Людина-індикатор або Невезучий везунчик

Віктор ГАЛУЩАК – людина, яка завжди опиняється там, де відбувається екологічна катастрофа. Цей 52-річний чоловік є своєрідним індикатором екологічних лих. Про себе каже так: «Я один із тих дорослих, які перехворіли на ХЕІ (хімічну екзогенну інтоксикацію) і залишилися живими». Мріє отримати статус екологічного біженця і дещо для цього робить.

Отже, знайомтеся з історією цього… невезучого везунчика.

Завдячую генам…

– Я родом із Поділля. Там, у селі Велика Побійна Дунаєвецького району й досі розповідають легенди про мого діда, який один міг зрушити таку кам’яну брилу, що її четверо дорослих чоловіків не в змозі були підняти. Зате вже батько помер від раку нирок. Мені тоді було 7 років. Як дізнався пізніше, що під час служби в армії – у ракетній частині він був сильно опромінений. А ще практично на нашому городі, з якого сім’я харчувалася, зручно розташувався склад отрутохімікатів. Що саме там зберігається, в селі ніхто не знає, бо бочки потріскалися, написи стерлися. Але смердить неймовірно. Коли вітерець рухнеться у сторону людських осель – рятуйся хто може. А багато десятиліть тому, коли цю гидоту привезли до села, казали, що це – «хімія»

«Ви з реактора?»

… 26 квітня 1986 року перебував у Пущі Водиці, в санаторії. Через 3 дні після вибуху на ЧАЕС у мене почалася сильна носова кровотеча, яку лікарі не могли спинити.

А 17 серпня 1988 року, як зараз пам’ятаю, приїхав до Чернівців після закінчення Полтавського кооперативного інституту за направленням. Наразі 1 серпня, як відомо,стався перший випадок тотального облисіння дитини. Я ж через тиждень відчув непереборну втому. Спочатку подумав – через роботу, бо ж хотілося показати, який я добрий працівник. Але коли голився, помітив лімфовузли на шиї. Та й все більше волосся залишалося на сорочці…

Звернувся до шкірвендиспансеру. Встановили гіперплазію щитовидки І-ІІ ступеня. А через рік на голові з’явилися лисі плями. Здоров’я погіршилося. Мене взяли на диспансерний облік за недугами у трьох напрямках – неврологія, гастроентерологія, ендокринологія. Втім, аналізи не показували особливих відхилень від норми. Зате самопопчуття ставало нестерпним.

Я домігся обстеженння в Харківському НДІ неврології та психіатрії, потім у Київському інституті токсикології. І нічого суттєвого, окрім букету хронічних недуг, яких багатьом людям не бракує. Коли ж потрапив, при цьому продемонструвавши неймовірну винахідливість і наполегливість, до УНЦРМ – Українсього наукового центру радіаційної медицини, то завідувачка лабораторії, повертаючи мені аналізи, запитала зі ствердною інтонацією: «Ви з реактора?!» Бо такі результати мали тільки ті хлопці, які там працювали…

Мене поклали до відділення лейкемії. Робили пункції кісткового мозку і попередили, що при погіршенні стану потрібна буде його пересадка.
Яким же було моє здивування, коли при виписці я не побачив своїх аналізів. Хоча мені й порекомендували обстежитися в Інституті онкології. Я зрозумів, що рятуватися мушу самотужки… За останні чверть століття у мене пішли на лікування всі гроші, які я заробив і заробляю.

Ще тоді, у 90-их, приєднався до клубу Віктора Фреліха «Зелена Буковина», який шукав причини невідомої чернівецької хвороби, названої хімічною екзогенною інтоксикацією (ХЕІ). Розслідуючи ті події, познайомився з багатьма депутатами. Співпрацював з Миколою Коробком, який тоді очолював ГО «Зелений світ», а під час ІІ скликання Верховної Ради був помічником народного депутата Євгена Лупакова, який виборов свій мандат у Вижницькому районі. Коли ж сам балотувався 1994 року до ВРУ по Мостиському округу Львівської області, то під час зустрічей з виборцями відвідав село Нове Місто Старосамбірського району. Його мешканці мені підтвердили, що військово-транспортна частина, яка стояла тут, була розформована невдовзі після подій 1988 року в Чернівцях. І розмови про те, що саме її вояки розлили ракетне паливо, там точилися постійно.

Україна – експериментальний полігон

У мене складається враження, що Україна стала експериментальним полігоном чи своєрідною лабораторією зі знищення людей. Можливо, це моє суб’єктивне враження – не буду наполягати, але маю купу фактів, які це засвідчують. Оскільки живу в сусідній Хмельницькій області, то й приклади звідти.

Але, повірте, вони стосуються й буковинців, бо йдеться, приміром, про добудову двох енергоблоків на Хмельницькій атомній. А, як відомо, крім радіоактивних викидів атомні станції дають в атмосферу інертні гази – аргон, ксенон тощо, які розлітаються на 200 км. Небезпека їх у тому, що вони мають, залежно від атмосферного тиску, неспецифічний і наркотичний вплив на людей, викликаючи сонливість і кровотечі з носа. Показово й те, що реактори для нових енергоблоків Україна придбає у Росії. І вони далеко не останньої модифікації. Та ще й прив’язані до пального, яке постачатимуть росіяни. Та головне, що ніхто не знає де і як утилізуватимуться ядерні відходи.

…Мріяв я поїхати на батьківщину і жити разом з мамою в селі Велика Побійна – так ні ж бо, не виходить! Бо два райони Хмельниччини – Летичівський та Дунаєвецький постраждали від того, що ТОВ «Стіомі-Холдінг», яке орендує земельні паї мешканців, обробило поля отрутохімікатами. І люди почали хворіти. Зверталися вони до різних інстанцій, але їх не чули.

Коли ж нарешті приїхали із санепідемстанції, то сказали, що вже пізно брати аналізи. Хоча ті ж таки санітарні лікарі повідомили, що використання отрутохімікатів з ними мають погоджувати, а для техніки, яка це робить, мають виділяти спеціальне місце та попереджати населення про обприскування й виставляти відповідні маячки на полях. Натомість нині, через 4 місяці після обробки полів, землю взяли на обстеження до лабораторії екологічної інспекції. Скажіть, що там уже знайдеш? Хоча після обробки землі був падіж худоби. Але людям так ніхто і не сказав, від чого і що сталося…

Одне слово, українці перестали бути цінністю для своєї держави. На них тільки заробляють, а контролю немає жодного, бо і СЕС, і стандартметрологія – організації бідні. А чиновникам достатньо звітів із лабораторій виробника про те, які чисті та якісні продукти вони виробляють та якою «чистою хімією» захищають воду, повітря й землю.

Свого часу я працював у комітеті з питань екології як помічник нардепа Коробка. І брав активну участь у розробці документів з припинення завозу в Україну шкідливих відходів виробництва з усього світу. У тому числі й високотоксичних, навіть заборонених у тих же країнах отрутохімікатів , які спеціалісти-експерти не рекомендували для застосування через їхній шкідливий вплив на організм людини (токсичність, мутагенність, канцерогенність, репродуктивна токсичність, стійкість у довкіллі). Однак попри заборону все це якимось чином потрапяє до України.

До аптеки, як на роботу…

Оскільки я вже витратив на власне лікування впродовж останніх 25 років майже 150 тисяч доларів, а вберегтися від отруєнь мені так і не вдається, вирішив звернутися до Президента, як гаранта Конституції. Віктор Янукович – моя остання надія. Бо я став фактично донором і заручником фармацевтичної промисловості, та попри це моє перебування в Україні є для мене смертельно небезпечним: державні стандарти у нас, фактично, відмінені, а технічні умови розробляють самі виробники. Тому прошу Президента визнати мене екологічним біженцем. Бо якщо й надалі залишуся на теренах рідної неньки, то довго не протягну. А жити ще хочеться…