І шаленої сили волі – такої, як у тренера Іллі ПАСКАРЮКА, який без кисті руки ставав переможцем чемпіонатів України з дзюдо і самбо
ЧАС, ПРИСВЯЧЕНИЙ ДЗЮДО, ПРИВОДИТЬ ДО ПЕРЕМОГИ НЕ ТІЛЬКИ НА ТАТАМІ, А Й У ЖИТТІ
«Господи, я прошу не про дива і не про міражі, а про силу щодня. Навчи мене мистецтва маленьких кроків», – ці слова пілота й автора «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері стали епіграфом до невеличкої вдячної розповіді про спортивний клуб «Тай-Сен» батьків дітей, які його відвідують. «Найбільша перемога кожного з наших дітей – це перемога над самим собою», – пишуть вдячні батьки й розповідають про додзьо – місце просвітлення, бо шлях у додзьо у Чернівцях пролягає через зали «Тай-Сен», де хлопчики й дівчатка дисциплінуються і вдосконалюються. Адже найдовша подорож у світі, як відомо, починається з одного єдиного кроку: не навчений докладати зусиль і долати труднощі нічого не зможе досягти у житті…
ОДНІЄЮ ЛІВОЮ: ГОЛОВНЕ – ХАРАКТЕР
Сьогодні у Іллі день народження, вітаємо!
Ілля Паскарюк, який у 5 років втратив кисть правої руки під час новорічних свят – вибухнула петарда в руці – став зрештою чемпіоном України і прикладом для багатьох маленьких буковинців, його учнів. …Ілля родом із Мамалиги на Новоселиччині. У 5 років приєднався до братових занять дзюдо. Їхній батько товаришував із тренером Юрієм Паскарем і заохочував синів до спорту, хоча й доводилося возити хлопців на тренування аж до райцентру. Але травма, здавалося б, перекреслила спортивне життя Іллі. Та бажання хлопця, помножене на бажання тренера, й два характери зробили неможливе: Юрій Паскарь підлаштував прийоми спеціально під фізичні можливості хлопця: Ілля захоплював противника ліктем, а не долонею. І буквально за кілька місяців занять хлопчина здобув першу перемогу в обласному турнірі з дзюдо. Ця подія визначила його подальшу спортивну долю.
– Тоді я займався для себе, щоби зміцнити дух і вирости чоловіком, а не калікою. Та після цієї перемоги зрозумів, що можу набагато більше, – пригадує Ілля свої тогочасні думки. – Доволі часто суперники недооцінювали мене через мою ваду, розслаблялися – і програвали. Інші ж, навпаки, боролися до кінця, соромлячись програти мені. Але всі дивувалися, коли я перемагав з однією рукою». У 13 років Ілля став чемпіоном України з самбо серед юнаків до 16 років. Турнір проходив у Феодосії. Усім учасникам було по 16 років, а йому – наймолодшому на турнірі – лише 13. «Та ще й з фізичною вадою, – додає Ілля. – Але я переміг. І це була перша моя перемога такого масштабу. Я дуже радий, що батько був свідком цієї перемоги, бо того ж року він помер. Не витримав несправедливості. У Кропивницькому судді віддали перемогу моєму супернику. Вперше програв на хантеї – це коли переможця визначають судді, бо під час поєдинку була нічия і призначений додатковий час теж нічого не вирішив. А батько завжди їздив зі мною на змагання, і бачив усі мої поєдинки, і вважав, що це несправедливо. Та все ж він мене заспокоював». Після дзвінка дружині – а він завжди повідомляв їй результат виступу сина, батько Іллі втратив свідомість. У «швидкій» його серце перестало битися. Це був страшний удар для усіх. Життя ніби втратило сенс. Андрій, старший брат Іллі, припинив тренування. Ілля ж, навпаки, вирішив, що саме у пам’ять про батька ніколи не покине боротьбу.
ЛЮДСЬКИЙ СТЕРЖЕНЬ – ЛЮБОВ І СПІВЧУТТЯ …
Місце батька посіла мама. Хоча вона ніколи не водила авто, все ж сіла за кермо задля тренувань сина. Від їхнього дому до спортзалу – 30 кілометрів. Іллі тоді дуже хотілося – і це почуття не покидає його досі – щоби мама пишалася ним. А вона, до слова, дуже тішиться цим його почуттям. Коли розповідає про сина, очі жінки світяться. Принаймні її зовсім не здивував вчинок сина, коли він, здобувши перемогу 2011-го у програмі «Диво-людина» й отримавши 100 тисяч гривень, поділився цими грошима з іншими учасниками цього проєкту, своїми конкурентами Мариною Ходій та Андраніком Алексаняну: дівчинка все робила ногами, а хлопчик гарно співав, але був дуже маленький на зріст. Решту грошей Паскарюки віддали на місцеві храми. Наступного 2012 року наш буковинець став лауреатом премії «Гордість країни», перемігши в номінації «Сила духу».
– І хоча це не спортивні титули, та вони допомогли мені рухатися вперед, змушуючи займатися ще наполегливіше, – ділився Ілля. – Тим паче, уявляєте, що означає для пацана тодішнього мого віку отримати нагороду з рук легендарного Віталія Кличка?! А ще там була віце-чемпіонка світу Аліна Шатернікова. Саме та красуня-кікбоксерка, яка 2014 року виставила свій чемпіонський пояс за версією GBU на благодійний аукціон і передала виручені 20 тисяч гривень на лікування поранених у зоні АТО бійців Іллі Дроздюка й Віктора Бойка.
ФІЛОСОФІЯ ДЗЮДО: 20 ВІДСОТКІВ СИЛИ І 80 – РОЗУМУ
У школі Ілля найбільше захоплювався математикою, тому, мабуть, і здобув такі успіхи на дзюдоїстській ниві. Після закінчення школи став студентом ЧНУ: навчався водночас на економічному факультеті й заочно на кафедрі фізкультури і спорту педфаку. А 2018-го здійснилася його мрія: Іллі запропонували стати сенсеєм дзюдо у спортивному клубі «Tay-Sen». На його глибоке переконання, цей вид спорту тільки на 20% складається із сили, а решта – це розум. Сенсей (у перекладі мудрий учитель) із захопленням розповів, що Дзіґоро Кано, майстер бойових мистецтв і реформатор боротьби дзю-дзюцу у дзюдо, гуляючи якось зимовим садом сакур, звернув увагу на те, що найтовстіші гілки дерев під снігом ламаються, а тоненькі – лише згинаються, а потім, струсивши із себе сніг, випрямляються. «Саме тому я навчаю дітей спершу падати, а вже потім підніматися. Дзюдо корисне для життя, в якому діють такі ж принципи. Треба навчитися падати, навіть для того, щоби не зламати руку, послизнувшись узимку. Це внутрішньо дуже сильний і розумний вид спорту. Дзіґоро Кано був філософом: його нова техніка дзюдо базувалася на наукових спостереженнях, за допомоги яких він намагався поєднати розум і дух своїх учнів. – На секунду замислившись, сенсей додає: – А ще дзюдоїсти ніколи не хизуються своєю силою на вулиці й використовують свої вміння тільки для самооборони. Дзюдо – це і філософія життя, і дуже шляхетний вид спорту», – наголосив Ілля Паскарюк.
ПРИЗИ ВІД СВ. МИКОЛАЯ ДЛЯ ЧЕМПІОНІВ СПОРТУ Й ЖИТТЯ
Грамоти і медалі – наперед, а подарунки від св. Миколая – поза знімком. Ілля разом зі своїми вихованцями – учасниками турніру.
У «Тай-Сен» панує сімейна обстановка: влітку спільний відпочинок і тренування. Та й усі свята, як правило, відзначаються разом і завжди поособливому й цікаво. Так, на передодні Дня Св. Миколая, 18 грудня, до Чернівців прибули кілька сотень юних дзюдоїстів зі Львова, Івано-Франківська та Чернівецької області. Вони боролися не тільки за медалі й грамоти, а й за щедрі призи Святого, який і цього разу не поскупився. Організатори турніру добре ж бо розуміли, що всі діти люблять подарунки… А заснували клуб «Тай-Сен» у Чернівцях як молодіжну громадську організацію навесні 2010 року. До слова, перші спортивні зали хлопці облаштовували у підвалах власноруч. А тепер їх ціла мережа, де тренується кілька сотень буковинців. Мета створення клубу – гармонійна особистість. Діти отримують тут не тільки фізичний, а й духовний розвиток, спрямований на виховання морально-етичних засад. Зрештою, дивуватися цьому не доводиться, адже серед сенсеїв з карате є майстер спорту міжнародного класу і він же доктор економічних наук і декан економічного факультету ЧНУ Руслан Білоскурський. Чим не приклад? Як і той же Ілля Паскарюк! А голова клубу та його засновник сенсей Євген Мотовілін, переможець і призер чемпіонатів Європи і світу, І дан з карате. Погодьтеся, фантастичні особистості. Мудрий же учитель для дитини – це її удача і щаслива знахідка для майбутнього.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
