Уперше за шість століть Папа Римський подав у відставку. Чому Бенедикт XVI зважився на такий безпрецедентний крок? Найбільш імовірне пояснення – через глибоку кризу католицизму. Понад мільярд вірян налічує Римо-Католицька церква на всіх континентах. Але останніми роками все менше людей відвідує костели, водночас церква відчуває кадрову кризу: молодь не поспішає надягати сутани. Скандали струшують Ватикан: виникли серйозні проблеми з мораллю самого священства. У педофільстві звинувачено кількох єпископів, а деяких ватиканських банкірів зловили на незаконних оборудках із великими грошима. Для багатьох вірян такі скандали стали шоком.
Люди віддавна вважають церкву твердинею моралі – і раптом спливають факти разючого зневажання її. Потрібна глибока реформа церкви, щоби покласти край аморальності серед її служителів і відновити довіру пастви до неї. Папа Бенедикт XVI поступився місцем наступнику, бо для такої реформи понтифіку потрібні сили й здоров’я – у 85-річного Бенедикта XVI їх замало.
Проблеми з мораллю священнослужителів має не лише католицька церква. Ще не забулася серія скандалів навколо Російської Православної церкви, коли Московського патріарха Кирила звинувачували в особистому збагаченні за рахунок торгівлі тютюном і алкоголем…
Будь-яка церква тісно пов’язана із суспільством, а суспільство складається з живих людей, серед яких аморальних суб’єктів – вистачає. Такі в сучасному суспільстві почуваються як риба у воді, ще й нав’язують йому свої правила гри.
Мораль занепадає у періоди суспільних криз, одна з яких саме нині розгортається у світі. Мешканці пострадянських країн на власному досвіді переконалися, що при зламі старої суспільно-економічної системи на поверхню спливають найгірші за своїми моральними якостями людці. Проте й на Заході ситуація кепська. Коли 2008 року там розпочалася широкомасштабна фінансова криза, постраждали насамперед прості люди, чесні й порядні. Натомість різноманітні шахраї лише збагатилися на чужому нещасті. Що більше в них грошей, то помітнішим стає їхній вплив на політику держав і на громадське життя. Суспільна мораль зазнає непоправних утрат: коли успіху в житті досягають аморальні суб’єкти, нестійка частина суспільства й собі тягнеться за ними.
Дотепер стражем моралі вважалася церква. Проте негативні процеси всередині самих церков ставлять під сумнів їхню здатність і далі відігравати традиційну роль у зміцненні суспільної моралі. Відтак особливого значення набуває очищення церковного життя від ганебних явищ.
Не перший і не останній раз в історії вибухають подібні кризи. Долати їх щоразу вдавалося новим поколінням, ще не зіпсованим наскрізною корупцією, брехнею, підлістю та лицемірством. Звичайно, у будь-якому поколінні є люди моральні, а є підлі й безсовісні. Питання лише в тому, за ким із них піде суспільство. Розбещене, пересичене населення тієї чи іншої держави поринає у тотальну аморальність – і на нього чекають неминучий занепад і смерть. Так зійшла нанівець охоплена збоченою розпустою й продажністю Римська імперія, її долю повторила султанська Туреччина та інші зогнилі зсередини держави. На наших очах догнивають залишки колишнього СРСР і поступово починає розпадатися стара Європа. Ця частина людства потерпає від моральної деградації. Що прийде на зміну віджилому, покаже лише історія.
Ігор БУРКУТ
