У тому, що представники цих двох націй дуже подібні, немає сумніву. І насамперед, – за життєвими правилами, духовністю, співучістю і навіть за любов’ю до футболу.
Як в Італії, так і в Україні люди «ведуться» на популізм, а відтак і там, і тут підтримку мають є комуністичні партії. Обидві країни терпляче ставилися до економічної та політичної корупції протягом довгого часу: Італія розпочала боротьбу з організованою злочинністю та корупцією у 70-80-х роках, тоді як Україна так і не пішла далі декларацій.
До речі, нинішня криміногенна ситуація ситуація, скажімо, в Донбасі дуже нагадує Італію за часів правління Християнсько-демократичної партії, від 40-х до початку 90-х років.
Родинні зв’язки
Українці та італійці більше схильні опиратися на власні родинні зв’язки, оскільки держава не здатна надавати необхідні послуги і від цього їй мало довіряють. Українським кумам чи італійським дядькам і кузенам, довіряють більше – свої швидше допоможуть.
Коли українець отримує високу посаду в Києві, а італієць переїжджає до Брюсселю, теж отримавши високу посаду, вони поводяться приблизно однаково: беруть із собою сім’ю та намагаються забезпечити роботою близьких і далеких родичів. Ця практика тягне за собою корупцію, адже отримання нової посади вимагає вдячності у вигляді «подарунка».
Про Італію ми знаємо достатньо. А що знають італійці про Україну?
Італійці знають нашу країну за Шевченком (тим, що Андрій), братами Кличкками. Вони – візитна картка сучасної України. Пам’ятають – Чорнобиль. Щодо преси, то найчастіше Україну згадують у контексті постачання газу до Європи, часто пишуть про Юлію Тимошенко: італійці полюбляють жінок-політиків.
Авторитет українця в Італії є високим. І це передусім заслуга тих людей, які приїжджаютьсюди приїхали, їхніх душевних якостей, їхнього ставлення до людей, до праці, до своїх обов’язків. Це не комплімент, а лише констатація факту.
Як ставляться українці та італійці до вживання алкоголю?
Ставляться добре, адже вживання «градусів» під час прийому їжі та після роботи є закономірністю для обох країн. На противагу носіям протестантської культури у США та Канаді, які негативно ставляться до людей, що вживають алкоголь за обідом.
Від сплати податків схильні ухилятися як українці, так і італійці.
Коли податки сплачуються в англосаксонських країнах, громадяни очікують ефективних та професійних послуг у відповідь. Вони роблять це й тому, що вірять у некорумпованість своєї держави. У слов’янських та латинських країнах такої впевненості немає, і громадяни переконані, що їхні податки будуть задіяні в корупційних схемах чи використані неефективно.
Проте, італійці амбіціозніші за українців…
Італійці претендують на більшу заробітну плату, кращу роботу, ліберальніші умови та якість життя. Вони протестують, бастують, кричать за свої права та переконання і отримують бажане. А ми, українці, мовчимо й мріємо – за кухонними столиками, у ліжках, їдучи в громадському транспорті. Насамперед, це пояснюється саме особливістю народу: терпляче зносити знущання влади, боячись будь-яких дій.
Італійські жінки – які вони? А українські?
Італійські жінки насамперед мають потяг до кар’єрного зростання, а не до домашніх клопотів. Тому вони вимагають зручностей, які полегшили б їхнє життя. Вони не заморочуються приготуванням складних страв до приходу чоловіка з роботи – їм легше купити заморожений м`ясний півфабрикат і кинути його на сковорідку, аніж увесь день ліпити пельмені. Вони піклуються про своє здоров`я, не нехтують СПА-салонами, відпустками та нянею для свого малюка. Тому, навіть у похилому віці італійські жінки виглядають на десять років молодшими.
Українські жінки занадто самовіддані. Змалку вони беруть приклад зі своєї матері, яка до вечора стоїть біля плити, носиться зі шваброю, доглядає за кількома дітьми, гадаючи, що це й є її головним призначенням. Таким чином, вона приділяє собі мінімум уваги, ставлячи хрест на своєму особистому житті.
Аліна ГРИНЧУК, «Версії»
