16 вересня 2013 року виповнилося 13 років від дня загибелі українського журналіста Георгія Ґонґадзе. За роки незалежності в Україні загинуло більше шести десятків журналістів. Зв’язок цих смертей із професійною діяльністю працівників мас-медіа офіційно визнаний лише в невеликій кількості випадків. Водночас, колеги та родичі загиблих журналістів мають підстави вважати, що трагедії були спричинені саме професійною діяльністю журналістів.
Загибель журналіста через його професійну діяльність – це не «цехове», суто професійне питання медійників. Це стосується суспільства загалом, це питання свободи країни.
Робота журналіста – правдиво інформувати громаду. Знати правду – це право громади. Тиск на ЗМІ – це переслідування за роботу і позбавлення громади її права.
– Владі постійно треба нагадувати, що вбивці та організатори вбивства Георгія Ґонґадзе сидять за гратами. Саме наполегливість журналістів, правозахисників, просто громадських активістів не дозволила замовчати цю справу, як були замовчані десятки інших. Саме через це такою важливою є солідарність журналістів і громадян, для яких словосполучення «свобода слова» не є порожнім звуком. Можновладці повинні бачити: ми не забули. Нас багато. Їхні злочини проти громадянських свобод рано чи пізно будуть покарані, – кажуть буковинські журналісти.
Медійники з різних ЗМІ області та студенти відділення журналістики ЧНУ вшанували пам’ять Георгія Ґонґадзе та інших загиблих колег під час мітингу-реквієму, який відбувся на Центральній площі Чернівців. Зі свічок і лампадок, запалених за упокій, виклали ім’я Ґонґадзе – Гія. Того ж дня журналісти обговорили проблему порушення їхніх професійних прав. Способи тиску на ЗМІ є різні – від фізичних погроз, позбавлення ефіру і можливості мовити – до вмілого зіштовхування журналістів між собою і спроб професійної дискредитації.
Юрій Луканов, голова Незалежної медіа-профспілки України: – Дуже схоже на те, що зараз проводиться комплексна кампания з дискредитації засобів масової інформації. Намагаються посіяти недовіру до всіх ЗМІ. І для цього використовують нові, комплексні технології.
Був створений анонімний «чорнушний» сайт, який візуально і стилістично нагадує дуже популярний інтернет-ресурс. Він декларує, що слідкує за джинсою, тобто за замовними платними матеріалами в ЗМІ. Та насправді в ньому небагато правди, але більше брехні і пересмикування фактів. І думка переслідується одна: «всі мерзотники, всі продаються».
Шеф-редактор газети «Час» Петро КОБЕВКО: – На Буковині тиск на ТВА з боку влади вдало перевели в конфлікт між приватним і державним телеканалом. При цьому постраждали журналісти обох засобів масової інформації.
Георгій ТЕРОН, голова Чернівецького осередку НСЖУ: – Професія журналіста сама по собі, по своїй суті, покликана говорити людям правду і називати речі своїми іменами. В усі часи це не подобалося.
Вадим ПЕЛЕХ, власкор Національного радіо, голова Чернівецької первинної міжредакційної медіа-профспілки: – У нас немає друзів ні серед політиків, ні серед влади, ні серед інших громадських організацій. Це все наші ситуативні колеги, партнери, але коли їм невигідне буде журналістське втручання, вони попросять нас вийти з залу.
Сергій Зарайський, власкор УНІАН: – Жодна влада не любитиме журналістів, а журналіст – апріорі опонент влади. Хоча ця теза у цілому змальовує настанови журналістики, в українському вимірі вона має дещо специфічне значення. В Україні журналістів вбивають.
Вл. інф.
За інформацією «Української правди», у 2013 році зросла кількість нападів на журналістів з боку працівників силових структур і з боку приватних осіб. Про це свідчить аналіз стану порушення прав журналістів в України, проведений низкою журналістських організацій.
За перше півріччя 2013 року кількість фізичних нападів зменшилася, а кількість перешкоджань залишилася на тому ж рівні. Фізична агресія залишається на високому рівні – у липні зафіксовано 10 випадків нападів, у серпні – 5. За січень-липень 2013 року зареєстровано 117 справ за ст. 171 статтею КК «Перешкоджання професійній діяльності журналіста». При цьому лише 3 справи скеровані до суду.
