Знайомлячись з буковинським минулим, часом переймаєшся ностальгією за старою матінкою Австрією. Ач, якою доброю та лагідною вона була! Хоч не слід ідеалізувати те, що нам переважно не знайоме. Бувало і добре, і не зовсім, і навіть зле. Свідчення того – архівні документи.
Розпочнімо з ювілеїв. Ось перед нами справа від 18.01.–14.02.1876 року. Листування з нещодавно створеним Чернівецьким королівсько-імператорським університетом стосовно перевезення до Чернівців кістяка мамонта, знайденого в повному комплекті в алювії долини річки Молдови у громаді Деа. Тундри тут і близько немає, проте кістяк є. Виходить, ходили нашими підгір’ями мамонтяки буковинської породи. А зоологічний музей університету майже на старті отримав цінний і цікавий бонус. Отже, цього місяця наші зоологи мають святкувати гарний 150-річний ювілей такого абітурієнта!
Решту інформації дозуватимемо за певними рубриками.
Іди і вчись! Бовдури нам не потрібні!
Австрія як цивілізована європейська держава дбала про освітній рівень своїх громадян. Ще на початку 20-х років позаминулого століття викладач філософських курсів гімназії такий собі пан Левицький надіслав галиційському губернатору висновок щодо проєкту прийняття постанови про залучення керуючих маєтками до вивчення сільськогосподарських наук (справа 1209). Якщо керуєш, то знай чим і як, де треба підвищити свою кваліфікацію та як грамотно працювати на землі. Цілком мудро! А чи допомогло? Не надто. Бо Сучавська повітова управа 1868 року порушила клопотання про зняття поміщика маєтку Рус-Поляна Миколу Стефановича з посади адміністратора маєтків Босанча, Видиєшти та Лисанча, які належали князю Михайлові Стурдза, через його невідповідність, а точніше – повне невігластво (справа 6879). Ну от, поважний поміщик, а підписуєшся, як солдат, – хрестиками! Ганьба!
Цивілізаційний прогрес змусив узятися за грамотність цілого населення. Справа 16551, порушена крайовою адміністрацією 1895 року, чітко приписує повітовим шкільним радам безжально штрафувати батьків тих дітей, які пропускають заняття у початкових школах. Бовдури, вчіться грамоти, поки є можливість!
Траплялися й неоднозначні випадки, актуальні, до речі, й сьогодні, Так, міністерство внутрішніх справ 1868 року відмовило Сучавському повітовому управлінню в розгляді рішень і документів, складених давньоєврейською мовою (івритом). Ви що там, з глузду з’їхали? Не варто приндитися й глузувати з державних чиновників. Лише державна мова!
Справи прикордонні
1846-1847 року «гуляла» переписка Галиційського губернаторства, австрійського консульства в Галаці та домініума с. Бояни щодо розслідування факту побиття австрійських підданих службовцями російського консульства в цьому таки клятому Галаці. Що ті небораки, боянчуки, шукали у стінах ворожої установи і за що ганебно отримали по писках? Історія замовчує.
Проте злопам’ятні буковинці ганьби не забули і помста не забарилася. По 40 роках, 1887-го, Міністерство внутрішніх справ Австро-Угорщини та Чернівецька прокуратура дуже неохоче і кволо проводили слідчі дії щодо факту побиття російських прикордонників селянами Чорнівської громади. Напевне, було за що.
А 1891 року спливла ще одна справа. Цього разу Міністерство внутрішніх справ та Сіретське повітове управління, мабуть, не без задоволення, розслідувало випадок побиття буковинськими візниками службовця румунської митниці, такого собі домнула Нікулеску. Звісно, стосунки на митниці нервові і всім слід тримати себе в руках. Оскільки конфлікт не вийшов на міждержавний рівень, то, напевне, провченого Нікулеску заспокоїли пляшкою-другою призової домашньої цуйки.
…І справи гірничі
На Буковині, як у тій Греції – є все. Втім, оте все треба ще добре пошукати. Мене щиро здивували наполегливі петиції з Мілієвської громади, якими упродовж 1826-1849 років бомбардували Вижницьке повітове управління з єдиною вимогою: надати їм право на будівництво та експлуатацію мідних копалень на теренах цієї громади. Де оті небораки побачили мідь біля Мілієва, коли її там у природі бути не могло? – Загадка! Та ділянки поділили, покопирсалися, а омріяної цінної міді – йок! Мідний Мілієвський клондайк швидко здувся, зганьбивши ініціаторів.
З нафтою Буковині пощастило більше. Звісно, не Кувейт чи Арабські Емірати, проте якась дещиця є. Тому 1866 року державне міністерство і виконком ландтагу мали чималий клопіт із видачею дозволів на її видобування. За нашого часу ми якось не бачимо такого ажіотажу.
А ось вугільний «барон» Буковини з Вижницького Карапчева Анаклет Богданович вірив у вугільне майбутнє Буковини. Його впевненість трималася на двох прошарках бурого вугілля – 30-ти та 70-ти сантиметровому – у складних гідрогеологічних умовах підгір’я. 1867-го та 1869-го року він вимагав надати йому ексклюзивне право на видобуток вугілля, водночас на зниження податків, бо рентабельність видобутку балансувала біля нуля. Та коли в 70-х роках того ж століття до Буковини дотягнулися європейські колії і ними рушив потік дешевшого та висококалорійнішого сілезького вугілля, Анаклет визнав банкрутство і на цьому вугільні експерименти завершилися.
А ще й справи сивушні
На Буковині люди пили (хоча й помірно), п’ють (дещо більше, ніж раніше) і, сподіваймося, питимуть «во здравіє» – своє й чуже та на власне задоволення. Відтак влада й не надто звертала увагу на певні «високоградусні» ексцеси. Та надзвичайні випадки подеколи траплялися. Ось 1857–1860 року Садгірське повітове управління та жандармський відділок переймалися вгамуванням заворушень у Боянській громаді, де жандарми скоїли страшний гріх: конфіскували горілку (чи то ліву, чи то праву), зробивши нечуваний замах на найсвятіше в душі кожного боянчука. На щастя, революції не сталося.
А от підступні товтрівські жінки вирішили підійти до справи формальніше і юридично зваженіше. Від 17.11 до 8.12.1893 року вони закидали Кіцманське повітове управління листами про необхідність створення та легалізації в селі громадської організації «Братство тверезості», покликаного занапастити зеленого змія й зберегти для суспільства чоловічий генофонд. Створили це братство чи ні, але чоловіки у Товтрівській громаді ще й досі водяться.
Справа 8141 сухо повідомляє, що співробітник господарської дирекції м. Сірет Фрідріх Келлер 5 листопада 1900 року заявився на роботу в нетверезому стані. Чи був він трохи на підпитку, чи набрався до безтями, як зюзя, протоколи не уточнюють, хоч з паперу явно сочиться щира заздрість. Проте, на нашу думку, п. Фрідріх усе ж таки молодчина, бо попри свій стан він пунктуально дотримався трудової дисципліни та вчасно з’явився на робочому місці.
На цьому тлі абсолютно безневинно виглядає вечірка з танцями, влаштована шинкарем Янкелем Готфридом 1868 рокуі без дозволу (!) чернівецького магістрату. Яке грубезне порушення орднунгу!
Фюрер тупцював би ногами…
Вельми цінній документ за №2196 від 1862 року: Чернівецьке та Вижницьке повітові управління мали переписку з приводу накладання секвестру на платню службовця Петра Йозефовича за несплату ним боргу мешканцю Чернівців Гершу Гітлеру. Пізно фюрер народився, а то «однохвамільцю» було б непереливки.
І нарешті – про… дуелі!
Те, що на Буковині хлопці гонорові та пундикові, зайвий раз нагадувати не треба. Був би щонайменший привід, а в толерантному регіоні кулаки завжди напоготові і сверблять вчасно. Останню чверть XIX сторіччя краєм пройшлась хвиля дуелей, що дуже занепокоїло владу. У справі №3811 від 15-30.07.1873 року фігурує доповідна до Міністерства внутрішніх справ про вбивство в лісі громади Лукавець службовця Львівського страхового агентства Адама Бобовського на дуелі. Тут лише одне запитання до спадкоємців та рідних пана Бобовського: а чи застрахував своє дорогоцінне життя сам Адамчик?
25.12.1876 року командування Чернівецької повітової жандармерії повідомило також про запобігання жандармським патрулем дуелі між поміщиками фон Воланським та Обертинським аж на самому Молдавському кордоні! Чи то вони обрали лінію кордону за лінію вогневої позиції, як це прийнято серед цивілізованих дуелянтів, чи то адвокати обох сторін конфлікту не дійшли компромісу? Дякувати Богові, цього разу усі залишилися живими і здоровими. переклавши неврегульовані проблеми на розсуд банального мордобою.
Щиро дивує чернівецьке студентство, яке одразу і легко перебрало традиції європейських буршів. У справі №6454 1–3.08.1895 року до Чернівецької прокуратури надходить анонімний донос про дуель між службовцем фінансової дирекції Буковини Карлом Адамовичем та студентом Чернівецького університету Евсебіусом Захаровським. Це ж треба, щоб державний посадовець стрілявся з якимсь шмаркатим буршем! Чого не поділили? На жаль, не повідомлялося.
А у справі №7528 від 11.–2.11.1898 року студент М. Ксенюк бився на смерть з агрономом М. Носевичем. Цікаво, за кого вболівав ректорат вишу?
На початку ХХ століття студенти вже билися між собою у складі цілих загонів. 9.09–3.10. 1901 року чернівецький міський магістрат скаржився ректору на бійку між студентськими корпораціями «Австрія» та «Унітіс». Як годиться, стінка на стінку. Напередодні Різдва 21–23.12.1909 року Чернівецька дирекція поліції повідомила про масову бійку на центральній площі міста, Рінгплац, між студентами різних академічних товариств. Ну, майже битва народів під Лейпцігом – та ще у переддень Різдва!
Натомість Міністерство внутрішніх справ Австро-Угорщини розіслало на місця указ 1866 року про здійснення вербунку добровольців для поповнення австрійського полку мексиканської(!?) армії, а також відповідну інструкцію військового відомства про порядок вербування. Австрійські вояки-інтернаціоналісти XIX століття чи попередники вагнерівців? Треба ж було тупим австрійським генералам силоміць встрягати до вкрай складних американо-мексиканських військових стосунків!..
Погодьтеся, друзі, неоціненна все ж таки річ – архіви!
Віталій КОРЖИК, краєзнавець
