Саме так можна охарактеризувати зірковий склад юних виконавців, які грали 1 червня у залі Чернівецької обласної філармонії з академічним симфонічним оркестром під керівництвом заслуженого діяча мистецтв Йосипа Созанського. Тож розповідь про цю музичну юнь варто розпочати з доброго слова на адресу Йосипа Созанського, який не втомлюється приймати молодь «під своє крило», надаючи їм раз за разом можливість спробувати себе на великій сцені. І з доброго слова на адресу оркестрантів: із ложі преси добре було видно, як переймаються досвідчені музиканти виступом молодих: на їхніх обличчях видні були всі звиви виконуваних мелодій…
А ще добрі слова варто мовити на адресу викладачів музичної школи №2 і коледжу мистецтв ім. Сидора Воробкевича, чиї вихованці так радували того вечора чернівецьких аматорів класичної музики. І особливий респект – викладачці по класу скрипки Людмилі Мартинюк, яка раз за разом випускає у світ нових серйозних виконавців. Уже за Костянтина Лукинюка, який наразі продовжує скрипкові студії в Америці, варто було присвоїти пані Людмилі почесне звання заслуженого діяча мистецтв. Та чомусь подання на неї, як стверджує джерело «Версій», навіть не вийшло зі стін Чернівецької ОДА… Хіба ж може конкурувати вчителька музики з пошанованими такими званнями діячами туризму…
Та вернімося до молодих виконавців. Це сузір’я вибухнуло таким феєрверком творів, характерів, емоцій, що й далі змушує думати, згадувати, оцінювати – і дуже хочеться кожного з них підтримати.
Не надто балуваний сольними творами фагот свого часу був почутий у цій якості Моцартом: частину з його концерту №191 для фагота з оркестром виконала Аліна Конєва, студентка 2 курсу названого коледжу. Вона вправно втілила у своєму виконанні задум автора – представити фагот ліричним героєм, який у ритмі менуету веде галантну гру зі струнними інструментами.
Про скрипаля Маркіяна Лукинюка, молодшого брата нашої зірки – Лукинюка Костянтина – напередодні концерту почула дещо упереджене «Це зовсім не Костя…». А під час виконання Маркіяном Концерту для скрипки з оркестром чеського композитора Антоніна Дворжака раптом подумалося: «І слава Богу, що не такий!» Так, Маркіян менш досвідчений – лише студент 3 курсу коледжу мистецтв, але в нього свої емоції, свої стосунки зі скрипкою, своя бесіда з Богом мовою музики… Власне, він і не повинен доводити свою схожість чи несхожість шанувальникам його вже відомого брата. Достатньо буде вчитися, працювати й творити власну музику. І все в нього вийде.
Ніхто ж бо не вимагає якихось доказів від Олексія Гамова, нинішнього киянина, який у концерті 1 червня виконав Романс для скрипки з оркестром того ж Антоніна Дворжака. Тут були вже й впевненість, і досвідченість, і ліричність…
А в другому відділі сцена цілком належала нинішній випускниці музичної школи №2 Даніелі Паламарюк, яка складала таким виступом свій випускний іспит. Ця тоненька дівчина просто вразила публіку довершеністю виконання, експресією, точністю почуттів. І хоча у програмці про виконуваний Даніелою Концерт для скрипки з оркестром Арама Хачатуряна, написаний 1940 року, називається святковим і геть оптимістичним, Даніела, на погляд слухачів, прочитала його дещо глибше, ніж трактувалося в радянському музикознавстві: дівчина почула в цій музиці непросту, навіть трагічну історію вірменського народу, який за всіма гоніннями й втратами не розгубив-таки ні оптимізму, ні вміння святкувати. І це робить музику Хачатуряна актуальною для українських виконавців…
Концертний полонез польського композитора Генріка Венявського ніби дозволив «відпочити» слухачеві від збурених Хачатуряном почуттів – і зарядитися почуттями новими, інакшими, але теж потрібними в цьому світі.
Завершила свій виступ-іспит Даніела Паламарюк іспанським танцем Наваррою в дуеті з учнем тієї ж таки музичної школи №2 Миколою Полянком у супроводі симфонічного оркестру.
Вдячна публіка не хотіла відпускати виконавців зі сцени, та виступи «на біс» на екзамені не передбачаються.
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
