Листопад 2018 – 155 років від дня народження Ольги Кобилянської, 150 років від дня народження Августи Кохановської, 180 років від дня народження Івана Нечуя-Левицького
Августа Кохановська. Портрет Ольги Кобилянської. 1926. Пастель. З колекції Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської. |
|
|
Августа Кохановська. Вітальний адрес І. Нечуєві-Левицькому з нагоди ювілею від буковинських русинів. 1904. |
Портрет на прощання Раритетна збірка «Малоруських новел» («Kleinrussische Novellen») Ольги Кобилянської німецькою мовою побачила світ 1901 року в місті Мінден з есе-передмовою популяризатора української літератури Георга Адама. Таким чином німецький літературознавець познайомив своїх співвітчизників із творчістю української авторки. А для її подруги Августи Кохановської, яка здійснила художнє оформлення видання, це був важливий досвід з книжкової графіки в ранній період її мистецької практики. Спільну творчу роботу збагачувала взаємна приязнь «двох сестер», як назвав їх онук письменниці Ельпідефор Панчук. Вони пронесли взаємне сердечне тепло крізь роки. Пригадується: «…Мені тільки жаль Густінки, тієї чарівної, чистої, милої істоти. Я міцно, міцно пригортаю її в дусі… ні, такого ангела, як вона, я вже не знайду…» (Ольга Кобилянська. Щоденник. 15 липня 1885 р.). Августа Кохановська втілила свої глибокі почуття до найближчої приятельки в її психологічному портреті наприкінці життя художниці, 1926 року. «Ольга Кобилянська вміла прекрасно слухати, а її гарні, добрі, чорні очі дивилися на все з добротою… Вона читала в людських душах, як у розгорнутій книзі», – згадувала про портрет і письменницю її добра знайома, журналістка з діаспори Олена Кисілевська (журнал «Громадянка, 1946 р., ч.4. Аугсбург). Видається тепер, що твір є прощанням двох подруг… Це зображення письменниці, гідно доповнює портретну галерею уславленої літераторки. Роботу, виконану в техніці пастелі, можна оглянути в Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської. «Малоруські новели»: два варіанти видання В Україні томик «Малоруських новел» вже віддавна бібліографічна рідкість та є практично недоступним. Ми змогли його побачити лише через понад 100 років після публікації. Довгоочікуваним знайомством з ілюстраціями Августи Кохановської завдячуємо Інтернет-архіву рідкісних видань, на сайті якого восени 2009 року розмістили електронну версію цієї унікальної книги з університетської бібліотеки в Торонто. І вже на початку 2010 року газета «Версії» познайомила з нею чернівчан та поширила цю частину творчості А. Кохановської. (Т. Дугаєва. Інтриги життя Августи Кохановської. Твори буковинки-художниці в каталозі «Сотбіс»… «Версії» від 26.02.2010). Книга вийшла під барвистою твердою палітуркою, автором якої була буковинська мисткиня. Але, як нині з’ясовано, такий вигляд мала лише частина накладу. Решта накладу цієї надрідкісної книги вийшла в хисткій м’якій оправі, яка була оформлена інакше. Таких примірників збереглося украй мало і про них практично нічого невідомо. В дизайні обох обкладинок Августа Кохановська зберегла основну схему, але з характерними відмінностями. Їхні композиції різняться як кольором, так і засобами художньої виразності та емоційним впливом. Гармонійний декор паперової обгортки художниця утворила співвідношенням охристого тла з брунатними відтінками орнаментальних елементів та написів. Особливої естетики зовнішньому вигляду видання у м’якій обкладинці надає артистично виконаний лінійний малюнок жінки. Її чорно-сірі (радше чорно-сріблясті) обриси особливо промовисто читаються на фоні орнаментованого сонячного кола – прадавнього символу безкінечності життя та вічності природи. Від цього вся симетрична композиція набуває мелодійної вишуканості. Що ж до темно-синьої палітурки, то авторка звучно акцентувала її нарядним зображенням красуні-горянки в яскраво-червоному національному вбранні, яке декоративно узгоджується з чорним візерунком орнаментів і рядками букв.
Нечуєві-Левицькому від буковинських русинів Пізніше, 1904 року, цей напрочуд яскравий і колоритний образ буковинки Августа Кохановська взяла за основу оформлення вітального адресу Івану Нечуєві-Левицькому від буковинських русинів. Художниця зобразила її верхи на коні на тлі Карпатських гір. Ця унікальна робота художниці 2016-го була експонатом виставки раритетних матеріалів із фондів рукописів Інституту літератури в Києві. Там вперше її оприлюднили, але без прізвища художниці. Бо досі було відомо, що Кохавноська створила вітальну адресу, але її з нащадків ніхто не бачив. Дизайн обкладинок книги, над яким працювала Августа Кохановська, увиразнюють стилістичні прийоми модерну, до яких вона успішно зверталася ще з часів свого студентства у Віденській школі прикладного мистецтва. Це відчутно в загальному оформленні та в характерному написі назви книги з іменами автора та ілюстратора. Шрифтові стрічки тексту утворені буквами мінливих пропорцій і ритмів, які примхливо чергуються з мотивами геометризованого гуцульського орнаменту. (Прикметно, що своє прізвище художниця вказала із двома ініціалами «A. C. Kochanowska». Саме так подеколи вона підписувала свої статті з етнографії німецькою мовою і твори. Можна припустити, що другим ім’ям художниці могло бути, наприклад, «Claudia»).
Словом і малюнком Крім обкладинок, А. Кохановська створила 8 чорно-білих малюнків до новел «Битва», «Природа» та до твору «Некультурна». Мисткиня була надзвичайно чутливою до навколишнього світу і знаходила велике натхнення, працюючи над буковинськими пейзажами. «Графіка Кохановської вирізняється дивовижною тонкістю рисунку (її улюблена техніка – розтушований олівець на злегка тонованому папері з розбілюванням у світлі …)», – так слушно зауважував наш сучасник, мистецтвознавець Д. Гоберман. А століттям раніше Ольга Кобилянська, яка високо цінила здібності подруги, писала до Осипа Маковея: «Густа… сама є поет і любить природу». Згодом у листі до неї письменниця зазначила: «…Ти залишишся вірною своїй Батьківщині, … вона тебе виростила, в її найтихіших самотніх закутках криється те, що ти любиш: правдива поезія…». Дійсно, головною особливістю ілюстрацій Августи Кохановської є незбагненна емоційна насиченість: вони виразисто промовляють лірико-романтичними та драматичними інтонаціями. У малюнках мисткині значну роль відіграє зображення природи та її неосяжних стихій. Промовисті краєвиди, в яких розкошують ліс, гори, ріки, проникливо передають щемний подих єдності людини з рідним довкіллям. І це переконує, що пейзажна графіка художниці, за її безперечної самодостатності, є невимовно суголосною описам природи у прозі О. Кобилянської. Прикладом слугує наведений нижче фрагмент повісті «Некультурна» і репродукція з ілюстративного ряду книги, які становлять напрочуд гармонійну єдність:
Августа Кохановська. Ілюстрація до новели Ольги Кобилянської «Некультурна» («Kleinrussische Novellen». Мінден. 1901, стор. 110)
“…З гір, між котрими ішла сама-самісінька, не здибавши і одної душі людської, вийшла нараз в ліс… Гей, гей, гей, що за дорога! – але так ішла вона; та най не каже як довго. Виходить з того лісу, як з зимної ночі, і входить між дві височезні кам’яні стіни, що мов ждуть на яку людську душу, аби її таки зараз здушити. Так близько себе стоять. Вона одна, а може, і ще така одна, як вона, могла би поруч себе йти – більше ніхто. Тут кінець світу, а рай хіба диким птахам та медведям… ігі! Скінчилася скалиста стіна. Вийшла з них, мов з брами. Вийшла, станула та й остовпіла. Що перед нею? Перед нею знов ліс. Той самий ліс, що його минула, темний, широкий, розрослий навіки, а тихий!… А з лісу вже десь недалеко… перед нею вганяються вгору… дві височенні скали… Стоїть і дивиться. Видить: верхи скали позолочені, саме тепер заходить сонце, над лісом уже ніч звисає, більше нічого; хіба знов ліс… Її душу щось затьмило і роз’яснило, мов прошибла її лиха блискавиця, а в серце пірнуло ножем… Зойкнула”.
Читаючи ці сповнені хвилювання рядки Ольги Кобилянської, розумієш, що Августа Кохановська в своїх ілюстраціях до «Малоруських новел» не лише майстерно акцентувала літературний талант своєї уславленої подруги, але водночас неймовірно тонко передала яскраву спорідненість образотворчості й слова. Тому унікальний дар класика вітчизняної літератури та рідкісний хист художниці якнайкраще прикрашають та збагачують українську літературу та українське мистецтво.
Особлива вдячність автора за допомогу Чернівецькому літературно-меморіальному музею Ольги Кобилянської та його старшому науковому співробітнику Аллі Данилевич. Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України Вам також може сподобатисяЧернівчанин, який побудував «театральну» Америку Світова слава, визнання й увічнення. Усе це по праву належить багатьом вихідцям з Чернівців, але нині йдеться […] Те, що Леонід СИДОРЧУК не просто Заслужений артист, а справді класний танцюрист і хороша людина, знала давно. Але після двох тижнів спільної роботи в проекті «Успішна пані» виявилося, що НАСТІЛЬКИ класного хореографа, педагога і друга ще пошукати. До того моменту мені здавалося, що такі чоловіки давно вимерли як мамонти… Коли читаєш афіші вистав, у яких зайнятий мій сьогоднішній герой, народжуються поетичні рядки Центральний Палац культури Чернівців започаткував проведення щотижневих культурно-мистецьких заходів на Театральній площі нашого міста. Щосуботи о 12-ій годині після виконання сурмачем мелодії […] До 30 листопада у Чернівецькому виставковому центрі «Вернісаж» можна побачити незвичну експозицію сучасних ілюстрацій дитячих видань Німеччини. |
Августа Кохановська. 
