Я дивилась і плакала…»
Так оцінила етномюзикл «Крізь століття» у постановці Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю імені Андрія Кушніренка Оксана Іонова з Києва, начальниця відділу креативних індустрій та соціокультурного розвитку Держмистецтва, себто Державного агентства України з питань мистецтв і мистецької освіти. Адже саме вона упродовж останніх чотирьох десятиліть очолює комісію, яка щороку відбирає кілька проєктів молодих діячів у галузі народного мистецтва на грант Президента України. І, як зауважила пані Іонова під час випадкової зустрічі після концерту на сходах філармонії, дійство вийшло креативно грандіозним і неймовірно цікавим і воно вартує того, щоби показати його не тільки всій Україні, а й Європі та світові.
І перша глядацька зала 20 листопада підтвердила це морем емоцій і шквалом овацій. Люди були настільки схвильовані побаченим і почутим, що не могли заспокоїтися й мусили вилити бодай бурхливими оплесками свою піднесеність, схвильованість і радість. А плакала у залі не лише гостя з Києва.
Тоді й спало на думку те рідко вживане слово – катарсис. Якщо сказати про нього простими словами, то йдеться про очисну силу мистецтва, яку в естетиці – філософській науці про прекрасне – називають очищенням. Не перебільшую, та в залі відчувалося піднесення душ, яке виникло у процесі співпереживання та співчуття. Тим паче, що сюжет музичної вистави – еміграція – близький кожному буковинцю, а тепер – і чи не кожному українцю. Головною ж темою красивої яскравої музичної вистави-феєрії стало те, чого не потримаєш у руці, але саме це зберігає душа кожного українця – буковинець він чи поліщук, галичанин чи слобожанин, гуцул чи волинянин… І це наша ідентичність, а отже – традиція, культура, мова.
… Сюжет етномістерії (за творами буковинця Георгія Боти) вибудовується на ґрунті чотирьох пір року і є традиційним для Буковини. Головна героїня, Катерина, яка емігрувала замолоду до Канади, повертається на Буковину через 50 років. І всі її спогади про дитинство, молодість та й подальшого життя проходять крізь призму буковинських звичаїв – Різдва, Йордана-Водохреща, Великодня, виходу на полонину, весілля… ETNOмістерія охоплює символічні події різних сезонів року, які визначали життя буковинців. Артисти ж Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю імені Андрія Кушніренка – його оркестрова, хорова та балетна групи, – яких загалом на сцені було 50, – талановито й захопливо відтворюють сторінки минувшини. Ба більше, цією виставою непересічний творчий колектив відзначив свої 80-ті роковини.
Завтра, 24 листопада у неділю, в залі філармонії відбудеться друга прем’єра етномюзиклу «Крізь століття». Хотіла закликати читачів не проґавити цей момент, бо гарний піднесений світлий настрій буде забезпечений. Але сьогодні, суботнього ранку, дізналася, що всі квитки на другу прем’єру продані! Такого в нашій філармонії не було давно. І це радує!
А щойно мені стало відомо, що на 8 грудня планується третій прем’єрний показ етномюзиклу. Тож прихильники цього виду мистецтва отримали шанс не залишитися на узбіччі. Пантруйте квитки, як кажуть на Буковині.
А тепер ще кілька слів про саму виставу, роботу над нею і той позитив, який приніс колективу ансамблю цей проєкт.
Понад десять років режисер-постановник Іван Петрусяк збирав фольклорний матеріал та записував автентичні пісні та мелодії, що лягли в основу етномюзиклу. І саме це, а розпочинається дійство емігрантською коломийкою «Буковина моя мила», від перших слів та звуків голосу головної героїні – акторки ансамблю Мар’яни Українець – створює відповідний ностальгійно-трагічний настрій. У її проникливому голосі, в її фігурі та словах пісні стільки біди та горя, що сльози самі навертаються на очі, а серце стискається лещатами. Забігаючи наперед, скажу, що еміграція стає своєрідним обрамленням вистави, яка завершується теж емігрантською коломийкою «Будь здорова, Буковино», записаною від жительки села Єлизаветівка (Молдова) Юстини Гормах. І знову ж таки та Мар’яна Українець вивертає піснею твою душу, змушуючи думати про трагедії тисяч і тисяч бездомних нині українців, про їхнє емігрантське буття на теренах спокійної ситої Європи.
У ролі головної героїні Катерини Мар’яна Українець.
Та життя є життя: чорні смуги чергуються з білими, а сум – із радістю, вихлюпнутою у веселих запальних танцях. Повірте, настільки запальних, що глядачам теж кортіло пуститися в буковинський данець. До слова, під час весілля господарі частували присутніх у залі і калачем з медом, і горілочкою, та й цукерки розкидали, як годиться…Та про все по порядку.
У тематичному блоці зимової обрядовості (Святвечір) використані традиції Західного Придністров’я. У фольклорно-хореографічній композиції «Від Різдва до Йордана» звучать величальні пісні про свято, колядки та щедрівки, записані у селі Товтри. А «Ржавинецький пляс», зрозуміло, відтворений із танцю, який споконвіку виконують у селі Ржавинці. Тоді як обряд «Водіння Маланки» взятий у селі Митків, що на Заставнівщині. В основу ж хореографії покладено традиційні танці Новоселиччини, а Йорданські традиції демонструють обрядовість Кіцманщини. Фінальним акордом композиції «Від Різдва до Йордана» є відома кожному буковинцю величальна та велична «Радуйся, земле».
На зміну Різдву приходить святкова обрядова композиція «Великдень на Буковині», відтак – музично-хореографічна композиція «Вихід на полонину», де в усій красі постають дещо суворі звичаї та традиції поєднаної з природою гірської Буковинської Гуцульщини.
Оскільки за літом приходить розкішна осінь – пора весіль – глядач занурюється, завдяки вокально-обрядовій композиції, у традиції «Буковинського весілля». А перед цим ще знайомиться з осінньою обрядовістю Пруто-Дністровського межиріччя.
Логіка ж переходів композицій одна в одну зберігалася завдяки трьом складовим. Перша й основна – головна героїня, яка виявилася не просто талановитою співачкою, а й талановитою драматичною актрисою, яка об’єднала й тримала вкупі всю феєрію. Друга складова – це своєрідні бісерно-цінні летючі «прокладки» у вигляді запальних танців та виступів віртуозів-оркестрантів, а третя – унікальні народні пісні у виконанні окремих солістів ансамблю. Такою, приміром, як буковинська народна пісня «Ой, терен, терен…», записаної з вуст жительок села Товтри Марії Вигнан і Марти Спіжавки; або ж «Ой, кучерики-кучері», «Буковино, ти зелена», «Злетів голуб» тощо.
Щодо хореографії, яка наскрізною ниткою так само зшиває цілу виставу, то на прем’єрній пресконференції головний балетмейстер Буковинського ансамблю Леонід Сидорчук зауважував, що працювати було нелегко, адже колектив звик до академічності, а їм треба було перемкнутися на етнофольк. Тому чимало хореографічних творів, які й сьогодні можна бачити у селах Буковини, залишили незміненими. І це наразі видається плюсом.
А тепер кілька слів про зиск, який уже отримав Заслужений Буковинський від цього проєкту. І хоча найголовнішим є визнання публіки та шалений захват прихильників, та не варто забувати і про деякі матеріальні моменти.
Скажімо, велика частина реквізиту, використаного в мюзиклі, була створена ще 80-100 років тому. Зрозуміло, що він потребував оновлення. Тож й відреставрували окремі предмети автентичного буковинського одягу, зокрема, бісерні сорочки, пошили нові, адаптовані для виступу на сцені, костюми, придбали нові інструменти для оркестру та взуття для балетної групи. Дизайн сценічних костюмів належить заслуженій майстрині народної творчості Ользі Курик, краєзнавцю, директору Буковинського центру культури і мистецтва, заслуженому діячеві мистецтв України Миколі Шкрібляку та господарці рукодільної мережі «Санта» Одарці Кучерявій.
На загал, тепер саме Буковинський ансамбль є володарем найпотужнішої костюмної бази серед подібних колективів в Україні, що не може не тішити. Як і слова представника обласної військової адміністрації, який зі сцени пообіцяв, що під час затвердження бюджету області філармонія, завдяки Буковинському ансамблю, матиме певні преференції.
Завершився незабутній вечір нагородженням: Почесна відзнака Чернівецької обласної ради «За заслуги перед Буковиною» вручена прямо на сцені Івану Петрусяку, режисеру-поставновнику етномюзиклу, Почесна відзнака Чернівецької обласної державної адміністрації «На славу Буковини» – балетмейстеру Леоніду Сидорчуку, відзнаки «Вдячна Буковина» – Юрію Котирлу та Ярославу Радишу.
Переконана, що на багатьох учасників Заслуженого академічного буковинського ансамблю пісні і танцю імені Андрія Кушніренка ще чекають заслужені нагороди. А поки що – шана їм та вдячність від буковинського глядача. Так тримати!
Людмила Чередарик, «Версії», фото автора
