Як на мою суб’єктивну думку, нічого подібного до «Срібного павука» чернівецька трупа муздраму ще не ставила. Талановитий твір нашого земляка й сучасника з трагічною долею самітника, покійного вже, на жаль, Василя Кожелянка, так само талановито був реалізований на сцені людиною з не менш трагічною долею. Режисеру постановки і художньому керівникові театру Людмилі Скрипці вдалося все – від сценічного адаптування складної фантасмагоричної альтернативної історії письменника до впізнаванності чернівецьких реалій 1938-46 років. На кінцеву мету постановки – потужний катарсис, який отримують глядачі, – працюють усі складові вистави: від музики (до речі, Скрипка є й автором музичного оформлення) до цікавої сценографії (перша робота в Чернівцях художниці Наталії Тарасенко), танців та пластики, костюмів і, зрештою, найголовнішого – гри акторів.
Історія двох друзів – полійцейських-нишпорок німця Гельмута й українця Кароля – яскраво переконує: жадоба й гроші, а відтак бажання володіти світом знищують людину, спричиняючи найстрашніше у світі безглуздя – війну. Із такою думкою залишає глядач зал. Його душа очищена, він наочно побачив, до чого призводять іудині 30 срібників. Його емоції відгукнулися на цю історію. Катарсис відбувся.
Ще піфагорійці розробили теорію катарсису (від грецького katharsis — очищення). В неї вони вклали поняття очищення душ від шкідливих пристрастей, таких як захланність, гнів, жадоба, ревнощі тощо шляхом впливу на особистість мистецтва. А великий Гете, письменник, поет і філософ наголошував, що катарсис відновлює з допомогою мистецтва зруйновану гармонію внутрішнього світу людини. Ще далі пішли сучасні науковці естетичної думки. На перший план в естетиці вони висунули соціально-моральні знання. Тобто йдться про катарсис як реальне свідоцтво здійснення в процесі естетичного сприйняття контакту між людиною та космічним духовним началом. До слова, саме від цього відмовилася посткультура другої половини ХХ ст., закриваючи таким чином перед людьми і катарсичний шлях до сфери Духа, і можливість прориву матеріальної оболонки буття. Саме тому мистецтво тіла та речей не зачіпає глибоко людину. А постановка «Срібного павука» зачіпає. Бо вона справжня. І дуже актульна…
P.S.Ця колонка готувалася на попереднє число «Версій», тобто одразу ж після прем’єри. Та тема виборів перемогла. Зрештою, цьогорічні вибори Президента теж стали певним катарсичним явищем для України. Ось тільки щоби обранець не підвів свій народ.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
