Підняття тарифів на газ, електроенергію, тепло, опалення та гаряче водопостачання (останнє, на щастя, не стосується Чернівців: гарячої води тут немає десятиліттями і, вочевидь, уже не буде) не врятують нашої комунальної сфери, вважають експерти. Адже принцип «зібрати більше, ніж витрачено» жодним кінцем не є ознакою комунальних реформ. Тим паче, що жодного поліпшення якості надаваних послуг без реформ очікувати марно, високі тарифи на послуги ЖКГ, порівняно із західними країнами, не розраховані до відповідного рівня доходів населення, а в бюджеті країни на 2015 рік відсутні дотації на покриття різниці між тарифами. До того ж, кошти на виснаженість та зношеність систем не входять у тарифи. А системи врятує тільки повна модернізація.
Зазвичай необхідність подорожчання комунальних послуг пояснюють «вимогами МВФ». Чого насправді вимагає МВФ від України і як це трактує влада – розповідають незалежні експерти.
Андрій НОВАК, голова комітету економістів України: «Підняття тарифів – це плата громадян за кредити МВФ з відсотками, а держава тим часом купує газ для приватних компаній»
– Жодного підвищення тарифів або податків МВФ ніколи не вимагає. Є тільки одна вимога – щоби наш державний бюджет був спроможним повернути ці кредити з відсотками. І МВФ просто вказує нашому уряду, як шкідливому коту: ось у вас проблемне місце в держбюджеті, будь ласка, зробіть щось із ним. А те, що питання дефіциту НАК «Нафтогаз» наша влада вирішує тільки за рахунок підняття тарифів, – це вже її власна відповідальність за те, що вона «не бачить», що НАК – це найбільша «схема», і що ми закуповуємо абсолютно неадекватну кількість газу, і що держава купує газ для приватних компаній тощо. Є маса варіантів, як вирішити проблему дефіциту «Нафтогазу», а наш уряд обрав саме той, який буде здійснюватися за рахунок гаманця пересічного українця. Та ж ситуація з Пенсійним фондом. Треба виставляти претензії за адресою.
Наталія СЛОБОДЯН, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень: «Борги НАК «Нафтогаз» переклали на населення України»
– МВФ вимагав реформ в енергетиці та беззбитковості держбюджету. А враховуючи, що «Нафтогаз» мав величезний дефіцит (3,1% ВВП держави), завданням влади було подолання цієї проблеми. Взагалі, вигодонабувачем від підняття тарифів для населення має бути компанія «Укргазвидобування», яка, власне, й видобуває блакитне паливо для населення. Головна ж частка від підняття тарифів піде не газовидобувній, газотранспортній чи ж газорозподільній системі, а піде на користь НАК «Нафтогаз». Таким чином, борги «Нафтогазу» переклали на населення України.
Уряд, крім вимог МВФ, підняття тарифів пояснює ще й використанням його як засобу боротьби з корупцією. Бо, мовляв, часто газопостачальні компанії продавали газ, призначений для населення, підприємствам й отримували надприбутки. Тому єдина ціна для населення і промисловості зруйнує корупційну складову. Та держава не пояснила споживачам, як використовуватимуться гроші від підняття тарифів.
У нас застаріла та технічно не ефективна газотранспортна система (для порівняння: в Чехії на прокачку магістральним газогоном використовується 1,82% технічного газу, а в Україні трохи більше 3%), модернізації потребують газорозподільні станції. Нарешті, всі європейські країни синхронізували процес зростання тарифів і введення обліку енергії на всіх рівнях у домогосподарствах. Наприклад, у Словакії індивідуальні лічильники газу та тепла встановлювались споживачам за рахунок компаній. А в Україні споживач не завжди має можливість установити індивідуальний лічильник.
Різке підняття тарифів – те, що ми сьогодні маємо – призведе до неплатежів (повернення 1990-х років). У результаті програють усі: і держава, і «Нафтогаз», і рядовий споживач. Підняття тарифів справді потрібне, але це треба робити у кілька етапів і співмірно із можливостями населення, а також зобов’язати постачальників газу та тепла в обов’язковому порядку обліковувати обсяги постачань цих ресурсів.
Водночас, порівняння, наприклад, з Італією, яке подекуди роблять – некоректне. По-перше в її енергобалансі мала частка газу, та й кліматичні умови такі, що для теплогенерації не споживається багато газу. Взагалі, ціна газу для населення в Європі формується за іншим принципом, відмінним від нашого. Європейська система дистрибуції і ціноутворення на ринку газу дуже подібна до тієї, що діє у нас нині на ринку інтернет-провайдерів. Наприклад, до Вашого будинку кілька компаній можуть постачати газ, і кожна з них пропонує певні пільги або заохочення для свого споживача. Зокрема, це може бути відстрочка платежів, знижка за постійність (так званий «газовий стаж» з певним дистриб’ютором) або пільгові ціни за передплату тощо.
Анатолій ОКТИСЮК, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень: «Вимога МВФ – прозорі та збалансовані тарифи. А для цього треба реформувати НКРЕ»
– Прямої вимоги підняти тарифи від МВФ не поступало. Головне завдання, яке ставилося – це оптимізувати тарифи і зробити їх прозорими і збалансованими. Керівництво ж в Україні протрактувало все це по-своєму (як завжди!) і просто підняло вартість. А те, що підприємства олігархів платять занижену вартість за газ і тепло, то це і надалі залишається поза увагою. І, додам, першочергово треба реформувати НКРЕКП (Національна комісія регулювання енергетики та комунальних послуг), оскільки цей орган є непрозорим, а система утворення тарифів – незбалансована.
Дмитро ДОВЖЕНКО, експерт з енергетики та ЖКГ Інституту суспільних досліджень: «Встановлення мереж та їхній сервіс: у них і в нас різні підходи»
– В Україні комунікації закладені траншейним способом ще за часів СРСР. Цей спосіб дешевший, натомість він передбачає дороге обслуговування мереж. У цивілізованому світі все навпаки: встановлення дороге, а сервіс дешевий.
Переважна частина комунікацій Нью-Йорка прокладена у підземних колекторах. Це дорожче десь уп’ятеро, зате вартість обслуговування мереж здешевлюється: вільний доступ до труб дозволяє своєчасно запобігати аваріям. При траншейному ж типі прокладання комунікацій пошкодження знаходять лише після аварій.
«Золоті» ціни на обслуговування наших мереж спричинені тим, що за радянських часів будували переважно централізовані системи з потужними котельнями і ТЕЦ із великою протяжністю мереж – до 15 км. Тимчасом у Європі віддавали перевагу індивідуальним та коротким – до 2 км – централізованим системам, які можна модернізувати автономно. (http://www.epravda.com.ua, 22 березня 2015)
Маріанна АНТОНЮК, Руслан КОЗЛОВ, «Версії»
