Із такою ініціативою виступила група науковців і громадських діячів Буковини. Вони підготували розповідь про непересічну постать нашого земляка, який своїм військовим талантом вніс певні корективи у перебіг Першої світової війни й став першим науковцем-краєзнавцем Букового краю.
Едуард Фішер (Eduard Fischer), 1917 р.
Едуард Фішер, уродженець Буковини – надзвичайно скромна й порядна людина, – відомий за австрійських часів як патріот-краєзнавець Буковини, науковець, почесний доктор філософського факультету Чернівецького імператорсько-королівського університету.
Серед визначних постатей буковинського краєзнавства Едуард Фішер не може не привернути до себе увагу. І не лише через широкий кругозір – від історії, народознавства та нумізматики до натуралізму – та чудові для того часу наукові напрацювання (понад 30 солідних наукових праць). Як відомо, можна досліджувати, залишаючись стороннім спостерігачем і фіксатором подій. А можна брати безпосередню активну й визначальну участь у творенні історії рідного краю. У столітню річницю подій Першої світової війни 1914–1918 років Едуард Фішер постає саме в цій іпостасі.
Нащадок швабських переселенців
Народився він 18 січня 1862 року в буковинському селі Карапчів над Черемошем у сім’ї управителя маєтку Густава Фішера, нащадка швабських переселенців, які наприкінці XVIII століття перебралися на Буковину. Його мати Антонія Лайбенфрост походила зі старовинної поважної віденської родини. Молодий Едуард здобував освіту в німецькій гімназії у Чернівцях. 29 жовтня 1879 року, тобто 17-ти років, добровільно (що трохи дивно для того часу, та, можливо, відчув у собі майбутній талант воєначальника) вступив на війську службу до 41 Буковинського піхотного імені Великого князя (принца) Євгенія полку, який традиційно комплектувався виключно вихідцями з Буковини. У 1882-1885 роках навчався на офіцерських курсах у кадетській школі в містечку Лобзув неподалік Кракова. Після завершення вишколу 18 серпня 1885-го (у 23 роки) став заступником кадет-офіцера у своєму рідному полку, а 1888-го одержав чин лейтенанта.
У жовтні 1890-го перейшов на службу до управління крайової жандармерії в Чернівцях (Landes-Gendarmerie-Commandos №13). Блискуче проходить випробувальний термін і складає фахові іспити. Видатні здібності і знання про край та його населення допомагають Фішеру у швидкій кар’єрі: 1 червня 1893-го він стає начальником відділу укомплектування в Чернівцях. Йому доручено виховання й вишкіл кандидатів на жандармську службу. Через нього пройшло багато вихованців і майбутніх вірних товаришів.
1900-го одержує чин ротмістра (капітана). Наступного року його призначають на посаду начальника жандармського відділу №1 Чернівців – заступника начальника крайової жандармерії. Ця посада дозволила йому будувати розвідувальну службу згідно зі своїм баченням. Під час війни ця мережа стала йому у пригоді.
Фішера високо цінували у генштабі за видатний організаторський талант. У червні 1907 р. його відзначили Лицарським Хрестом ордена Франца Йосифа. Влітку 1909-го як керівник навчальної комісії він об’їздив Німеччину, Бельгію, Швейцарію, щоб ознайомитися із системами функціонування жандармерії цих країн і перейняти корисний досвід. 1 травня 1912 року у 50-річному віці отримує чин майора, а у квітні 1913-го призначений начальником крайової жандармерії. Наступного 1914 року стає вже підполковником.
Створив своєрідну енциклопедію про Буковину
Саме у жандармерії, відповідно до специфіки служби, і розкрився талант дослідника.
Основні наукові студії припадають на довоєнний період. Перші невеликі екскурси в історію, народознавство та навіть у нумізматику й подальші солідні публікації зробили його доволі відомим з репутацією копіткого, як це личить жандарму, дослідника.
Серед визначних наукових публікацій, які надали потужного поштовху розвиткові буковинського краєзнавства, – всеосяжна монографія 1899 року «Die Bukowina, eine allgemeine Heimatkunde: verfasst anlässlich des 50 jährigen glorreichen Regierungsjubiläums Seiner kaiserlichen und koniglichen apostolischen Majestät unseres allergnädigsten Kaisers und obersten Kriegsherrn [Franz Joseph I] durch die k.k. Gendarmerie des Landes-Gendarmerie-Commandos №13 / Czernowitz, 1899», що у перекладі означає «Буковина. Загальне краєзнавство: з нагоди 50-річного ювілею славетного правління Його Цісарської і Королівської Апостольської Величності нашого всемилостивого цісаря і верховного головнокомандувача Франца Йозефа». Книга охоплювала природу, історію і стан усіх сфер людського життя тодішнього коронного краю Буковини. Ця монографія, насичена статистичними даними, мапами тощо, стала першою неофіційною енциклопедією коронного краю Буковина і джерелознавчою базою для наступників.
А вже наступного 1900 року побачила світ ще одна краєзнавча монографія Фішера «Heimatskunde der Bukowina zum Gebrauche für Schulen und zum Selbstunterricht» k.k. universität buchhandlung H.Pardini. – Czernowitz, 1900 – «Наш спільний дім Буковина для шкіл та самоосвіти», написана Едуардом Фішером спільно з професором Чернівецького університету Корнелієм Козаком (Cornel Kozak). Книга випущена тим же університетським видавництвом H.Pardini. По суті це скорочений варіант першої великої монографії, адаптований для середнього пересічного читача. Залюблені в рідний край автори створили чудове за змістом і пафосом видання. Може, відтоді й побутує відома приказка «Якби Господь Бог вирішив провести відпустку на землі, то неодмінно обрав би Буковину».
Слід додати, що всі школи, гімназії та навіть Чернівецький університет користувалися не лише цими довідниками, але й картами Буковини, особисто створеними та любовно відпрацьованими тим же Е. Фішером.
Мапи Буковини краянам подарував Фішер – до того вони обходилися без карт
Зупинимося на картографічних набутках дослідника. До нього буковинці обходилися без карт – цього унікального винаходу людського генія. Хоча жодне писемне джерело, навіть перлини словесної творчості, не здатні відтворити те, що може географічна карта. Фішер інтуїтивно відчував цей суспільний запит. Першою була видана 1896-го та 1898-го настільна мапа Буковини у масштабі 1:600000 видавництва H.Pardini. Тоді ж побачила світ і шкільна настінна мапа Герцогства Буковини у крупнішому масштабі 1:150000, видана 1898 року тим же університетським видавництвом H.Pardini й видавництвом Ф.Брокгауза у Ляйпцігу як додаток до першої монографії. Надалі пішли Оглядова і комунікаційна мапа, Комунікаційна мапа, Розташування і кордони Буковини, Ліси, Тваринний світ, Флора, Історична мапа Буковини, Рух населення і санітарні відносини у Буковині.
1902-го у видавництві Буковинського крайового музею (Verlag des Bukowiner Landes-Museums Buchdruckerei Hermann Czopp) вийшла ще одна авторська праця – «Kozmin» («Козмин») (До питання про історію польсько-молдавської війни 1497 року). Тема цієї військової сутички, що сталася в ті далекі буремні часи в центральній частині нашого краю, не давала спокою багатьом дослідникам, особливо нащадкам ворогуючих тоді сторін. Болючою темою була вона для поляків, яким військова фортуна не надто часто усміхалася на теренах зеленої Буковини. Адже саме від тієї військової невдачі у Польщі виникла приказка, що «За круля Ольбрахта шляхта вигінела».
Не залишився осторонь наукових суперечок і Едуард Фішер, оскільки це колись трапилось на підконтрольній йому території й хтось мав-таки наводити лад між сторонами конфлікту. Безпосередньо причетний до військової справи, маючи навички вправного криміналіста, він зібрав і проаналізував максимально доступний того часу фактичний матеріал, літературні джерела, опрацював архівні документи, напевне, неодноразово побував на місці подій і виклав свою версію військового конфлікту. Велика стаття спершу вийшла у «Щорічнику Буковинського крайового музею», а далі видана окремою книгою. Вже ця невеличка монографія свідчить про високий рівень історика, який чудово володіє методикою аналізу історичного матеріалу, грамотно і зважено інтерпретує факти, викладаючи думки в літературній формі, не позбавленій детективної інтриги.
Фішер на Буковині був шанований як науковець. Недарма його долучили до складу крайового комітету для археологічних розкопок, Наполегливо вивчав мови – українську, польську, румунську. А найулюбленішим заняттям залишалася нумізматика. Давно омріяна стаття про історію монетної справи у середньовічній Молдові побачила світ лише 1929-го, трансформована у ґрунтовну монографію, щедро ілюстровану фотографіями з колекції.
…Усі доноси буковинська жандармерія ретельно перевіряла
Коли 1914 року в Європі відчутно запахло порохом, на жандармерію навалилася купа складних завдань. В українській частині Буковини, як і в сусідній Галичині, частина інтелігенції дотримувалася проросійської орієнтації. Так звані москвофіли потенційно становили резерв зрадників Австро-Угорської держави, і на них першочергово орієнтувалася російська розвідка, створюючи шпигунську мережу. А в Південній Буковині значна кількість інтелігенції дотримувалася прорумунської орієнтації. Відтак жандармерія спільно з контррозвідкою докладала зусилля з розширення власної мережі інформаторів і організації профілактичних заходів, зокрема виявлення й арешту активістів і різного штибу провокаторів і функціонерів. У радянській літературі ці факти подавались надзвичайно одіозно, з антиавстрійським душком, а масштаби арештів перебільшувалися в неадекватних до ситуації розмірів, на що звернули увагу сучасні дослідники. Насправді ж усі доноси ретельно перевірялися й більшу частину затриманих звільняли з-під арешту за недостовірністю фактів у доносах і за недоведенням вини.
Війна, що розпочалась 28 липня 1914 року, докорінно змінила ситуацію у світі, в Європі, на Буковині та й в особистому житті і діяльності Едуарда Фішера. Він став першим, хто повідомив Відень про мобілізаційні заходи Росії: вона розпочала загальну мобілізацію в ніч з 29 на 30 липня. Фішер через його агентурну мережу дізнався про це вже 30 липня о 4 годині ранку і негайно шифрованою телеграмою поінформував вищі інстанції.
Регулярні російські війська розбилися об місцеву крайову оборону Фішера
На Буковину, яка завжди перебувала у прикордонні, війна завітала 6 серпня о 18 годині 15 хвилин з першими сутичками російських прикордонників і австрійських жандармів. І на цій посаді у Фішера розкрився ще один талант – чудового організатора і воєначальника. Наукові студії були відкладені на невизначений час, а першочерговим завданням стала організація оборони краю від східного агресора. Варто нагадати деталь, яка відіграла важливу роль у подальшій буковинській військовій історії: жандармерія в Австро-Угорщині підпорядковувалась не міністерству внутрішніх справ держави чи військовому відомству, а місцевим органам крайової оборони.
Протягом 1914 року найголовніші військові події на Австро–Російському фронті відбувалися на теренах Галичини та польських земель. Оборону краю й прикриття Чернівців зі сходу очолив Едуард Фішер, маючи під рукою озброєних лише карабінами місцевих жандармів (близько 300 «штиків»), митників, лісників, ландштурмістів (ополченців) і добровольців, без жодного кулемета чи гармати. Не маючи можливості взяти наявними силами всю лінію кордону під контроль, Едуард Фішер організував систему постових груп (блок-постів за нинішньою термінологією) і жандармських патрулів, які, користуючись відсутністю суцільного фронту, часто проникали на ворожу територію і знищували невеликі загони противника. До кінця серпня ці постові групи, які взагалі не призначалися для здійснення будь-яких воєнних операцій, успішно провели 79 великих і малих боїв проти регулярних російських військ без будь-якої матеріальної підтримки з боку рідної цісарсько–королівської армії, втративши при цьому лише 100 бійців. 11 вересня Е.Фішер отримав рекомендацію-наказ вищого командування розгорнути на Буковині «малу війну» як на фронті, так і в тилу російських військ, хоча цей наказ явно запізнився. Начальник жандармерії за власною ініціативою вже вів її всіма наявними силами і можливостями. Під натиском повноцінної російської дивізії він прийняв важке, але вірне рішення залишити лівобережжя Прута, а далі і всього Чернівецького району. 2 вересня російські війська без бою зайняли місто Чернівці.
Чернівчани зустріли жандармів-визволителів столами з наїдками довжиною у 2,5 км
Що мав головний оборонець Буковини у своєму розпорядженні? На 85-кілометровому фронті від с.Кут-Баїнський до м.Вижниця в загонах Е.Фішера було всього 2100 піхотинців та 100 вершників, тобто 1 боєць на 200 метрів! Перед ним же була повнокровна 71-а піхотна дивізія генерал-лейтенанта Антона Лаврентьєва з 36 гарматами і допоміжною кавалерією, а позаду – лише ненька Австрія. Відтак Е.Фішер провів мобілізаційні заходи. Тепер він мав у своєму підпорядкуванні вже 7 батальйонів, або 6500 бійців нерегулярної армії. В середині жовтня австрійські війська щойно сформованої Семигородської армії кавалерійського генерала Карла фон Пфланзер-Бальтіна розпочали успішний контрнаступ у Галичині. Користуючись слушною нагодою, п’ять батальйонів Е.Фішера форсували Сірет і 20 жовтня визволили крайову столицю Чернівці від окупантів. Це стало несподіваним і вкрай приємним сюрпризом для 84-річного цісаря, засмученого поразками австрійців у перші місяці війни.
Варто процитувати урядового радника доктора Антона Норста, представника міста, який на сходах Чернівецького магістрату вітав визволителів. «Наша буковинська жандармерія завжди була нашою гордістю. Тепер вона з презирством до смерті стала нашою славою в обороні вітчизни. І наші пізніші нащадки, якщо читатимуть історію великої битви народів, свідками якої ми є, будуть з подивом наслідувати майже неймовірний героїзм, який виявила жандармерія в обороні Буковини».
Вдячні чернівчани, які натерпілися від заражених антисемітизмом російських окупантів, зазнали знущань, погромів і грабежів, знайшли можливість накрити визволителям уздовж вулиці Семигородської (нині – Головна) два ряди столів з наїдками та напоями, довжина яких сягала 2.5 км – від митниці на Рогатці (перехрестя Головної та Чкалова) до кафедрального собору Святого Духа.
За оборону Буковини – «малу» війну без армії – протягом 12 тижнів майор став полковником
Вдала операція стала можливою завдяки активній підтримці місцевого населення, добре поставленій розвідці та рішучості ініціативного командира. Його дії були високо оцінені верховним головнокомандуванням. Ще до початку бойових дій Е.Фішер отримав звання підполковника, а 23 жовтня того ж року сам цісар позачергово присвоїв йому наступний чин полковника, Це унікальний випадок у світовій військовій практиці, щоби за 12 тижнів заслужити такий високий чин. За вдалу організацію оборони Буковини цісар також пообіцяв нагородити героя найвищою військовою відзнакою – Лицарським Хрестом ордена Марії Терезії. Однак цього разу не сталося, оскільки під час війни капітель (нагородна комісія) не скликалася. Росіяни теж не залишилися у боргу перед заслугами Е.Фішера, персонально оцінивши його в 100 тисяч рублів золотом за живого, або ж 50 тисяч – за мертвого. На щастя, навіть серед москвофілів Іуд, що хотіли б збагатитися у такий спосіб, не знайшлося.
Отже, Едвард Фішер увійшов до історії як героїчний організатор оборони Буковини від східного – російського! – агресора в 1914-1915 роках, який спромігся півроку успішно боронити рідний край проти регулярної армії противника, віртуозно використовуючи власну розвідувальну мережу, імпровізацію й навіть блеф, створюючи у противника ілюзію потужного бойового угруповання. Ці успішні дії були несподіванкою для всіх і отримали назву «малої війни» – війни без армії!
Низка вдячних сільських громад Буковини обрала його своїм почесним громадянином, а на початку березня 1916 р. громадська рада Чернівців прийняла рішення подарувати йому почесну шаблю, виготовлену відомим віденським зброярем Карлом Ройлем. На лезі шаблі було гравіювання: «Подяка за оборону краю і Чернівців». Проте урочисте вручення відбулося лише 25.10.1917 р.
Варто приєднатися до думки деяких військових істориків, що успішні дії військ Е.Фішера збили пиху запеклих румунських австрофобів і на рік-півтора відтермінували вступ у війну Румунії на боці Антанти. Для Австро-Угорщини це значно ускладнило б оборону і могло призвести до катастрофічних наслідків. Ось вам приклад ролі однієї особи в історії людства!
У серпні 1917 року почалось третє й остаточне звільнення Буковини від російських загарбників. Третього серпня росіяни здали Чернівці. При відступі вулицею Руською зі злості побили всі шибки навколишніх будинків. А 27 серпня з боєм були вибиті і з Боян – останньої опорної позиції 16-го російського корпусу у Північній Буковині.
Уперше в австрійській монархії полковник-жандарм став військовим генералом
6 серпня місто відвідав молодий цісар Карл i особисто привітав героя Буковини, почесного доктора наук Е.Фішера.
6 серпня 1917 р. Цісар Карл I приймає рапорт полковника жандармерії, почесного доктора наук Едуарда Фішера (справа у польовому мундирі).
За проявлені заслуги та героїзм 17 березня 1918 року цісар присвоїв Едуарду Фішеру черговий чин генерал-майора і призначив його начальником жандармерії всієї Галичини і Буковини. Такого в австрійській імперії досі не було: полковник-жандарм отримав звання генерала і командував військовими операціями.
Ніколи не дбав про власні статки…
Про людські особистості героя Буковини свідчать деякі красномовні факти. Як впливова людина з великими можливостями, він так і не спромігся придбати власне житло, а тулився у службовій квартирі жандармерії (приміщення санепідемстанції на вул. Головній-Гоголя-Гакмана). У 1917–1918 рр. орендував три кімнати у будинку на розі вулиць Головної та Шевченка (колишньої залізничної лікарні). Після розпаду Австро-Угорщини у листопаді 1918 року генерал міг би першим на службовому авто виїхати до Австрії. Та, незважаючи на загрозу арешту, залишився у Чернівцях, що стало його фатальною помилкою. 15 листопада після окупації Буковини за наказом румунського Генштабу був заарештований і таємно відправлений до Яс, де без пред’явлення жодних звинувачень два роки разом із хворою дружиною Йозефіною його таємно утримували під охороною в номері готелю «Континенталь». Румунські націоналісти намагалися віддати його під суд, але це їм не вдалося. Завдяки зусиллям 33 відомих осіб старої та нової Австрії й посла в Бухаресті 58-річний генерал через 2 роки був звільнений за особистим розпорядженням румунського короля.
28 листопада 1920 року у 58-річному віці він, хворий і знесилений, разом з помираючою дружиною прибув до Відня – столиці вже нової Австрійської республіки – без жодних засобів до існування, але його там тепло зустріли друзі і допомогли з улаштуванням. У середині 1924 р. у Фішера стався перший інсульт, який призвів до часткового паралічу.
Монографія «Війна без армії. Моя оборона Буковини проти росіян» – пам’ятник невідомими героям
Проте досі майже невідомого громадськості столиці відставного генерал-майора з далекої Buchenland не забули. Не забули рідкісного феномену його військових діянь з майстерним використанням ризикованих імпровізацій, який у австрійській історіографії отримав назву «малої війни». Видатні сучасники порівнювали Фішера то з героєм австрійського Тиролю Андреасом Гофером, то з видатним чеським воєначальником доби Тридцятилітньої війни Альбрехтом Валленштайном, а (після Другої Світової – навіть з Ервіном Роммелем, «пустельним лисом» Африки, який за мінімальних ресурсів умів нав’язувати ворогам свою переможну тактику. Його досвід вивчали і аналізувати в офіцерських «вишах» та генеральному штабі. 1935 року, майже перед смертю, Едуард Фішер, скалічений другим інсультом, як наполегливий і ретельний науковець підсумував свій військовий досвід у останній монографії «Війна без армії. Моя оборона Буковини проти росіян» (Krieg ohne heer; meine Verteidigung der Bukowina gegen die Russen. Wien, F. Schubert, J. Lenobel,1935). Завершивши монографію, Едуард Фішер з полегшенням сказав: «Тепер я можу тихо померти – я виконав свій обов’язок і невідомим героям Буковини спорудив пам’ятник».
25.10.1927 р. голова орденської ради генерал-полковник Віктор Данкль за визначні бойові заслуги нарешті вручив Едуарду Фішеру обіцяну імператором найвищу військову відзнаку вже зниклої держави – Лицарський хрест ордена Марії Терезії, чого не встигли зробити в агонізуючій Австро-Угорщині. Відтак Фішер став єдиним у складі австрійської жандармерії за всю її історію, хто отримав таку високу нагороду держави. Ця подія стала вершиною військової біографії славетного буковинця. Орден дозволяв йому отримати почесне звання лицаря (Ritter) із правом застосовувати приставку «фон» перед своїм прізвищем, але Е. Фішер такою нагодою не скористався.
Це був той знаменний випадок, коли простий буковинець і патріот досяг високих щаблів державної служби і сповна реалізував свої наукові, жандармсько-управлінські, військові та організаційні таланти на користь і благо процвітання рідних йому краю і держави. У поліетнічній, національно-толерантній і ліберальній цивілізованій Австро-Угорщині це було цілком можливим і закономірним.
Поховали буковинця у Відні з почестями, у присутності президента і канцлера
21 червня 1935-го у 73-річному віці стомлений перипетіями життя Едуард Фішер відійшов у вічність. Похований урочисто з усіма військовими почестями в присутності президента Австрійської республіки Вільгельма Мікласа, канцлера Курта Шушніга, представників уряду, вищих чинів жандармерії, поліції та армії, живих ветеранів його штабу, колишніх найближчих підлеглих, друзів, науковців, шанувальників, трьох батальйонів піхоти та жандармерії. Військові схилили прапори і віддали честь героїчному захиснику Буковини. Прогримів салют. Австрія не забуває і шанує своїх героїв, де і ким би вони не були.
Таким був Едуард Фішер, дослідник і творець історії рідного краю. Людина, яка спромоглася унікально поєднати краєзнавчу науку і суворі будні жандармської служби, позбавленої будь-якої романтики і чітко окресленої жорсткими, деколи й жорстокими, відповідно до того буремного часу, рамками службових обов’язків.
Ми, буковинці, теж маємо пишатися таким земляком і увічнити світлу пам’ять про нього у назві вулиці у престижному європейському середмісті Чернівців, яке масово відвідується туристами й зарубіжними гостями. Приміром, замість таких назв, як вулиця Горького, Маяковського, Пушкіна.
Доктор Едуард Фішер, генерал, 1862 – 1935. Хетцингерський цвинтар у Відні, гробовище 49, № 234. Квартал поховання визначних військових діячів. Віталій Коржик побував на могилі відомого земляка.
Віталій КОРЖИК, президент Буковинського товариства природодослідників, голова Чернівецької облорганізації Українського товариства охорони природи, кандидат географічних наук, Заслужений природоохоронець України
Ілля ЧОРНЕЙ, завідувач кафедри ботаніки і садово-паркового господарства Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, доктор біологічних наук, професор
Ганна СКОРЕЙКО, доцент кафедри історії України Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича, кандидат історичних наук, депутат Чернівецької міської ради
Володимир ЗАПОЛОВСЬКИЙ, кандидат історичних наук, письменник
