І таборів не треба…

Двадцяте століття залишило нам жорстокий досвід, який навіть на генетичному рівні ще довго відгукуватиметься поколінням: кілька воєн та революцій, репресивні системи приборкання незгодних і неугодних, етнічні чистки… Досвід теж не в усіх однаковий: у когось родич добровільно пішов у вогонь, хтось боязко його обходив, ще хтось підкладав хмизу…

Але у цьому вогні, як у тиглі алхіміка виробився, можна сказати, викристалізувався алгоритм дій владників (свідомий чи підсвідомий, не беруся стверджувати), який дозволяє упокорювати населення (саме так, населення, бо народ не піддається, зазвичай) значно дешевшими й навіть безкровними засобами.

Виявляється, для цього достатньо приблизно раз у п’ять років розпочинати реформу освіти! Її навіть не треба буде доводити до якогось логічного результату, бо хто вже там згадає через п’ять років, що саме замислювалося. А користь багаторівнева.

По-перше, чиновникам є чим зайнятися: розробити, спустити в маси, сякий-такий контроль імітувати.

По-друге, «свої» автори підзароблять на написанні підручників, найперше, з вітчизняної історії… Адже на пам’яті багатьох з нас історія перетлумачувалася щонайменше 5 разів…

Філологічні вправляння владників різних часів теж усім відомі. Нині, схоже, новий етап розпочинається.

Ввести проблемне навчання – забути про нього, ввести тестування або болонський процес – сперечатися, чи потрібні вони. 12 класів навчати дітей чи тільки 10? Може, компромісно – 11? Десятьма балами дітей оцінювати чи п’ятьма? Треба дитині до школи вміти читати чи не треба? А це ж щоразу, окрім державних зарплат і пенсій, нагороди й премії…

По-третє, – і це найгірше, але, схоже, саме те, заради чого все й затівається, – у підсумку створюється населення без зв’язку поколінь, усі традиції зводяться до носіння чи не-носіння вишиванок і різних піснеспівів. Виробляється, як на фабриці, населення дезорієнтоване на генетичному рівні, а від того безініціативне й покірне.

Знову таки економія: не потрібна система ГУЛАГів, як пам’ятаємо, уже в 70-80-х «психушками» обходилися. Ну, а коли хтось непокірний все ж таки вилізе – впоратися значно легше.

Головне, освіту вчасно реформувати.

Лариса ДМИТРЕНКО