Чому Білорусь – кістка у горлі демократії: Дивіться і думайте, слухайте й аналізуйте

І не роз’єднуйте ці процеси, щоби не пошитися у дурні. Як тепер модно казати, щоби не стати лохом. Бо, як правило, інформаційна обгортка – констатація того, що пропонується глядачеві, слухачеві й читачеві – одразу ж стає його власною думкою. Чому? Бо практична філософія – вміння за інформацією побачити причини явища, а потім порівняти їх з іншими подіями – більшості громадян не доступна. Цьому, на жаль, ніде не вчать – ні у школі, ні у виші. Мабуть, це комусь-таки вигідно.

Лакмусовим папірцем є топ-новини, себто те, про що всі говорять. Ну, хоча б поганий Лукашенко, який утискує демократію та розганяє демонстрантів. Нагадаю лише, що іноземні спостерігачі на останніх президентських виборах у цій пострадягській країні були присутні навіть під час підрахунку голосів. Однак світ обурився диктаторськими замашками білоруського бацька, який розігнав мирну демонстрацію, що камінням закидувала будинок уряду.

Пропустимо поки повз вуха те, що мирна демонстрація кидалася камінням. У мене інше запитання: чому ніхто не виступав проти Саркозі чи Берлусконі? Адже у Франції та Італії розганяли невдоволених значно суворішими методами, аніж білоруські охоронці правопорядку. Принаймні, Олександр Григорович не поливав узимку демонстрантів водою із брандспойтів, як це відбувалося у європейських столицях.

Чому ж усі сварять тільки Лукашенка? Чому Білорусь дратує не тільки Росію, а й Європу та Америку? Невже тому, що там люди живуть по-людськи? І що там немає олігархів та злидарів?

До речі, у коментарі журналіста українського національного радіо, який понад 10 років мешкає у Мінську, прозвучало виправдально, мовляв, білоруси – не українці. Їм байдуже, що ними керує диктатор. Головне для них – робота й житло. Та щоби рівень і стандарти життя постійно зростали. Отакої! Ну хочуть люди жити по-людськи! І хіба не саме таким має бути завдання нормальної народної влади?

А що натомість мають українці? Олігархів, які святкують своє 50-річчя на фешенебельному французькому курорті за 5 млн. євро. Така «скромність» вразила навіть Європу.

Та мені кортить дізнатися про інше: яким чином Пінчук заробив такі шалені кошти за неповних 20 років незалежності України? Адже до 1991-го він не був ні мільйонером, ні мільярдером. Ні науковцем, чиї революційні відкриття змінюють життя людсьва, ні автором геніальних творів живопису, літератури, музики чи архітектури.

Яким де чином левова частка національних багатств держави опинилася в його руках і руках іще кількох можновладців? І це тоді, коли ми, пересічні українці, не маємо можливості при потребі вилікувати від важкої хвороби свою дитину.

Недарма ж у нашій області щомісяця 19 числа Фонд «Подаруй дитині життя» збирає гроші на лікування хворих на рак і лейкемію маленьких буковинців. Держава, як відомо, не виділяє для цього коштів. А один курс лікування потребує понад 100 тис. грн. Тим часом рідні олігархи гуляють один вечір на 5 млн. Скільком дітям ці гроші могли б врятувати життя?

А в Білорусі, до речі, всі маленькі, втім, як і великі, недужі лікуються виключно за рахунок держави. У нормальному суспільстві саме так є і має бути.

Тож, поклавши руку на серце, кого варто ганьбити? І чим же тоді нам не догодив Лукашенко? Може, саме цим?..

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

27 коментарів “Чому Білорусь – кістка у горлі демократії: Дивіться і думайте, слухайте й аналізуйте”