Дивні ми люди, українці. Без екстремальних ситуацій нам нудно жити. Мабуть, заздримо північним сусідам: у них мало не щодня або будинок вибухає, або літак валиться, бажано, на житловий масив…
Тож і ми наплювали на закони та правила техніки безпеки, зрештою, на людей довкола себе – і ризикуємо по повній, і сваримо уряд, який не встигає нашкрябувати кошти на всі «надзвичайки»…
Розбираємо несучі конструкції будівель, як це було в нас, у Чернівцях, на вул. Кобилянської, 19 та Шевченко, 28.
Смажимо пиріжки на газових плитках з балонами у тісних, погано провітрюваних комірчинах, як у «Колосі» на вул.Ватутіна.
Балони у підвалах зберігаємо – де газові, де з киснем – як з’ясувалося в зруйнованих домах у Дніпропетровську та Євпаторії.
Щойно 2010-й почався, ті ж балони спричинили вибух у лікарні в Луганську.
І заборона уряду на всі перевірки, окрім фінансових, безперечно, сприяє цьому розквіту недбальства.
Але, як порушник Правил дорожнього руху не побачить «свого» хреста край дороги, так і «чужий» вибух недостатньо доводить потребу дотримуватися правил безпеки.
Ні, я не заперечую нічиєго права ризикувати. Але з одним обмеженням: своїм життям.
Аж ось, щойно від’їхавши від Чернівців, фірмовий поїзд «Чернівці-Київ» зупиняється від вибуху в 3-му вагоні. Тому що провідник, людина, яка за посадою організовує зручності і безпеку пасажирів опікуваного ним вагону, узяв із собою сумнозгадуваний балон у рейс!..
Невже економія на харчах настільки велика, що затуляє і здоровий глузд, і острах перед порушенням закону?
Дивні ми люди, українці. Створюємо надзвичайні ситуації, а потім душу вкладаємо в доброчинний збір коштів, одягу, харчів та домашніх речей для потерпілих.
От і тепер, щойно зруйнований вагон відчепили від потягу, пасажири вцілілих вагонів розібрали «погорільців» до себе, нагодували, чаю дали – і поїзд рушив далі, на Київ…
Але наступний вибух не забарився: чоловік на Хмельниччині перевозив 2 газових балони в автівці.
Лариса ДМИТРЕНКО
