Після 2-годинної ранкової репетиції, коли музиканти готувалися змінити концертні однострої на повсякденний одяг, кореспондент і фотокор «Версій» зустрілися з З колективом Академічного камерного оркестру Чернівецької обласної філармонії. Переважно молодий колектив (навіть з огляду на стаж концертної діяльності) готувався після довгої перерви дати концерт саме сьогодні, в день виходу газети.
Коротка фотосесія і – розмова з керівником Камерного оркестру, народним артистом України Павлом ЧЕБОТОВИМ.
– Павле Миколайовичу, від попередньої публікації про скрипковий дует Чеботов-Шапко пройшов доволі значний час. Тоді Ви щойно повернулися з Турції і починався процес нового звикання до міста, до особливостей концертної діяльності, до побуту… Що змінилося відтоді?
– В особистому плані – нічого особливого. Натомість додалося концертної діяльності – і в дуеті з заслуженою артисткою України Людмилою Шапко, і з Камерним оркестром, і у співпраці з музичними колективами інших міст. А ще 2010-го Камерному оркестру присвоїли звання Академічного.
Нас з Людмилою за цей час запрошували брати участь у концерті в Посольстві України у Вільнюсі (Литва), а за деякий час – у литовському посольстві у Києві.
Гарна співпраця склалася і з Камерним оркестром Івано-Франківської обласної філармонії під керівництвом заслуженого артиста України Олега Герети. Ми грали з ними. У програмі були Вівальді, Бах, інші п’єси, серед яких завжди обов’язковим є наш Володимир Івасюк.
Загалом останнім часом значну частку в репертуарі Камерного посідають сучасні твори. До прикладу, з репертуару «Океану Ельзи», які оркестр виконував з Остапом Шутком у класичній інтерпретації. Звичайно, ми, як тепер кажуть, в іншому форматі, але це був цікавий досвід.
– Ви з успіхом виступаєте з академічним оркестром, але щось дуже давно не було на афішах Чернівецької обласної філармонії відомого скрипкового дуету народного артиста Павла Чеботова та заслуженої артистки Людмили Шапко…
– Так, доводиться їздити з концертами до інших міст. Приміром, коли наш дует брав участь у музичному фестивалі «Прикарпатська весна» в Івано-Франківську, ми грали другого дня фестивалю. Та після виступу були відгуки, що саме наш скрипковий дует мав би відкривати фестиваль…
…А вдома ми давно вже не грали: не кличуть, не запрошують… Звертався до керівництва філармонії з різними пропозиціями: можна зробити і такий концерт, і такий… Відновити, скажімо, квартет «Консонанс», який грав старовинну музику. Є можливість запрошувати видатних солістів на наші виступи… Та на всі пропозиції отримуємо стандартну відповідь: «Немає грошей!».
Скажімо, наші виступи у Києві та Вільнюсі не мали до Чернівецької філармонії жодного стосунку!
– Для чого ж тоді Філармонія?
– Це дуже болюче питання. Не можу зрозуміти, чому в тому ж Івано-Франківську чи Хмельницькому для музикантів робиться все можливе. Там працюють на кінцевий результат. Може, тому, що там розуміють: мистецтво твориться на сцені. Уся справа – у ставленні до артистів. Маленька, але красномовна деталь: концерти в Івано-Франківську через Інтернет транслюються он-лайн на моніторах трьох найближчих до Філармонії кафе
Концерти в Івано-Франківській філармонії через Інтернет транслюються он-лайн на моніторах трьох найближчих кафе.
А може, причина такого сумного стану речей полягає ще й у тому, що Чернівці не мають сучасних менеджерів, нікому організовувати концерти, кажучи по-сучасному, «розкручувати» музичні колективи. Хтось же має цим займатися, а не лише музичними абонементами для школярів.
– Що, зрештою, зводиться просто до збирання грошей з учнів у школах…
– Відверто скажу: інколи робиться від усього цього… нудно. І закрадається крамольна думка: чи не пошукати якогось більш комфортного для музиканта місця?
– Але ж робота з Камерним оркестром дає Вам і поштовх до нових музичних відкриттів?
– Мені вже доводилося щось змінювати у житті, відкривати щось у собі та в музиці. Адже щось відходить, перестає бути актуальним, виникає потяг до нового…
Головне, аби була жива творчість. Стосунки з Камерним оркестром починалися теж не надто легко. Можна сказати, з внутрішнього спротиву більшості музикантів, які звикли до певного репертуару і… певного рівня складності музичного матеріалу. І це було не просто: важко закликати до повноцінної творчості людей, які працюють у Камерному оркестрі на півставки… Частина людей пішла, значно помінявся склад оркестру. І цей процес триває: хто витримує, той залишається. Бо це складно – занурюватися в інші пласти світової музики…
– Тобто відійти від творів хрестоматійних…
– Від репертуару епохи бароко й Моцарта – до романтизму Гріга, Россіні, зрештою, до Чайковського, згодом музика ХХ століття – Стравінський, Шостакович… І певні зрушення вже відбулися. Окрім участі у фестивалях, ми записали вже диск із творами Гріга й Чайковського, наразі працюємо ще над одним диском…
– А нинішній концерт? Який був його задум?
– У першому відділенні ми гратимемо сюїту Е.Гріга «З часів Хольберга» і сонату №3 Дж. Россіні. Друге відділення займе «Спогад про Флоренцію» П.І.Чайковського. Це одна із найяскрвіших робіт оркестру.
– Гастролі, концерти, репетиції… Феєрична кількість музики, але це й час, і фізичне виснаження… Як ви з цим справляєтеся?
– Хтось з великих музикантів сказав: Музикант працює як вантажник. І це правда. За витратою енергії відіграний концерт порівняний хіба що із роботою вантажника. Допомагає лише те, що іншого життя я просто не уявляю. Кажуть іще, що музиканти схиблені на музиці.
Павло Чеботов: «За витратою енергії відіграний концерт порівняний хіба що із роботою вантажника».
Мені, звичайно, пощастило, що моя сім’я складається з таких же, як я, схиблених… І для нас трьох – мене, дружини, доньки – немає більшого щастя, як зібратися разом і щось зіграти!
– Цікаво, на якій скрипці ви граєте? Якщо маєте кілька скрипок, чи залежить вибір інструмента від настрою чи від твору, який виконуватимете?
– Скрипок дійсно маю кілька. Але просто так, від настрою міняти їх не можна. Це як зрада жінці. Мати хороший інструмент, коли скрипка відповідає тобі найменшими нюансами, – для музиканта справжнє щастя.
Так склалося, що за останні півтора року довелося двічі поміняти інструмент. До першої скрипки звикав дуже важко, пристосовувався, шукав з нею спільну мову, намагався стати з нею єдиним цілим. Щойно звик, прийшла ще одна – і все почалося з початку. А мені дуже хотілося привчити її до себе, сказати собі: я ще щось можу!
Скрипка – як жінка. Коли ти знайшов свою, міняти не можна – перестане звучати, помститься невдачею…
Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА
