Харизматичний, відвертий та позитивно налаштований – це ще не повний перелік якостей відомого буковинського журналіста Ігоря КРАВЦІВА. Його вважають одним з найбільш професійних газетярів Буковини у шоу-бізнесі, а легенда рок-музики Олег Скрипка навіть назвав його «монстром журналістики».
«Орав землю у селі…»
– Коли ти захотів стати журналістом? Розкажи, будь ласка, про свої перші кроки в мас-медіа.
– Ще в останніх класах школи. Я тоді не знав, ким хочу бути, і куди мені вступати. Спробував – до університету, але за першим разом мені це не вдалося. Тож один рік провчився на верстатника деревообробних верстатів. Не докладаючи жодних зусиль, я отримав майже червоний диплом!
Пізніше навчався в «Юнпресі». У моїй групі я з Юлією Косівчук були найактивнішими. Моїм вчителем була теперішня журналістка «Погляду» Анна Гаргаля. Спочатку я писав статті, які доводилося переписувати по десять-п’ятнадцять разів. Але коли вперше опублікували – це було великим щастям для мене. Пізніше, дізнавшись, що за написані матеріали ще й гроші дають, почав працювати в «Молодому буковинці».
– Якби не журналістика, то чим би зараз займався?
– У дитинстві мріяв бути механізатором. Щороку приїжджав до бабусі в село, де любив проводити час із свійськими тваринами. Дуже подобалося водити «корабель полів» – комбайн, а ще – кататися на тракторах. Одного разу мені навіть дозволили гусеничним трактором виорати шматок землі!
Дещо пізніше я зрозумів, що не хочу жити в селі, і не маю бажання працювати на тракторі. Мав можливість стати вчителем (бо пізніше закінчив філологічний факультет), хоча для цієї професії потрібні міцні нерви. Тому вирішив, що працюватиму в музичній або автосфері.
– До Києва не запрошували?
– Так. Коли навчався ще на другому курсі університету, то працював у «Молодому буковинці». Мій ентузіазм дозволив мені часто подорожувати. Завдяки цим поїздкам я «обріс» зв’язками з потужними структурами, які займалися організацією концертів і фестивалів. Мав можливість працювати в прес-штаті однієї з «контор» на кшталт «Таврійських ігор». Було приємно, коли на фестивалях мене помічали і віталися різні виконавці – Руслана, «Мертвий півень», «Скрябін». Я й досі підтримую гарні стосунки з ними.
«Абсент від Олега Скрипки»
– Як і коли у тебе з’явилося бажання створити буковинський фестиваль «ДрайвомірЪ»?
– Це бажання виникло після того, коли я відкрив для себе чернівецьку андеграундну рок-музику. Я зрозумів, що недаремно колись Чернівці називали рок-столицею України: на відбіркових конкурсах побачив багато якісних рок-груп. Мені сподобалась невимушена атмосфера фестивалю «Пустоцвіт» – приходили люди, які допомагали і підтримували молоді команди. Такими були і «Грін Грей», що гостювали на цьому заході. Коли зник «Пустоцвіт», я задумався: «Як же так може бути?! Потрібна альтернатива!». Тож і вирішив організувати новий фест. Це сталося в грудні 2000 року – перший концерт відбувся у клубі «Монарх». Саме тоді відомий нині гурт «Гуцул Каліпсо» «відлабав» один зі своїх перших концертів.
– Чого слід очікувати від «Драйвоміру» в майбутньому?
– Протягом наступного місяця ми збираємось організувати ювілейний десятий фестиваль. Запросили до участі в ньому гурти «Борщ» і «Карпа». Суть фестивалю полягає в тому, щоби не лише показати хедлайнерів, а й дати змогу виступити дещо нижчим за рівнем командам – «Квадраджесіма», «Назад шляху немає», «Далеко» тощо. А ще за рахунок хедлайнерів ми надаємо шанс молодим чернівецьким музикантам «підтягнути» свій рівень.
Іноді майже з «попелу» ми відновлюємо легенди: одного разу змусили виступити на фесті гурт «Екзотичний кактус», які грали ще в період розквіту «Братів Гадюкіних». А цьогоріч на «Драйвомірі» відбудеться відродження ще однієї чернівецької групи «Салават Юлаєв».
– Ти часто спілкуєшся з акулами шоу-бізу. Хто з них твої друзі, а хто, можливо, – вороги?
– Я товаришую з Олегом Скрипкою. Познайомився із ним 1997 року в Чернівцях, коли «ВВ», щойно приїхавши з Франції, проводили
всеукраїнський тур «Вічна весна», під час якого я зробив з ним хороше інтерв’ю. Наступного року зустрівся з ним на «Таврійських іграх», де також зробив інтерв’ю. Ми ще годину спілкувалися у неофіційній обстановці. З’ясувалося, що в нас є багато спільних тем. Зараз я дуже задоволений, що Олег входить до сотні найбільш видатних українців. І це – недаремно, бо він багато робить для України.
Гарні стосунки у мене з Кузьмою («Скрябін»). Знайомий із його дружиною та дочкою. Ми каталися з ними Києвом, пили чай у них на кухні. Знаю, що ставлення в людей до Андрія різне – воно було помітним під час Помаранчевої революції. Але насправді він дуже добра, мегаталановита людина. Шкода, що «Скрябін» «з’їхав» зі стилю «нью-романтік», та всеодно його поп-музика – дуже якісна.
Товаришую із Фомою («Мандри»), Катею Чілі, групою «Тік». Крім того, мої найближчі друзі – це команди «Очеретяний кіт» і «Стелсі», за якими, думаю, велике майбутнє. З цим погоджується і сам лідер «ВВ».
– Відомо, що Скрипка подарував тобі автомобіль…
– Це швидше міф. Якось він мені на день народження подарував пляшку класного абсенту і пачку сигар.Автомобіль же «Волга» – це була моя перша зарплатня, яку я отримав від Скрипки за певний період співпраці з гуртом «ВВ». Я був їхнім прес-аташе.
– У тебе були якісь дотепні випадки з кимось із «зірок»?
– Одного разу ми з Олегом Скрипкою ходили базаром у Косові, де хотіли купити грибів та чорниць. Багато людей помітили Олега і почали тикати пальцями: «Дивіться, Скрипка пішов!». А я домовився з ним, що говоритиму: «Ні, то не Скрипка. Ви помилилися!». Тоді люди почали думати, хто ж то був насправді. Мені було тоді дуже смішно.
«Пишаюсь своєю мамою»
– Людина, яка тобою найбільше пишається, мабуть, твоя мати. Розкажи, будь ласка, про неї.
– Вона чудова людина, бо не кожен може мене стерпіти (посміхається). Вона працює старшим науковим співробітником ботанічного саду. Живе у світі рослин, пише різні книжки про лікарські рослини. Свого часу вона об’їздила весь Радянський Союз. Не знаю, як вона, але я нею точно пишаюся! Одного разу ми поїхали до Калінінграду на конференцію, в якій вона брала участь. Побачивши, як їй стоячи аплодує весь зал докторів з СНД, я дуже втішився і … здивувався, адже навіть не здогадувався про таке… Крім того, моя мама дуже класно готує – особливо страви, перейняті із гуцульської кухні, яку я обожнюю!
Микола КОБИЛЮК, «Версії»
