або Про що розповів щойнознайдений шедевр віденського модерну
Саме так, у цьому зруйнованому дворику колишнього гастроному “Берізка” виявлено шедевр віденського модерну – ніжно зеленого кольору на віддаленій стіні…
Під час будівельних робіт у дворовому просторі на розі вулиць Ольги Кобилянської, 41 та Вірменської, 14 (двір «Берізки») виявлений фрагмент унікального рельєфного панно доби віденської сецесії. На ньому, за попередньою мистецтвознавчою оцінкою, можна побачити не лише символіку модерну, а й чоловічі постаті у традиційному гуцульському вбранні. Чи є це свідченням особливого «буковинського етномодерну»? І чи може загадковий чернівецький пігмент мати віденський аналог? Про це — у розмові «Медіа-Версій» із відомою мистецтвознавицею Світланою Біленковою
Окремі фрагменти не зовсім уцілілого панно
Та спочатку повідомимо, що фотофіксацію знахідки оперативно здійснили мешканці та передали редакції «Медіа-Версій» через чат громадськості, організований головою Чернівецького відділення ГО «Українське товариство охорони пам’яток і культури» Мирославою Поповецькою та активісткою Оленою Калмиковою. Редакція ж одразу звернулася за фаховою оцінкою до відомої української мистецтвознавиці та архітектурознавиці, кандидатки мистецтвознавства, доцентки Світлани Біленкової, яка багато років досліджує архітектуру Чернівців австро-угорського періоду та є авторкою монографії «Модерн у Чернівцях. Топографія краси», що вийшла у Відні 2002 року.
Світлана Біленкова: «Перед нами — об’єкт архітектурної археології»
– Пані Світлано, ваш науковий доробок безпосередньо пов’язаний з дослідженням чернівецької сецесії та її європейського контексту. Що саме ви побачили у щойновиявленому панно і чому значення цієї знахідки може далеко виходити за межі одного чернівецького подвір’я? Зрештою, наскільки унікальною є ця знахідка?
– Чернівці – місто, яке вміє дивувати навіть тих, хто присвятив дослідженню його архітектури все життя.
Наше історичне середмістя, сформоване на рубежі XIX–XX століть під впливом провідних європейських архітектурних шкіл, досі зберігає у своїх внутрішніх просторах таємниці, які чекають на свого першовідкривача.
Черговою і, без перебільшення, монументальною архітектурною сенсацією стало розкриття унікального рельєфного панно у дворовому просторі на розі вулиць Ольги Кобилянської, 41 та Вірменської, 14.
Завдяки фотофіксації, яку оперативно здійснили мешканці й передали редакції «Версій», ми отримали можливість буквально зазирнути за понад столітню завісу часу. Бо те, що ховалося під шарами утилітарних конструкцій радянського періоду, виявилося високохудожнім витвором монументально-декоративного мистецтва епохи модерну – віденської сецесії.
«Тут може бути значно більше, ніж просто декоративна стіна»
– Що дає для розуміння знахідки історія самої ділянки?
– Дуже багато. Ця стіна безпосередньо межує з комплексом колишнього міського палацу другої половини XIX століття – нині одним із корпусів Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка.
Будівля бібліотеки має статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Тому саме виявлення тут такого художнього фрагмента потребує особливо уважного дослідження його походження, часу створення та первісного призначення.
Для мене ця знахідка не виглядає випадковою. Ще 2002 року у Відні побачила світ моя монографія «Модерн у Чернівцях. Топографія краси» (S. Bilenkova. Jugendstil in Czernowitz. Topographie der Schönheit. Wien, 2002). У ній я детально аналізувала специфіку формування камерних, закритих ансамблів чернівецького середмістя.
А влітку 2015 року у внутрішньому дворику, що належав до колишнього магазину «Берізка», зафіксований унікальний артефакт – залишки масивних кам’яних підпор, які могли слугувати основою для парадного узвозу до глибокого підвального приміщення. Тоді, на жаль, цьому факту не надали належного значення.
Сьогодні ж, коли поруч відкрився величний настінний фриз, ця історія знову спливає на поверхню. І кам’яний портал до колись існуючого підвального приміщення, і нововиявлене панно можуть бути частинами значно більшої містобудівної мозаїки.
– Тобто йдеться не лише про панно… А що можна сказати про художній стиль і зміст самого панно? Чому воно має такий ніжно зелений колір? Адже на знімках особливу увагу привертає cаме його колір…
– Так. Горизонтальний рельєф виконаний у вишуканому ніжно-зеленому пастельному відтінку, історично відомому як селадон або бліда резеда.
Якщо припущення щодо матеріалу підтвердиться лабораторним дослідженням, мінеральний пігмент міг бути введений безпосередньо в об’єм пластичної маси – на кшталт штучного каменю чи роман-цементу. Саме тому він міг зберегти первісний колорит.
Особливо цікавим є контраст ніжних селадонових ліній із грубою фактурою оголеної червоної цегли. Це могло бути свідомим художнім рішенням тогочасного архітектора.
А чи може тут бути «віденський слід»?
– Пані Світлано, у нашій попередній розмові ви звернули увагу на історію будинку та палітурника Йозефа Кухарського. Чи може його діяльність бути пов’язана з цим панно?
– Це дуже цікава наукова гіпотеза, але саме як гіпотезу наразі й потрібно її розглядати.
За архівними даними, на початку ХХ століття в цій частині міста мешкали представники міської інтелектуальної і технічної еліти, а власником однієї з будівель був палітурник Йозеф Кухарський (Josef Kucharski), чий цех розміщувався на першому поверсі.
Професія висококваліфікованого палітурника в тогочасній Габсбурзькій монархії вимагала серйозних технологічних знань. Адже в роботі використовувалися спеціальні пігменти, лаки, клеї та інші матеріали. Відтак цілком логічно поставити питання: чи могли матеріали, які використовувалися в ремісничій майстерні, бути пов’язані з художнім оздобленням цієї ж садиби?
Але відповідь може дати лише лабораторне дослідження.
Від Чернівців — до Відня
– А чи можна десь порівняти склад історичних матеріалів?
– Так. І саме тут локальна знахідка набуває міжнародного виміру.
Навесні 2019 року у межах міжнародної співпраці я виступала з гостьовою лекцією «Eisbrecher im ukrainischen Denkmalschutz» («Криголамність як життєва позиція в українській пам’яткоохоронній справі») в Інституті реставрації при Віденському університеті прикладних мистецтв.
Під час цього візиту я мала можливість ознайомитися з унікальною колекцією історичних фарбників, лаків і пігментів, яка використовується для дослідження матеріалів архітектури та ужиткового мистецтва Центрально-Східної Європи габсбурзького періоду.
Тож сьогодні виникає дуже цікава перспектива:
чи можна буде порівняти хімічний склад матеріалу чернівецького панно з історичними аналогами, які зберігаються у віденських реставраційних фондах?
І це – питання для серйозного міжнародного наукового дослідження.
Найбільша небезпека – не сама знахідка, а те, що з нею може статися
– Що сьогодні загрожує панно?
– На жаль, ситуація дуже серйозна.
Після демонтажу суміжних споруд панно залишилося без карнизного захисту, фактично просто неба.
До того ж над його правою частиною нависає важкий залізобетонний ригель. Будь-які динамічні вібрації, земляні роботи чи інші будівельні впливи можуть створити додаткове навантаження і призвести до втрати цього артефакту.
Тому першим кроком має бути його невідкладна консервація і фахове обстеження.
– Пані Світлано, ми бачимо, як «Берізка» з простого питання новобудови перетворюється на щось інше. Адже ділянка, про яку ми говоримо, є частиною історичного середовища Чернівців. Яке значення це має для знахідки?
— Надзвичайне. Ділянка розташована в межах центрального історичного ареалу Чернівців і в буферній зоні об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО «Резиденція митрополитів Буковини і Далмації».
Це означає, що будь-які містобудівні трансформації тут повинні здійснюватися з особливою увагою до збереження історичного середовища та його видатної універсальної цінності.
І тепер у нас з’явився ще один аргумент. Ми маємо не просто стару ділянку, на якій планується нове будівництво.
Ми маємо нововиявлений історико-художній артефакт, який потребує дослідження, документування і збереження.
Не знищувати, а інтегрувати
– Чи означає це, що будь-яке сучасне будівництво тут стає неможливим?
– Я не ставила би питання настільки категорично. Сьогодні Чернівці стоять перед викликом: як поєднати сучасний розвиток міста зі збереженням його історичної ідентичності.
Ситуація на розі Кобилянської, 41/Вірменської, 14 могла б перетворитися з протистояння між громадою і забудовником на приклад цивілізованого європейського діалогу.
Передусім необхідно тимчасово призупинити роботи в зоні ризику, провести детальне архітектурно-археологічне та мистецтвознавче дослідження і забезпечити невідкладну консервацію панно.
А далі я бачу можливість для компромісу.
Хочу також наголосити, що цей артефакт не треба ховати чи зносити. Його можна зробити перевагою майбутнього об’єкта.
Наприклад, після фахової реставрації панно могло б стати центральною візуальною домінантою внутрішнього атріуму, світлового дворика або заскленого холу.
Так історична автентика – старовинні кам’яні конструкції, віднайдений декоративний фриз, можливо, інші археологічні та архітектурні знахідки – могла б органічно поєднатися із сучасною архітектурою.
І тоді ми отримали б не чергову безлику новобудову, а об’єкт із власною історією та унікальною культурною цінністю.
– То що ж насправді приховувало чернівецьке подвір’я?
– Нині ми знаємо лише частину історії.
Перед нами – фрагмент рельєфного панно, створеного, ймовірно, понад століття тому. Перед нами – загадкові кам’яні конструкції, зафіксовані ще 2015 рокуі. Перед нами – історія будівель, ремісничих майстерень, можливих підземних приміщень і саду.
І, можливо, архіви ще зберігають креслення, фотографії чи документи, які дозволять скласти цю мозаїку до кінця.
Але вже сьогодні зрозуміло одне:
перш ніж остаточно змінювати цю територію, потрібно її дослідити.
Бо інколи за непоказною стіною старого чернівецького подвір’я може виявитися не просто шматок минулого. а частина історії самого міста.
І тепер головне питання: чи встигнуть Чернівці її зберегти?
– Зрештою, пані Світлано, недарма існує вираз, відомий з далекої давнини: поспішай повільно!
…І, насамкінець, щира вам вдячність за те, що миттєво відгукнулися на суспільний запит чернівчан – їхнє нестримне бажання зберегти нповторну спадщину міста для наступних поколінь.
Людмила Чередарик, Медіа-Версії
Фото нововиявленого панно – мешканців та редакції Медіа-Версії.
