Атомна на Сокирянщині – плани уряду в зоні землетрусів і рухомих плит

Новодністровська атомна – одна із 7 запланованих до спорудження АЕС. Її будівництво розпочнуть без екологічної експертизи та обговорення громадськості, бо ці два інститути були практично знищені законом «Про регулювання містобудівної діяльності», прийнятого у лютому минулого року.  І коли вже ГАЕС звели, незважаючи на сейсмічність і стик плит, ймовірність атомної на мальовничих схилах Дністра стає загрозливою реальністю.

Про такі «райдужні» перспективи, від яких і мову легко може відібрати, повідомив минулого тижня Іван ЗАЄЦЬ, заступник голови комітету Верховної Ради України з питань природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, міністр охорони природи 2000-2001 рр. під час відвідин Чернівців («Версії» №19). Уперше озвучили цю інформацію на Міжнародній конференції «Український ядерний форум-2012: плани та перспективи розвитку атомно-енергетичної галузі». Там стало відомо, що Київський науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» на замовлення Міненергетики та вугільної промисловості завершує розробку Кадастру майдансчиків для будівництва енергоблоків нових АЕС в Україні. Зі слів заступника головного інженера інституту Віктора Шендеровича, Кадастр повинен бути готовим уже до кінця нинішнього року. Шендерович назвав 7 найбільш перспективних майданчиків під розташування майбутніх АЕС. Серед них на першому місці Новодністровський пункт – Сокирянский район Чернівецької області (або Могилев-Подільський район Вінничини).
Отже, у той час, коли світова спільнота намагається відмовитися від атомної енергетики після того, що сталося в Японії, українські можновладці її розвивають.

Хочеться запитати: панове, де ваша логіка? Але відповідь і так відома – у кишені.

На сантиметр від катастрофи

– Наразі цими днями болгари відмовилися від нового блоку атомної, – каже голова Національного екоцентру України, лауреат Державнолї премії Ярослав МОВЧАН. – Вони просто порахували і цього виявилося досить. Тим паче, що при таких процесах іде величезне розкрадання коштів. За прикладом далеко ходити не треба – Українська атомна станція з Ташлицьким блоком. Доки його будували, у депресивному регіоні Миколаївської області виросли три великих котеджних містечка. Звідки? А саме звідти, з бюджетних коштів: усе робиться через акти – гроші списуються, коли виконуються водні, земельні, бетонні роботи. Адже перевірити це майже неможливо. Багато чого на совісті людей та системі контролю.

Будвництво станцій вигідно купці людей. Це така собі корпорація, своєрідне мафіозне угрупування. І суспільство це має зрозуміти.
Але це, так би мовити, перший блок проблем. Другий – на кшталт того, що ледь не сталося 2008 року в Новодністровську, коли там ішли великі дощі, а воду тримали на греблі, щоби заповнити верхнє водосховище гідроакумулюючої станції. Бо Семен Поташник, бачте, чекав на приїзд прем’єрки, щоби показати їй, яку гарну ГАЕС підняли. Тоді не вистачило буквально кількох сантиметрів чи кількох годин потужного дощу, щоби вода пішла через греблю. Це сталося вночі. І в останню хвилину у форсованому режимі почали скид води. Та замість 500 м3/сек. скидали 2,5-3 тис. м3/сек, через що залили три райони Вінницької області. У людей у городах і на подвір’ї вночі піднялася вода. Кількох сантиметрів не вистачило до катастрофи, яка могла б змести з лиця землі цілі села.

Це – злочин, на який пішли гідробудівники. Вони ризикували життям мільйону (!) людей – усіма, хто живе нижче по Дністру. Чому місцеві громади не затягали гідробудівельників по судах – незрозуміло. Мабуть, просто не знали, що є винні у їхній біді і що це не стихійне лихо. Але мене сьогодні хвилює те, чому у суспільстві ми не говоримо про ці речі? І не судимо злочинців? Адже потреби у цих гігантах, у знищенні красивої річки немає жодної. Відбувається витискування грошей. А те, що буцімто йдеться про стабілізацію пікових навантажень, – знову ж таки несистемне рішення. Треба зменшувати загальну потребу в енергії, треба переливати її зі сходу на захід, треба з’єднуватися з Європою та розукрупнювати мережу.

Іван Заєць був іще радикальнішим за свого колегу.

Інтереси одного дня і природа – несумісні

– Суспільство зараз перебуває в глибокій кризі екологічного мислення, – наголосив він. – І першочергово – влада. Вона інфікована бізнесом. А наш бізнес не подібний до західного, де існує значна екологічна складова. Тому політика на вимогу бізнесу змінюється щодня. Тоді як екологічна політика вимагає стратегічного мислення і постійної довготривалої роботи, на яку наша влада просто не здатна. Хіба ми хоч раз чули у лексиці президента чи прем’єра такі слова, як сталий розвиток? Тому ефективність того чи іншого рішення вимірюється виключно економічними показниками. Тоді як світ сьогодні враховує економічні, соціальні та екологічні імперативи. І не завжди рішення, що є ефективним з позицій економіки, буде ефективним у цій триаді. Як наслідок, маємо дуже погану екологічну ситуацію.

Закон, що захищає скверики від забудов, є!

– З владою все ясно, – каже сміливий п. Заєць. – Це неосвічені люди, які не знають сучасних світових парадигм, ідеологій. А решта населення, на жаль, перебуває у дуже великій скруті та бідності. Люди у більшості думають про фізичне виживання. А екологічні проблеми потребують стратегічного мислення. У ставленні до природи не можна жити одним днем.

– А що ж нам усім робити? Адже саме про це вас запитували і студенти, з якими ви зустрічалися. Вони скаржилися, що їх ніхто не чує…

– Треба посилити вимоги до самої влади з боку ЗМІ та громадськості у напрямку вирішення тих чи інших екологічних проблем. Громадськість має самоорганізовуватися. Бо сьогодні під загрозою найважливіші системи людського буття. І без самоорганізації в громадські об’єднання вирішити цю проблему не можна. Сподіватися на владу марно. Втім, рух потрібен як з боку суспільства, так і з боку влади. І справа не безнадійна. Треба створювати певну атмосферу в суспільстві, тоді й люди знайдуться. Але не можна заражатися нігілізмом. Це велика біда.

– Уже другу каденцію ви працюєте в комісії еклогічної політики. За вашим авторством Верховна Рада прийняла два закони. Які результати?

– Один закон – про мораторій на видалення зелених насаджень у Києві, другий – мораторій на зміну цільового призначення земель рекреаційного призначення по всій території України. На жаль, я не бачу жодного судового рішення щодо цього. А цей закон є добрим інструментом боротьби, та він чомусь не використовується екологічною громадськістю. Адже тепер можна змусити владу не вирубувати скверики під будівництво, не знищувати ліси тощо.

– Підіб’ємо підсумки: найбільші екологічні ризики в Україні – це…

– Відсутність екологічного мислення Все інше – похідна. У нас не працює навіть Національна комісія зі сталого розвитку. Тобто немає стратегії сталого розвитку. А це наше зобовязання перед світовим співтовариством ще з 2002 року. Ми не маємо стратегічних документів, які мала б мати держава. Це перше. По-друге, інфікованість влади великим бізнесом, а цей монстр два в одному ігнорує екологічі вимоги. І по-третє, пасивнісь громадян.

Від пасивності громадян один крок до будівництва атомних.

Наша енергетична стратегія – небезпечна

– Щодо будівництва в Україні атомних електростанцій ходять якісь просто неймовірні чутки… Маєте якусь конкретику?

– Попередній уряд планував збудувати 22 АЕС. Але у нас немає енергетичної стратегії. Влада користується тією, що розроблена 2001-2002 років. Наразі можна сказати однозначно: наша енергетична стратегія, якою передбачено будівництво великої кількості нових атомних реакторів – 22 тоді, і ще 40 нових, дуже небезпечна. Зараз Інститут загальної енергетики розробляє нову енергетичну стратегію. Починав її розробляти Фонд розвитку (є такий фонд Ахметова), а тепер через тендер – Інститут загальної енергетики. У нього намітився інший перекос – до теплової енергетики. Але попри це розглядаються і затверджуються нові майданчики під АЕС, саме ті 7, що вже згадувалися, на них плануюють розташувати 40 нових реакторів.

Як на мене, це нонсенс, бо енергатична стратегія має врахувати сьогоднішні технології, світові тенденції. Тут треба говорити про національну безпеку загалом. Про відновлювальні джерела, програми енергозбереження. І вже з усього цього виводити потребу в атомних станціях. Сьогодні ж ніхто такої глибокої роботи не веде. А просто взяли і зробили ставку на атомну енергетику. Беззастережно. А нині це особливо небезпечно, бо коли у ВР слухався законопроект про містобудівну діяльність, то законодавець в особі теперішньої більшості (а це регіонали, комуністи, литвинівці) фактично знищив інститут екологічної та археологічної експертизи, що негативно позначається саме на таких проектах І категорії небезпеки. Вони взагалі вимагають державної експертизи. Та загальний настрій, що екологічна експертиза для багатьох об’єктів уже не потрібна, і створює безмежні рамки для цих експериментаторів.

Оскільки теперішня влада відновлює в суспільстві радянську ментальність, комуністичну практику, для якої була характерна концентрація виробництв і гігантоманія, то і з’являються такі рішення про надмірну кількість майданчиків під АЕС. Якби мислення мали демократичне, то зважили б на тенденції розвитку нашої економіки і запустили б програми енергозбереження, диверсифікували б джерела енергопостачання, поглянули б на енергетику з відновлювальними джерелами. Але ж ніхто цю комплексну роботу не виконує. Повертаємося до радянської ментальності з суцільною монополією, з вертикальною підлеглістю, з концентрацією виробництв. І це найбільше лякає. Колосальні прожекти ходять по забудові гірских річок Карпат. Вони абсолюно не продумані з екологічної точки зору. Тоді як маємо чимало позитивних прикладів. У Національному Бузькому парку (Первомайськ Миколаївської області) ще 1892 року збудували млин та електростанцію. Але Буг тоді не перегатили, а відгородили шматочок від русла та спрямували воду по канальчику. І там така риба збереглася в природному руслі, що аж дух перехоплює. А тут на тобі, маєш – надумали перегородити Черемош. А хто врахував сейсмічність, підтоплення грунтів і лісів тощо. Розумію, що бізнес це не цікавить, тому він так легко лобіює свої інтереси.

Владники! Читайте підручники!

Іван Заєць закликав рахувати баланси та поглянути на енергетику з боку національної безпеки. На його думку, коли Україна сьогодні не має лічильника на поставку газу з Росії, то про яку стратегію взагалі може йтися?!

Натомість Ярослав Мовчан розповів, що дві наші АЕС не працюють на повну потужність, бо нема куди дівати електроенергію. Тому виникає логічне запитання: для чого будувати нові АЕС? І для чого були збудовані нинішні, коли на повну не використовуються?

Цікаву історію повідав чернівецький професор-еколог Юрій МАСІКЕВИЧ:

– У радянські часи будували АЕС для збагачення урану, потрібного для атомних бомб. Адже атомні реактори – єдине місце, де відбувається це збагачення. На щастя, страшна зброя відійшла в минуле. Лобістів атомної енергетики поменшало, але ж кошти якось відмивати треба. Та не знають ці горе-лобісти основного. Маю на увазі те, що надруковано в підручниках:

«Із Середземноморським рухливим поясом пов’язана зона сучасної сейсмічної активності. Окремою тектонічною структурою є молода Західноєвропейська платформа. Вона заходить вузьким «язиком» у межі Західної України».

А перед цим людина грамотна дізнається, що до основних тектонічних структур Середземноморського рухливого поясу належить Карпатська складчаста система з Передкарпатським прогином і Закарпатською западиною. Знову цитую:

«Передкарпатський прогин заповнений осадовими породами (потужністю до 4,5 км) і є зоною стикування Карпатської системи із Східноєвропейською платформою».

І все ж серед дрімучості тих, хто приймає рішення, є керівники, що усвідомлюють в силу своєї освіченості та природного розуму відповідальність за подібні глобальні кроки, якими є будівництво атомних електростанцій. Зокрема, глава Чернівецької облдержадміністрації Михайло ПАПІЄВ, відповідаючи на запитання автора цих рядків, наголосив, що він принциповий противник АЕС. І на Буковині її бути не може. Але ж сила владної вертикалі в її слухняності?!.