Відгук глядачки на постановку Чернівецького облмуздрамтеатру за п’єсою Карела Чапека “Біла пошесть”
“Одна з наймасштабніших цього сезону” – Шпальта
“Погляд на ворога, з яким ми воюємо” БукІнфо
Нарешті Чернівецький Драм Театр зробив прорив та поставив гарну виставу. З перших секунд “Біла Пошесть” зачарувала: використання можливостей сцени, гра світла, пластика акторів – усе було ідеально. Перші секунд сорок, поки персонажі не відкрили рота.
Вистава, яка «намагалася в епатаж», але на виході змогла в абсурд. І це той випадок, коли, на жаль, це не є позитивною характеристикою.
Першу годину вистави нас знайомлять із персонажами: бородатою помічницею головного лікаря, головним лікарем, лозунгом якого є “не ділом, а словом”, інтелігентною сім’єю головного бухгалтера, яку у п’єсі чомусь подали як сім’ю алкоголіків із стереотипною вульгарною прастітуткою донькою, залетівшою непонятно від кого, яких навіть готель «Київ» не бачив (при тому, що в оригінальній п’єсі дівчина готувалася до державних іспитів та вступу до університету). І, що найголовніше – зі скромним та щирим гуманістом “лікарем-дитиною”, який віддавав усе та нічого не брав за лікування бідняків, простого люду.
Символи
Символів у п’єсі багато, на сцені – ще більше. От тільки потрібно розуміти межу, бо на сцені їхня кількість просто перетворюється на інформаційний шум. У останній сцені “народ” вдягнув шапочки з фольги, що, мені здається, навіть мусить стати обов’язковим елементом луку для глядачів, які вирішили відвідати театр – може, хоч це захистить мозок від впливу так званого мистецтва на нєокрєпший мозок відвідувачів так званого тєатру.
Персонажі та їх подача
Якого, скажіть мені, кхм, дідька, персонаж доктора Галена у п’єсі – попаяний Ісусік? Це відсилка на що? У п’єсі цей персонаж – головний герой, скромний та щирий. Це людина, яка безкоштовно рятувала бідняків від страшної смерті внаслідок білої пошесті, а на сцені ж – якийсь нємножко притрушений тіпочок із не сільно понятною мотивацією своїх дій.
Персонажі, які мали би бути негативними, сподобалися найбільше: Маршал та Барон Крюг були прекрасними, хоча мали би викликати найбільшу огиду.
Повертаючись до Галена. Сцена із булочкою, яка є однією із ключових у створенні розуміння персонажа доктора глядачем, була просто дибільною: після того, як усі “високопосадовці” пішли із лікарні, скромний доктор вийшов із палати, у якій лікував бідняків, що вже не поміщалися на ліжках та лежали на підлозі, та сів у коридорі їсти булочку, яку приніс із собою. Асистентки обговорюють, що Гален вже такий бідний, що не має чого їсти, і що одна з них вже хотіла приносити йому їжу для хворих. Тобто ця сцена демонструє нам Галена ледь не в образі “мами Терези і Діви Марії”, про яку співала Наташа-Наташа. На сцені ж Гален сидить в оточенні бідняків, які танцюють навколо нього ритуальні танці та гримають тарілками, що символізує їхній голод та те, що він – їсть, а вони – голодні (не поділився, мразота попаяна).
Вульгарність
Я не те, щоби часто ходжу у театр – живу в Чернівцях, а ходити у Івано-Франківськ нагода випадає рідко. Та все ж, із досвіду відвідування цього, кхм, центру кУлЬтУрНоГо розвитку громади – вистави вульгарні. Я цілком спокійно ставлюся до теми сексу у виставах, кіно та музиці (мій улюблений альбом – дарк сайд оф зе мун Пінк Флойда, хто поняв – той поняв), але те, що було на сцені – пошло і огидно.
Жарти про відрізання яєць, імітація фрикцій, демонстрація процесу чи то клізми, чи колоноскопії, стереотипна прастітутка у образі вагітної доньки, похлопування по сідницях. Я розумію, що це мало би продемонструвати нам відсутність традиційних сімейних цінностей та моралі у суспільстві країни-нападника, але бляха. Це гидко і мені тепер вкрай потрібен візит до психіатра. Не до психолога – тут нужні тяжолі транквілізатори.
Висновок
У п’єсі Маршал наприкінці вирішує, що його місія – нести мир та зупинити білу пошесть. Від погоджується на умову лікування хвороби від лікаря, що лікує бідняків – припинити війну. Погоджується і запрошує лікаря. Він чекає свого рятівника. І доки Гален біжить із рятівними ліками, його зупиняє та вбиває натовп: з криками “хай живе війна” та “хай живе маршал” вбивають гуманіста, який біг рятувати їхнього провідника. І це є символом того, як іпсо впливає на психіку і того, що агресивний натовп, яким його зробив сам маршал, знищує і самого маршала.
Що ж відбулося у виставі: а фіг поймеш, не знаю, у мене ще не діагностували шизофренію. Всі скоїли самогубство, а потом вбили і лікаря. Після того ще й почали танцювати странні танці. В чом смисл? Де мораль? Не понятно(
І мені сумно. Сумно, що усе так. Сумно, що режисер – типовий збоченець, який вирішив, що він «може у мистецтво» і якому дали можливість свої сексуальні травми демонструвати на публіку. Який не відчуває. І не дає відчувати іншим.
Іванна Антонюк, чернівчанка
Фото авторки
