З Німеччини до Чернівців цими днями завітала моя приятелька, яка вже багато років живе і працює в Кельні медсестрою. Звісно, перша наша «екскурсія» була на базар. Планів мали море: і вдягнутися стильно, по-нашому, і продуктами запастися.
Гарний одяг вибрали без особливих труднощів, щоправда, за німецькими цінами. Це здивувало мою подругу найбільше. За кордоном вона звикла вдягатися на розпродажах. Каже, новеньку шкіряну куртку придбала лише за 20 євро. У нас же поняття розпродажу дещо інше. Спочатку 20% додають до вартості товару, а потім, може, скинуть 5%. От і вся економія.
Коли дісталися продуктового ринку, подруга розгубилася: кожну ціну вона подумки переводила в євро і… здивовано знизувала плечима. Мовляв, зарплати у вас українські, а от ціни – європейські! Щоби пересвідчитися у цьому, спробували порівняти: 10 штук курячих яєць – 0,69 євро (у нас ті ж 18-20 грн.), 1 кг цукру – 0,52 євро (15 грн.), 1 кг свинини – 2,60 євро (70-75 грн.). Німці надають перевагу готовому фаршу, в них майже ніхто не користується м’ясорубками. Мішаний фарш купують недорого – за 3,60 євро і, що важливо, навіть не сумніваються в його якості. Українці ж намагаються перемолоти шматок м’яса в домашніх умовах: так значно надійніше! Випадки, коли сім’я вечеряла котлетками з собачатини, у нас не поодинокі. Тож, як кажуть, береженого Бог береже.
Прожитковий мінімум німців – 311 євро на місяць. Держава допомагає: 311 євро обов’язково повинні залишитися від зарплати після оплати комунальних послуг. Отже, коли квартира – велика, а зарплата – маленька, за житло доплачуватиме державна казна. Хоча маленькою їхню зарплату не назвеш: медсестра, що працює півдня, отримує півтори тисячі євро. Не пропадеш, чи не так?.. Значно важче нашим медсестрам, яким на 900-1000 грн. вдається і квартиру утримувати, і харчуватися, і новенькі черевички раз на 3 роки собі купувати. А коли ще й діти є?! Ні, ці українки – ну просто чаклунки!..
…А чи хтось у нашій державі живе по-європейськи? Ті, які тримають штурвал влади. Та їм не до нас.
Олена ТИМОФІЙЧУК, «Версії»
погляд чернівчанки
Про міста із запахом і без та українську ментальність
Щоби оцінити, як ми живемо тут, варто порівняти з тим, як вони живуть там. Торік мені довелося побувати в іспанській Барселоні. Та я не про дива архітектури. Мене вразили
їхні туалети. Ми сором’язливо уникаємо цих тем, а між тим – це важлива складова цивілізованого життя. Вбиральні в них усюди, де є скопичення людей, в основному туристів. У кожному без винятку туалеті – білий туалетний папір, тепла вода для миття рук, рідке мило, сушка чи паперовий рушник. Чистота ідеальна. Запах дезодоранту.
І найголовніше: туалети в Іспанії всюди безкоштовні. У нас у Чернівцях безкоштовних вбиралень я не знаю.
А ще – їхні дороги, тротуари. А також смітникові баки та урни. Вуличні урни для сміття після вивільнення обов’язково обприскуються дезинфікуючим засобом, незважаючи на те, що сміття перебуває не безпосередньо в урні, а в полієтиленовому пакеті всередині неї. Такого кошмару, як у нас – смердючі смітники на центральних вулицях і площах – , і сліду немає!
Поїзди – лише електро- і швидкісні. 900 км ми проїхали за 3,5 години. Вокзали та автовокзали – на 3-4 поверхи, і на всіх поверхах – відправні платформи.
Мінімальна пенсія в Іспанії – 600 євро за 15 років стажу. А 3-кімнатна квартира обходиться їм приблизно у 250 євро, це з податком на нерухомість.
Ціни на свинину, курятину, крольчатину, тверді сири – такі ж як торік були в Україні, коли євро було по 20 грн. Яловичина – на 50% дорожча. Риба – удвічі дорожча. І значно дорожчий хліб. Я не бачила такого хліба, як пече наш хлібозавод. А був такий, як турецький батон. Але бутильована вода у них удвічі дешевша. На овочі- фрукти ціни такі як у нас. Мандарини, лімони – удвічі дешевші.
Так, Іспанія набралася кредитів, як сучка бліх. Так, вони ледь виповзають із можливого дефолту. Та в них стільки капітально набудовано!!! Вони всі кредити вклали в будівництво. А у нас куди поділися кредити? За них ще наші онуки розраховуватимуться, а що ми отримали навзамін?! Та, на жаль, пересічні громадяни з’ясовувати цього не хочуть. У нас людина галасує, якщо в неї вкрали гаманець зі 100 гривнями, а до того, що нас обікрали і продовжують обкрадати, перетворивши на жебраків, наші владники – людям байдуже. Спрацьовує, як на мене, лінь душі, а це – смерть за життя. Саме у цьому бачу проблему. Люди не хочуть зрозуміти, що зміни самі не прийдуть, якщо ми всі разом за них не візьмемося. Та й об’яєднуватися у своїх починаннях люди не хочуть. А ми сила тільки разом. І тут не Росія вина, а власне ми самі. Невже це наш український менталітет такий – готовність до рабства та поїдання одне одного?…
Тамара БОРОВИК
