Броніслав Тутельман: «Світ став надто матеріальним. А Україна звільнилася… від розуму»

Чернівецький художник і фотограф, відомість якого сягнула за межі не лише рідного міста, але й України. Творіння майстра можна зустріти у приватних колекціях поціновувачів мистецтва у США, Німеччині, Ізраїлі, Австрії, Росії, Польщі. До 600-річчя міста вийшов доволі об’ємний, ошатний альбом, присвячений чернівчанам різних епох. А у планах – вже нові задуми.
Автор і учасник численних митецьких імпрез, Броніслав Тутельман у спілкуванні по-західному розкутий, дещо спонтанний, у чомусь навіть парадоксальний.

Щастя у взаєморозумінні

– Друзі та близькі знайомі називають Вас ласкавим скороченням – Бумчик… Звідки воно взялося? Ваше повне ім’я – Броніслав – навпаки, звучить твердо і дзвінко. Його можна розшифровувати «слава як броня», «боронити зі славою». Тож Ви – єдність протилежностей?

– Таке скорочене ім’я мені в дитинстві придумав брат. А друзі, знайомі та діти з 41-ї школи частіше звуть Бумою. Що ж до єдності протилежностей, то, мабуть, так воно і є: у характері моєму намішано багато – і різного.

– Фотографія – дорогий вид мистецтва. Людям творчим нині доводиться скрутно. Організувати виставку, ба навіть експозицію вимагає значних грошей. Але в Чернівцях є принаймні два фотохудожники, які видають буклети, фотоальбоми, календарі. Один з них – Ви. Як це Вам удається?

– Митцям завжди жилося й живеться непросто. За кордоном практикуються стипендії та гранти, у нас же підтримки майстрам мистецтва практично немає. Що ж особисто до мене, то тут відіграє роль моє власне ставлення до мистецтва і вже спрацьовує ім’я.

– Ви досягли високого рівня визнання у світі. Певне, для цього потрібні були такі риси як праця, талант, характер, міцне здоров’я, жорстка самоорганізація, самопожертва, підтримка близьких, зрештою, навіть везіння… А що Ви вважаєте складовими власного успіху?

– Усе те, що Ви перелічили, плюс – доля.

– Що, окрім мистецтва, може так же глибоко зачепити Вашу душу?

– Телебачення майже не дивлюся, газет майже не читаю. А от передача російського телебачення «Жди меня» дуже мене зворушує. Я взагалі цікавлюся життям, долями людей, надто талановитих, які іноді складаються доволі непросто.

– Броніславе, чи змінюється поняття «щастя» з роками? І що воно означає для Вас?

– На жаль – а може, й на щастя – не змінилося. З роками мав би вже помудрішати. А щастя полягає у взаєморозумінні з оточенням.

– Чи доводилося Вам читати про себе у пресі або Інтернеті щось вигадане, чого насправді не було?

– Трохи було, та коли порівняти з тим, що пишуть про перших осіб держави, то можна сказати, що ні.

– Художник не може залишатися байдужим до громадського життя. Від чого сьогодні у Вас найбільше болить душа?

– Від того, що наша держава вільна від розуму й здійснення мрій, моїх, зокрема.

– «Квадрат» Малевича – то геніальний твір?

– Геніальний не як твір, а як квінтесенція розвитку сучасної естетики.

Пори року – плин життя

–Багато хто не любить осені з її похмурими туманними днями. Але багатьох митців осінь, навпаки, надихає. Яка з пір року – найулюбленіша?

– Обожнюю весну та пізню осінь у Чернівцях. Ніде я себе так добре не почуваю цієї пори, як тут. Хочеться дихати й творити.

– Один з Ваших фотоальбомів присвячений старовинним надгробкам єврейського цвинтаря. Бруківка – а це теж каміння – використана і в деяких Ваших фотокомпозиціях. Звідки такий інтерес до каміння?

– Каміння уособлює вічність, але нічого спільного між названими проектами немає.

– В інтерв’ю «Свободі слова» Ви стверджували, що світ у цілому хворий. Можете назвати діагноз?

– Світ став занадто матеріальним, вражає відсутність духовного начала. Стосунки чоловіка й жінки, інститут сім’ї зазнали значних змін – і не в кращий бік. Усе, що проти природи, – погано. Дуже багато порушень в екології. Природа за це мстить людям. І нинішні численні катастрофи підтверджують усе сказане.

– Мене «зачепив» Ваш календар: на тлі кованої решітки зображена виноградна лоза і ті зміни, що відбуваються з нею від місяця до місяця. Як виник задум?

– Цей календар замовило німецьке посольство в Україні. А фотографії, що в ньому використані, є частиною великого проекту «Балкон», над яким я працював кілька років. Можна об’їхати вздовж і впоперек земну кулю, сягнути космосу, Сонця, інших зірок – і далі шкільного глобуса не просунутися. А можна, подорожуючи (сидячи, стоячи, лежачи) лише одним чернівецьким балконом, осягнути Всесвіт і навіть злетіти в космос.

– У зв’язку з чим Ви здавна захоплюєтеся психологією?

– Я – людина книги, завжди цікавився і любив науки, пов’язані з психікою, з людиною. Раніше мені привозили такі книжки з-за кордону іноземні дипломати, друзі. Тож мав змогу їх читати. Тепер вони і в нас не диво. Не вважаю це конче необхідним для художника. Це просто цікаво мені.

– Ваші сини також обрали для себе мистецький шлях?

– Ні, слава Богу. Як кожний батько, бажаю своїм дітям кращої долі, хоча й на власну не скаржуся.

– Броніславе, коли б Ви не стали художником, що б тоді вибрали?

– Тоді краще б не народжувався! Бо то був би жах! Кожна людина приходить у цей світ для чогось певного.

– Ви багато працюєте. Це – значне навантаження на організм. А як підтримуєте здоров’я?

– Сонце, книги, кохання і… горілочка. Пропорції – на розсуд читача.

Марія НОВАК, спеціально для «Версій», фотороботи Б. Тутельмана