Долучилися до цьогорічних «Золотих оплесків» разом з моїм наймолодшим «театральним критиком»: з 8-річним сином переглянули виставу зразкового аматорського театру юного глядача Хотинського РБНТД «Чарівне дзеркальце з країни сонячних зайчиків» за мотивами В.Нестайка. Що то за моторошна абревіатура «РБНТД», можна здогадатися, що то щось районне і пов’язане з дитячою творчістю, вочевидь.
Не надто розпещені дитячим театром (бачили переважно постановки нашого облмуздраму і нашого ж лялькового театру), не особливо й орієнтуємося в сучасних тенденціях. Тому – суто суб’єктивні враження.
Насправді як для аматорів – дуже непогано. Дорослі керівники добре попрацювали, а діти дуже старалися. Зрештою, саме вони й здобули гран-прі обласного огляду-конкурсу «Буковинська театральна весна», отримавши визнання найкращого серед аматорських колективів. Дуже строкаті і розмаїті костюми, багато музики, танців, використання технічних елементів у сценографії, інтерактив (одного разу герої зі сцени залучили зал до руханки, а іншого – запропонували плескати, коли на екрані з’являлися зображення позитивних мультяшних героїв, і опускати великий палець донизу, коли там показували негативних героїв) – усе було наче й за правилами. Але чомусь… нуднувато. Мій син зауважив, що «коли стоїш на сцені – це все так весело видається, а коли дивишся з залу – розумієш, як воно насправді».
Чому ж так? Та мабуть тому, що події, які доволі динамічно змінювалися на сцені, якось мали були пов’язані між собою. «А як же ж Нестайко?» – спитаєте ви. А от чи погодився б Нестайко з такою інтерпретацією його творів – ніхто не дізнається. Звісно, від нього там дещо залишилося: імена деяких героїв, назви деяких казкових місцевостей, сонячні зайці, які наприкінці все ж з’являються, коли вже ніхто й не очікував… Але загалом – це точно не Нестайко. Я-то читала його ще в своєму дитинстві, яке закінчилося, а Всеволод Зіновійович продовжував і продовжував писати. А мій син перечитав більше казок цього письменника – написаних уже після закінчення мого далекого дитинства. І більшість героїв і подій так і не ідентифікував. А події на сцені, попри їх начебто поєднання спільними героями і автором, залишилися низкою окремих – непоганих! – концертних номерів.
І тут не в дитячій пам’яті річ. Важко насправді уявити, щоби герої Нестайка співали в своїх пісеньках «на мене всі забили». Чи наполегливо обзивалися «дурепами» (навіть негативні герої в нього були вишуканішими у висловлюваннях). Чи ВодяниК називався ВодяниЙ. І вже геть незрозуміло, навіщо класного моторошного українського літературного героя Пана Морока перейменували на банального Бабая… Хоча коли «професор Небувальського університету» Королева Глупої Ночі виступала в ролі телеведучої і розповідала про «щастя в депресії», це було дотепно – цілком у стилі сучасного «Радіо «Скорбота».
Словом, діти отримали нагоду виступити на (відносно) великій сцені – і це добре. Тепер важливо, аби вони разом зі своїми керівниками творчо розвивалися і зростали. І таки перечитали «Сонячних зайчиків» Всеволода Нестайка в оригіналі.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
