Акторство – це важка ноша

Григорий РуденкоНиколайчук

 

На цьому тижні надходить ще одна знаменна для українськогосуспільства дата – черговий день народження актора, сценариста й режисера Івана МИКОЛАЙЧУКА. Чернівецьким театралам і любителям кіно відомо, що як актор Миколайчук починався на сцені Чернівецького облмуздраму. Давно немає серед живих жодного з тих, що працювали тоді в театрі. Але така постать не може зникнути без сліду в українському мистецтві.

В репертуарі Чернівецького обласного академічного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської є вистава «Тисяча снопів вітру» за п’єсою Людмили Скрипки (вона ж режисер-постановник) і Галини Канарської.
У виставі показані три пори життя великого актора: дитинство, юність, останні роки життя. Роль молодого Миколайчука у першому складі грав Григорій Руденко-Краєвський. Пропонуємо уривок інтерв’ю з молодим актором:

– Акторство – це ж важка ноша?

– Так. І нести її будуть одиниці. Треба бути готовим до того, що тебе не всі сприйматимуть, хтось навіть висміювати буде. Адже театр не може бути чимсь сталим, незмінним: щось весь час відмирає, щоби дати народитися новому. Не всі готові змінюватися, тим більше – ініціювати ці зміни.
Щодо «Тисячі снопів»: ти граєш у цій виставі не просто персонаж, тут цілком реальна, відома, навіть славетна людина, більше того – національний геній… Як це – грати таку роль? Чи відчував себе хоч трохи ним, Миколайчуком?
– Це неможливо! Але я шукаю його в собі, якусь відповідність – людську, акторську, навіть філософську. Перечитав листи Івана Миколайчука (його жінка, Марія Миколайчук, надала таку можливість), переглядав фільми, епізоди…
Ні, це все ж таки я – але у такій ролі. Якби спробував представлятися ним, була б неправда…

Підготувала Лариса ХОМИЧ, “Версії”

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.