Вправи для дихання або НеІнтерв’ю з Тамарою СЕВЕРНЮК

«Не публікуйте інтерв’ю зі мною. Не варто! Краще прочитайте мої вірші і напишіть про своє враження!..», – сказала Тамара СЕВЕРНЮК на початку зустрічі. Мені стало ніяково: прийшла по інтерв’ю, а тут таке! Наприкінці нашої бесіди я все сама зрозуміла. Я давня прихильниця поезії Тамари Артемівни. Зізнаюсь, досі перебуваю в стані афекту від спілкування з Поетесою. Спробую якнайточніше передати свої відчуття.

Досьє «Версій»:

Тамара Севернюк народилася 26 липня 1941 року в Староконстянтинові на Хмельниччині, в сім’ї вчительки та військового. Закінчила ЧНУ, філологічний факультет. 27 років пропрацювала журналісткою.

Авторка понад двох десятків поетичних книг. Відзначена обласними літературно-художніми та журналістськими преміями імені Кузьми Галкіна, Дмитра Загули, Сидора Воробкевича, Володимира Бабляка, Міжнародною премією імені Володимира Винниченка.

У січні 2007 року удостоєна почесного державного звання «Заслужений діяч мистецтв України». Член Національної Спілки письменників та журналістів України, авторка перекладів поезії Михая Емінеску, Тудора Аргезі, Вероніки Микле, Аркадія Опайця, Ніколає Теуту та інших. Окремі твори поетеси перекладені на вірменську, польську, румунську, німецьку, ідиш, угорську, італійську та англійську мови.

На її вірші написано багато пісень композиторами Кос-Анатольським, Дворським, Злотником, Дутківським, Лобураком, Затуловським…

Від 1961 року й донині поетеса живе і працює у Чернівцях.

Не жила впівголосу, в заздрощах чи злі,
А зростала колосом на своїй землі,
Та личини сумніву в зернах завелись:
Чи була потрібна я цій землі колись?

– Нині слово продається і купується, – каже поетеса. – Написати те, про що думаєш – неможливо, бо немає свободи слова. Скажімо, ніхто не надрукує моєї статті про любов до Росії. Хіба можна українізувати планету, одягнувши на всіх вишиванки? Що нам Пушкін, Єсєнін, Цвєтаєва, Ахматова? Що нам Блок? У нас перший ворог – Росія!

Вона не вписується в рамки стандартного соціального мислення. Не вразлива до політичних провокацій і умовностей. Тамара Севернюк відверто говорить усе, що думає, не боячись зомбованого нерозуміння, штучних ярликів, суспільної «моди»…

Зробивши блискучу поетичну та журналістську кар’єру, пані Тамара могла би посісти чільне місце в рядах «столичної богеми», але не розміняла Чернівці на жодні «плюси» великих міст:

– Чим більше місто, тим більша клоака, – переконана поетеса, – Згадайте, де працювали Шолохов, Толстой, Шевченко?…

Не все на землі проходить.
Є слово, що – не с л о в а…
Хто спраглий, нехай приходить,
Допоки ще я – жива.

Тамара Севернюк часто виступає перед молоддю. Лекціями такі зустрічі аж ніяк не назвеш.

– Колись перед зустріччю зі студентами я підготувала собі такий зошит, куди виписала сорок місць із біблії, – поетеса дістає з-під гори книг маленький зошит, списаний біблійними цитатами.

– Скажіть будь-яке число від 1 до 40, – пропонує вона.

– Нехай буде 7.

Тамара Артемівна знаходить цитату під номером 7 і зачитує вголос:

«Дивлюсь на небо і думаю: зміцни стопи мої на дорогах твоїх, щоби кроки мої не хитались». Псалми 16 (17):5

Начебто звичайнісінька гра, а руки затремтіли. Якась особлива енергетика цієї жінки робить кожне її слово, рух, навіть посмішку дуже рідними й близькими. В епоху НЛП, потужного інформаційного простору, технологій маніпулювання вона живе за своїм єдиновірним рецептом: «Ми всі йдемо дорогою Христа. Дай Боже в справах дорости до Нього. Одна молитва окрилить уста: живи життя по правді, більш нічого».

А я благаю Бога лиш про те,
Щоб залишив святим моє святе.

– Заглядати в щілинку – це завжди непристойно. Треба чути подих душі людської, – стверджує Тамара Севернюк, яка цінує в людях почуття міри й такту. Це стосується усього: від міжлюдських стосунків до суспільного життя:

– Краса – це великий двигун життя. Зникне та країна, яка будує великі церкви і не звертає уваги на те, як живуть її люди. Не стане й тієї держави, в якій люди живуть у великих статках, а церкви – вбогі. В усьому має бути гармонія.

Коли слухаєш Тамару Севернюк, хочеться стати кращою. Лише не розцінюйте цю фразу, як лестощі чи бажання зробити комплімент. Ця жінка заряджає щирістю, якої вистачить не на один день і не на одне життя…

Ми не навчені дихати.
Нема на чому вчитися…

Днями кавувала зі своєю товаришкою. Зайшла розмова про сучасну літературу. Одні й ті ж обличчя, однаково погані тексти ледь не в усіх «молодих». І посеред бесіди моя товаришка почала цитувати вірш Тамари Артемівни «Спрага». «Я б хотіла напитись неба, як вина в безгрішнім чаду. Я б хотіла піти від тебе, щоб прийти в твою самоту…» З цими рядками моя подруга пережила болючу розлуку у своєму житті.

Злякались трави пневмонії
І заховалися в твій шарф.

– Таку поезію я люблю, – каже двадцятирічна Маша, – це наче про мене написане: таке близьке й зрозуміле…

Не знаю, як удається Тамарі Севернюк бути одночасно близькою юній закоханій студентці і досвідченій зрілій людині. Певне, секрет у тому, що її вірші дихають і… надихають на життя.

У віршах Тамари Севернюк мені подобається особлива, притаманна лише їй специфічна образність. Особисто я відчуваю це як свого роду містику. Запахи, кольори, тон – усе безмежно просто й гармонійно. Вона володіє великим багатством – і мудрістю ним керувати.

– «Мова – наше багатство», – часто повторюємо ми. Але великою нацією робить не багатство, а те, як ми його використовуємо», – каже Тамара Артемівна, – «Спочатку було Слово, але що б воно робило, якби не було людей?..

Її Слово унікальне і сповнене неосяжного позитиву не лише на папері:

– Я починаю ранок, відчиняючи вікно: впускаю до кімнатної аури світ Божий. Дякую берізці, каштану, вербі…

І навіть до своєї кішки Тамара Артемівна звертається неймовірно лагідно, з притаманним їй шляхетним тембром і доброю посмішкою… Спостерігаючи за нею, починаєш більше любити життя. Хоча в самої поетеси воно було нелегким…

В мені не прижився ідол,
І я в небес не благала
Ні долі собі, ні волі,
Бо завше вільна була.

26 липня Тамара Севернюк святкує свій ювілей. Редакція тижневика «Версії» щиро вітає ювілярку зі святом. Щастя! Кохання! Натхнення!

Ми підготували ювілярці сюрприз: вітання від колег по перу та прихильників її творчості:

■ Бадьоре вітання від того, хто живе в телефонній буді! Бажаю вам величезних скибок позитиву й оптимізму! І. як казав англійський класик, «Ті, кого люблять Боги, з роками стають молодшими!»
Роман Скиба, поет

■ Дорога Тамарочко Артемівно! Ваша глибока уважність до кожної людини, тиха доброта, уміння бачити і чути допомагають Вам і усім навколо зберегти те, що не вмирає. Ви –найкращий друг і наставник, митець душею, життям. Нехай Вас береже й надихає Бог на нові рядки, які так потрібні сьогодні суспільству.
Антоніна Аністратенко, письменниця

■ Тамара Севернюк належить до тих письменників, які справді мають свого читача. Добре знаю, що вона є улюбленою письменницею багатьох учителів, лікарів, тобто людей із інтелігентних верств. Пані Тамара – жінка невтомної праці, про що свідчить кількість виданих нею книг. Вона не просто залишиться в літературній історії Буковини, вона вже вписала туди своє ім’я золотими буквами.
Леся Воронюк, письменниця

Емма АНТОНЮК, «Версії»