Годину слухала громада Михальчі – адміністративного центру 4-х приміських сіл, де загалом проживає 7,5 тис. людей – звіт свого голови. Але й доповідати було про що, бо очолив та згуртував Захарій Шевчук дієвий депутатський корпус. І проблеми, без яких не розвивається жодний населений пункт, поступово вирішуються. Тож спочатку про позитиви.
Сільрада повернула собі чергового
Серед здобутків чи не головний – усвідомлення громади, що її життя залежить від небайдужості та активного внеску кожного. Тому й непокоять не вельми активні виходи на клаки – спільне прибирання, некоректне поводженням окремих односельців на кладовищі: прибираючи могили рідних, дехто скидає сміття на сусідні. Не залишаються поза увагою і дві «проблемні» сім’ї. Тішить, що народжуваність у межах Михальчанської сільради нарешті перевершила смертність, і суттєво: 71 малюк народився, а 45 людей відійшли у кращі світи.
На зборах минулої неділі у сільраді відновили посаду чергового. Платитимуть йому з коштів, що збираються на забезпечення життєдіяльності населеного пункту. Торік, скажімо, самооподаткувалися на 42500 грн.
За власні кошти громада утримує дитячий заклад «Пролісок», 4 клуби, школу-садок у Дубовій, ремонтує та прочищає взимку дороги. А навесні установлять таблички з назвами вулиць. Люди сподіваються, що держава колись поверне їм хоча б за це гроші. Адже занадто багато лягає на плечі селян – і вуличне освітлення, і, певно, утримання лікарні, якщо вони вирішать відновити цілодобовий стаціонар.
Та про це дещо пізніше. А наразі – про спортивний прорив: торік Михальчанська футбольна команда стала кращою в районі і в неї навіть з’явилися фани. Та важливіше, що в селі створена дитяча футбольна секція. Вже дві групи тренуються, завдяки новому спортивному інструктору Василеві Зваричу.
…А що ж не так у Михальчанському королівстві?
Вирішення багатьох проблем не залежить від місцевої влади. Тож саме про них надзвичайно емоційно говорили присутні, спричинивчи репліку заступника голови Сторожинецької РДА Івана Петращука про людську злість.
Шквал обурення, – а такого накалу пристрастей автор цих рядків не бачила давно – обрушився на районну владу через реформування Михальчанської дільничої лікарні. Люди оцінили це як «нищення сільської медицини, а разом з нею – і сільських людей». Заступник головного лікаря району з сімейної медицини Михайло Мигайчук намагався пояснити зборам, що такою є ситуація в усій Україні і що це – реформа від Президента. Натомість люди наводили власні аргументи: підвищення стадартів медичного обслуговування Верховної Ради, адміністрації Президента та й самого гаранта Конституції на тлі позбавлення простих людей елементарних зручностей.
– Захворіла моя мати, треба класти в лікарню – на денний стаціонар не беруть. Поїхали до Сторожинця, а там немає місця! – обурювавася вже й сам немолодий чоловік Микола Олексійович Бабюк.
На це сільський голова нагадав, що рішенням сесії сільської ради від 21 лютого цього року до народних депутатів Фищука й Федоряка, депутатів обласної та Сторожинецької рад Мельника й Федька направлене зверненння, в якому сільські депутати висловлюють сподівання на відновлення Михальчанської дільничної лікарні та перекладають на владу відповідальність за знищення медицини. Пан Мигайчук одразу ж зауважив про некоректність такого висловлювання. Та люди до кишені за словом не полізли: «А коректно в семи тисяч громадян забирати лікарню?!»
Наведемо лише один абзац із Звернення: «…відповідно до Статуту Михальчанської дільничної лікарні, її засновником є Михальчанська сільрада і будь-які питання реорганізації, ліквідації, інші повинні проводитися за згодою засновника. Але ніхто не питав згоди сільської ради, що діє тільки в інтересах своєї громади».
Громада чекає тепер від нардепів не відповіді, а відповідних дій, сподіваючись, що лікарня працюватиме-таки повноцінно. Та оскільки грошей, як відомо, нинішня влада на це не має, порятунок потопельників – принаймні у нинішніх наших реаліях – справа рук самих потопельників. На жаль.
nocomments
Не до теми, але до суті: за 21 рік Незалежності Україна «породила» десятки мільярдерів. А 10 із них, за останньою версією, потрапили до списку найбагатших людей світу. Найвищу сходинку серед вітчизняних нуворишів посідає Ренат Ахметов. Він – 47-ий, тобто 46-ий після Білла Гейтса, який іде другим.
З огляду на те, що на збори не прибули представники ні РЕМу, ні автодору, громада обійшлася лише зауваженнями на їхній рахунок на кшталт таких: напруга погана, стовпи старі, зате «папірці щастя» – так називають михальчани виписувані РЕМом платіжки за світло – вже замінені на розрахункові книжки. Щоправда, лише на півроку.
Так виглядає трансформаторна підстанція № 528 після «ремонту». Знімок автору цих рядків передали сільські депутати для реагування. Втім, редакція не гарантує реакції відповідних контрольних органів, бо керівництво Держенергонагляду, як і прокуратура, мабуть, не читають газети «Версії», а тому і не бачить знімків аварійних стовпів та трансформаторних підстанцій…
Хотіли присутні подивитися в очі й автодорівцям, які мали би підсипати дорогу під час голольоду, а вряди-годи й ремонтувти її. Адже в них на це – і ресурси, і гроші. Та, щоби транспорт міг їздити, за шляховиків це робили… селяни: –І шанці самі робимо, і дорогу підсипаємо самотужки, – стверджували люди. – Натомість лісовози лише дорогу розбивають. У вибоїнах такі калюжі, що можна рибу запускати!.
Оскільки з усіх запрошених служб, які обслуговують мешканців сільради, на збори приїхала тільки директорка фірми-перевізника «Багіра» Поліна Храпчинська, «на горіхи» найбільше дісталося – саме їй. Утім, вона взяла до уваги і запізнення маршруток, і нешляхетне поводження водіїв. Невдовзі цих проблем, за словами власниці «Багіри», фірма позбудеться. Бо від 1 червня всі її маршрутки виїжджатимуть на лінію з автопарку, отже, вчасно і з перевіркою водіїв. А питання незручного графіку, як зауважила п. Поліна, вирішується найпростіше.
До теми ж безкошовного обслуговування перевізниками пільговиків газета ще повернется. Бо не все в ній просто. Втім, якби стосунки влади і підприємців були прозорими та легко простежувалися, ситуація в державі була б значно кращою.
А поки що залишається сподіватися, що до питань, поставлених громадою, влада все ж таки прислухається.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
