Куди подітися від псів?

Олексій Толстой у романі «Петро Перший» описує феодальну Москву на початку правління Петра: вночі небезпечно вийти на вулицю, бо можна натрапити на розбійників чи зграю голодних псів… І те, й друге – смертельно небезпечне.

Картина ця пригадалася мені ніде інше, як у центрі нашого «маленького Парижа».

О пів на дев’яту січневого ранку від Центральної площі вулицею Кобилянської рухалася агресивна зграя з десятка бездомних псів, гавкаючи на перехожих… Варто було одному подати голос, як уся зграя збивалася біля нового об’єкту.

Перехожі (а чимало їх вели дітей до садочка чи школи) відверто боялися, тулилися до стін, намагаючись повернути до бічних провулків чи юркнути до під’їзду, бо просто перейти на другий бік вулиці було замало:туди перебігали й пси… До речі, «елітні» двірники з Кобилянської не звертали на тварин жодної уваги.

На розі Кафедральної ця зграя з гарчанням оточила школярика 7-8 років. Дитина завмерла на місці, боячись рухнутися, аж поки старші чоловіки не відігнали псів… Хлопчина повільно повернув на Кафедральну, а далі чкурнув – аж п’яти заблищали…

Випадок цей не унікальний: пси живуть у центрі міста вже роками. Оскільки мешкаю в центрі, зустрічаюся з ними мало не щодня. Деяких уже, так би мовити, впізнаю «в обличчя»…

Маленька деталь: майже на всіх хортів хтось одягнув ошийники… Мабуть, привіт комунальним службам від псевдолюбителів тварин. Але боронь Боже зустрітися з цією зграєю, коли ведеш на повідці свого песика… Він навіть захиститися не зможе, бо, як чемний, іде в наморднику.

Давайте звернімося до елементарного знання біології: коли домашні тварини тривалий час живуть на вулиці, вони дичавіють, а коли вже збиваються в зграю – говорити про любов до них не доводиться… Дивись, щоби не пірвали.

…У смутні часи пси частіше збиваються в зграї. Рятуймося? А як? Може, створимо загони самооборони?

Лариса ДМИТРЕНКО

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

8 коментарів “Куди подітися від псів?”