— Так розподіляють матеріальні блага управління праці та соціального захисту населення області, – обурюється Марія Іванівна Кирилюк, голова Чернівецької обласної Асамблеї інвалідів, яка опікується обездоленими від 1992-го року.
— Я розумію, що матеріальна допомога працівникам облсоцзабезу, як державним службовцям, іде з іншої статті бюджету, ніж інвалідам,– наголошує вона. — Але вважаю, що це ганьба і сором, коли працівники служби отримують по 1-2 тисячі гривень допомоги, а інвалідам-колясочникам дають по сто. Що він може придбати за них?
А як розмовляють у собезі з відвідувачами?! Особливо у громадській приймальні, такого раніше не було. Соцпрацівники забувають, що їхня служба створена для захисту людей, які до них звертаються. Натомість спробуйте знайти окремих раніше 10-ї. Та й відпочивати під час відпусток деяких возять на службовій машині!
Нещодавно засоби масової інформації повідомляли про скандал у Таллінні, де позбавили посади заступника начальника поліції за те, що скористався службовим авто у власних цілях. Утім, він попередньо, а не після того, як це виявилося, ще й оплатив свій проїзд. Та, на жаль, подібне не про нас: Україна морально здичавіла…
…Завжди прошу в керівників райсобезів: дайте мені адреси всіх колясочників, щоби я могла їх залучити до конкурсу, зробити їхнє життя насиченішим і цікавішим. Бо для декого ця подія стає першою й останньою радістю у житті. Так сталося,на жаль, з Ільком Георгіяном з Верхніх Петрівці, який помер через 2 дні після «Зимової феєрії», та 20-річним чернівчанином Степаном Грижаком, учасником конкурсу.
Скажімо, коли дзвонила до Новоселицького управління праці і соцзахисту, мене запевняли, що у Рингачі та Рідківцях немає колясочників. Як нема? – дивувалася. – Вони ж беруть участь у конкурсі! А зовсім нещодавно знайшли хлопчика-колясочника у Рингачі. Саме для цього й об’їжджаємо разом з членом правління Асамблеї Ольгою Якимович, яку зараз нагородили Почесною грамотою Міністерства праці та соціальної політики, та Ларисою Кубасовою всю область у пошуках інвалідів, прикутих до коляски та ліжка. Як би ви бачили очі цих «знайдених» інвалідів, коли вони дізнаються, що комусь іще потрібні! А потім ці люди, відчувши, що про них не забули, мов ті засохлі квіти, починають пробиватися з-під землі, з-під асфальту, в який їх безжально «закатало» байдуже суспільство….
Скажу відверто: коли управлінням праці та соцзахисту керував Гончарук, який, на жаль, пішов на пенсію, були і людяність, і порядок. Зараз немає ні першого, ні другого. Мені особливо образливо за Вижницький райсобез, який був колись найкращим.
Сторінку підготувала Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
