Курчатко, смажене у полум’ї революції…

Революція перевертає все у країні. Позначається вона на багатьох сферах життя і нерідко відображається у фольклорі. Тим паче така, що супроводжується громадянською війною. Не стала виключенням із цього правила і революція 1917 року в Росії. Вона започаткувала криваве безумство на руїнах великої імперії, жертвами якого стали від 8 до 11 мільйонів (!) людей. До цього страшного числа включено не лише загиблих у боях та від терору, але й померлих від голоду, холоду, хвороб. Ще близько 2 мільйонів емігрували з охопленої громадянською війною Росії.

 

Від крику душі обивателя до гімна анархістів

Події 1917-1921 рр. породили велику кількість пісень різними мовами, що передають думки та емоції не лише активних учасників збройного протистояння, але і простих людей, які намагалися залишитися поза виром кривавої боротьби. Серед пісенних творів були й такі, що дожили до нашого часу, але у значно зміненому вигляді. Донедавна фольклористи записували у дитячих колективах пісню «Курчатко смажене» (російською «Цыплёнок жареный») у різноманітних варіантах. Народжена приблизно 1918 року, ця пісня давно втратила політичний підтекст і набула не зовсім пристойного змісту. У такому вигляді вона повністю зрозуміла дітям і сприймається ними як смішний сатирико-гумористичний твір: «Цыплёнок плакал, в штаны накакал, пошёл на речку полоскать». Проте у перших варіантах сумна історія про смажене курчатко мала зовсім інший зміст.
Зародилася пісня або в червоному Петрограді, або ж у Москві. На користь першого варіанту свідчать слова: «Цыплёнок жареный, цыплёнок пареный / Пошёл по Невскому гулять». Натомість у другому варіанті відображені московські реалії, зокрема діючою особою тут є найвідоміший пам’ятник О.С. Пушкіну у центрі Москви:

А на бульваре
Гуляют баре,
Глядят на Пушкина в очки:
– Скажи нам, Саша,
Ты гордость наша,
Когда ж уйдут большевики?

Тут чітко простежується антибільшовицька спрямованість автора слів. А взагалі пісня є криком душі звичайного обивателя, який потрапив у жорна братовбивчої війни. Він хоче відсторонитися від політики, проте стає її невинною жертвою:

Я не советский,
Я не кадетский,
Я не народный комиссар,
Я не допрашивал,
Я не расстреливал,
Я просто зёрнышки клевал.

Незважаючи на аполітичність нещасного, «власти строгие, козлы безрогие» схопили бідного «и разорвали на куски». Така доля судилася багатьом реальним персонажам тодішньої історії, тому пісня набула великої популярності.

Особливо вона полюбилася анархістам, які співали власні варіанти, що прославляли їхню ідеологію. Вже після Громадянської війни «Курчатко смажене» сприймалося в народі як гімн російських анархістів – цьому сприяла кінотрилогія про Максима, знята у 1935-1939 рр., в якій популярний актор Михайло Жаров співав цю пісню саме у такому контексті.

«Кукарача» – маленький тарган

До речі, інша революція – Мексиканська 1910-1917 рр. – народила не менш відому пісеньку, чимось схожу на «Курчатко смажене». Мається на увазі знаменита «Кукарача». У перекладі з іспанської це слово означає маленького таргана. А саме «тарганами» революціонери називали урядові війська, співаючи:

La cucaracha, la cucaracha
Ya no puede caminar.
Porque no tiene, porque le falta
Las dos patitas de andar.

Це можна перекласти, як «Ти тарганисько, ти тарганисько, від нас вже більше не втечеш». Чому? А тому, що йому відірвало дві задні лапки. От, мовляв, як революційні війська хвацько розправилися зі своїми противниками. Найцікавіше полягає у тому, що і контрреволюціонери вважали цю пісню своєю. На їхню думку, сюжет пісні побудований на факті аварії, в якій постраждав один з вождів революції Панчо Вілья (справжнє ім’я Доротео Аранга, роки життя 1877-1923). Автомобіль, в якому він їхав, було розчавлено і спотворена машина нагадувала таргана. А сам революційний генерал зазнав серйозних травм кінцівок.

«Яблучко» – від політичного до кримінального

У громадянських війнах нерідко сторони жорстокого протистояння співають одні й ті ж пісні, лише з певними видозмінами. Під час Громадянської війни в Росії такою було знамените «Яблучко», яке народилося з матроського танцю. А його музична основа мала українське та молдавське коріння. Мелодія нагадувала молдавську народну пісню «Калач», а приспівка здавна побутувала в Україні у такій формі:

Ой, яблучко, куди ж котишся?
Пустіть, мамо, на вулицю,
Гулять хочеться!

На Чорноморський флот призивали головним чином українців, так вона потрапила у матроське середовище. А з початком революційних подій на знайому мелодію народжувалися різні слова. Співали й червоні:

Офицерик молодой,
Ручки беленьки,
Ты катися за Кавказ,
Пока целенький.
Співали й їхні противники:
Едет Ленин на коне,
Троцкий на собаке,
Коммунисты испугались,
Думали – казаки!
Були свої слова і у махновців:
Эх, яблочко
Да соку спелого,
Слева красного бей,
Справа белого.

У багатьох випадках слова майже співпадали, лише замінювалося одне-два ключових. Червоні співали: «Годуватимемо рибу добровольцями». А білогвардійці з Добровольчої армії: «Годуватимемо рибу комуністами». Громадянська війна відрізняється особливою жорстокістю та безпощадністю, що й проявлялося в частівках тієї пори. Озвірілі люмпени мали власний фольклор, який відзначався особливим цинізмом. У телефільмі за булгаковським «Собачим серцем» в уста Шарікова вкладені хамські слова:

Эх, яблочко, с голубикою,
Подходи ко мне, буржуй,
Глазик выколю! Глазик выколю,
Другой останется,
Будешь знать, г..о, кому кланяться!

Існували й похабні куплети, й відверто кримінальні. Під час Громадянської війни з’явилося чимало пісень, що побутували у різних варіантах – від політичних до блатних.

Фольклор безпритульних

Загальновідомою була пісенька про «шарабан – американку», яка пародіювала дореволюційну пісню з кафешантанного репертуару, створену у жанрі «жорстокого романсу». Французьким словом «шарабан» у ті часи називали відкритий екіпаж з поперечними сидіннями, й цей образ використано у пісні як символ колишнього заможного життя.
Попервах її співали у Поволжі лише противники більшовиків. Білогвардійське підпілля у Самарі навіть використовувало «Шарабан» як своєрідний пароль: члени організації при зустрічі один з одним наспівували її. Потім відомою мелодією скористалися червоні, написавши на неї слова, спрямовані проти адмірала Колчака. Згодом пісня потрапила до Одеси, де сподобалася місцевому кримінальному світу. Відтак у ній з’явилися слова про злодіїв та уркаганів. Навіть у політичному варіанті була згадка про найбільш криміналізований район Одеси:

Зачем нам пушки, зачем нам танки,
Когда нас любят на Молдаванке!

Відомо, що білій армії не допомогли ні гармати, ні іноземні танки, ні навіть «любов Молдаванки». Її залишки евакуювалися разом зі своїм фольклором. А з білоемігрантами відправилася за кордон і ця пісня. У СССР же «Шарабан» часто співали безпритульні діти, яких багато тоді тинялося вулицями міст. Їхні батьки або загинули на фронтах, або були знищені під час масового терору. Серед безпритульної малечі опинилося чимало дітей дворянства, офіцерів, священиків. Якщо селянськими дітьми опікувалися численні родичі, а дітьми робітників нерідко займалися робітничі організації, то нащадки «класових ворогів» були нікому не потрібні, крім хіба що злочинного світу. Лише згодом ними зайнялися чекісти – коли зрозуміли, що підростає ціле покоління потенційних ворогів Радянської влади, загартоване труднощами жорстокого життя.
Фольклор безпритульних зберіг і різні варіанти «Курчатка смаженого», і «Яблучка», і «Шарабана – американки». Було у них і чимало власних пісень, більшість з яких відійшла із самою епохою і нині майже невідома широкій публіці.

Пісні народжує життя

А життя народжувало нові пісні. На початку 20-х рр. країною прокотилася хвиля повстань проти Радянської влади, в яких за зброю взялися не лише селяни, але й робітники, і навіть кронштадтські матроси. Останніх більшовики спочатку з гордістю називали «гвардією революції», проте і моряки підтримали боротьбу села проти більшовицької «продрозверстки» – шаленого грабунку селянських господарств. Коли у березні 1921 р. повстало 27 тис. балтійських матросів і солдатів кронштадтського гарнізону, то їхні вимоги висловили слова нової пісні:

Поднимайся, люд крестьянский,
Всходит новая заря,
Сбросим Троцкого оковы,
Сбросим Ленина – царя!

На жаль, скинути їм нікого не вдалося, вони зазнали повної поразки. Ленін відправив проти кронштадців навіть делегатів більшовицького з’їзду, пов’язавши їх кров’ю – як це робили кримінальні пахани. А Громадянська війна добігала кінця, втомлені нею селяни погодилися з новою економічною політикою більшовиків і в основному припинили збройний опір. Недавні події стрімко відходили у минуле, й наступним поколінням про них нагадують лише підручники історії та художні твори. І ще – пісенний фольклор, який з роками все більше відривається від історичної основи та перетворює розповідь про трагедію простої людини в умовах громадянської війни у звичайну дитячу пісеньку мирного часу.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.