Тетяна Вахромєєва дарує березам друге життя

Від її картин віє теплом і затишком. Дивлячись на них, виникає бажання торкнутися рукою, щоби відчути силу та міць дерева. Пані Тетяна пише картини на бересті вже понад 10 років і має понад сто робіт. Кожна з них – жива і довговічна, адже саме на бересті в давні часи писали берестяні грамоти, які збереглися донині.

Про створення картин на бересті Тетяна Володимирівна дізналася з радянського журналу «Наука и жизнь». Відтоді загорілася ідеєю працювати із цим природним матеріалом. Найважче було знайти потрібну березу.

– Для створення берестяних картин підходить лише кора з трухлявої берези. Одного разу, гуляючи лісом, мені пощастило знайти таке дерево, – розповідає художниця. – Кілька годин, незважаючи на спеку та рої комарів, я вирізала шматок за шматком сухої березової кори.

Додому привезла великий тюк берести, який перечищала і перемивала у річці, щоб очистити від лушпиння. Далі – шість-сім днів кожен шматочок сохне та вирівнюється під пресом. Все потрібно робити дуже охайно, щоб не пошкодити структуру цього матеріалу. Доволі копітка робота і з очищенням верхнього прошарку. Це доводиться робити пальцем, бо ніж та лезо залишають подряпини та виямки. Мені, до речі, довелося оперувати вказівний палець: стільки берести ним перечистила, що пухлина утворилася.

Після тривалої і непростої підготовки у Тетяни Володимирівни з’являється багато берестових полотен різної величини. Тепер матеріал сам диктує, який малюнок має на ньому з’явитися.

– Рельєф берести дуже індивідуальний, – продовжує Тетяна Володимрівна.

– Дивишся на якийсь виступ, плямку, пігмент на корі – і вмить виникають образи, розумієш, яким має бути композиційний центр. Важливо також не замальовувати всю бересту, як полотно. Цей матеріал повинен дихати. До того ж, не всі кольори пасують бересті. Наприклад, ніколи не пишу червоним, фіолетовим, зеленим. І, навпаки, часто використовую сірий, коричневий, жовтий, білий, чорний. Можливо, тому картини на бересті спокійні. Багато людей, дивлячись тривалий час на мої роботи, казали потім, що від них віє теплом, як від дерев, до яких хочеться прихилитися, щоби набратися сил. А негатив іде геть.

Спочатку Тетяна Вахромєєва робить малюнок олівцем, а вже потім починає працювати фарбами. Нині художниця малює маслом. До речі, береста дуже сильно втягує у себе масляні фарби, тож картини доводиться прописувати шість і навіть вісім разів.

– За той час, що створюю одну картину на бересті, я могла би зробити сім картин на полотні, – зізнається художниця. – Коли картина не вдається, доводиться все зіскрібати пальцем і починати все спочатку. Душа, звісно, розривається.

– На своїх перших роботах зображувала церкви. Всі вони – перлини світової архітектури, зведені без жодного цвяха, – розповідає Тетяна Володимирівна. – Трохи пізніше в моєму доробку з’явилися біблійні образи. Для того, щоб узятися за створення ікони, потрібна відповідна психологічна підготовка та, звичайно, чистота душі. Кілька моїх ікон на бересті освятив священик. На них обличчя святих канонізовані. Досягнути цього доволі важко. Наприклад, перед тим, як вималювати зіниці Ісуса, я годину налаштовувалася. Варто лише на чверть міліметра посунути відблиск, і складеться враження, що образ плаче. Тому взялася за пензель вже тоді, коли відчула, що рука не здригнеться.

У колекції чернівецької художниці не лише культові споруди та біблійні образи, а й пейзажі, натюрморти, портрети, міфологічні сюжети. Роботи Тетяни Вахромєєвої зберігаються у приватних колекціях Австрії, Португалії, Німеччини, Швейцарії, Росії та Америки.

– Для мене дуже важливо, щоби картини потрапляли в добрі руки, – зізнається художниця. – Адже в них вкладаєш не лише багато сил, але й душу та серце.