Марія Примаченко. Якби вона була «інтелектуалкою», то могла б потрапити в ГУЛАГ чи ще гірше…
Марія Примаченко створила, здавалося б, радісні сцени з тваринами і з сільського життя. Але придивіться ближче, і ви побачите жахи, які створив у її країні Сталін.
Вона знову стала національним символом, її роботи тиражували на мітингах по всьому світі.
“Нагодуй мене…” – один із творів Примаченко, на тему сталінського терору-голоду, що вбив 3,3 млн українців. Фото: Фонд Примаченко.
На Міжнародній виставці 1937 року в Парижі два колосальних павільйони стояли один проти одного. Одним з них була гітлерівська Німеччина, увінчана нацистським орлом. Іншим був сталінський Радянський Союз, увінчаний статуєю робітника і селянина, що тримаються за руки. Це було символічне зіткнення в той момент, коли в Іспанії на смерть боролися праві та ліві. Але десь усередині радянського павільйону, серед усього соцреалізму, були малюнки казкових звірів і квітів, наповнені чуттєвою фольклорною магією. Вони підірвали епоху диктаторів не менше ніж тріумфом людської уяви над терором і масовою смертю.
Ці піднесені витвори – роботи української художниці Марії Примаченко, яка знову стала символом виживання в розпал війни з диктатором. Примаченко, яка померла 1997 року, є найулюбленішою художницею обложеної країни, національним символом, робота якої зображена на поштових марках. Український астроном Клим Чурюмов навіть планету назвав на її честь.
Коли під російськими бомбардуваннями загорівся краєзнавчий музей в Іванкові, українець, ризикуючи життям, врятував 25 її робіт. Але вся творчість Примаченка зараз під набагато більшою загрозою. Оскільки Київ зазнає важких обстрілів, під загрозою 650 картин і малюнків художниці, які зберігаються в Національному музеї народного декоративного мистецтва.
«Убивчий зловмисник в Едемі» … ще одне з гротескних творінь Примаченко. Фото: Фонд Примаченко.
Кажуть, що коли деякі картини Примаченко були показані в Парижі в 1937 році, їхню появу вітав Пікассо, сказавши: «Я схиляюся перед художнім чудом цієї геніальної українки». Це мало художній сенс. Бо ця молода селянка, яка ніколи в житті не навчалася, випускала на волю монстрів і створювала казки, які перегукувались з творчістю Пікассо та його друзів-сюрреалістів. На цій Міжнародній виставці Пікассо представив Герніку в іспанському павільйоні, використовуючи зображення бою биків, щоб відобразити жахи війни. Примаченко також представляла первісні міфи, щоб осягнути жахливий досвід українців.
Її твори 1930-х років – це сцени життєвої сили села. На одному з них гарний птах, схожий на павича, з жовтим тілом і блакитними крилами сідає на спину коричневого, повзаючого створіння і кладе їжу йому в рот. Чому славний птах годує цього нелітаючого монстра? Чи це акт милосердя – чи продукт гротескної омани? На іншому малюнку така ж барвиста пташка, здається, має власне дитинча в роті. Несе його ніжно, можна подумати, але якщо нічого не знаєш про історію України.
На перший погляд, Примаченко може здатися просто колоритним, декоративним і «наївним», фольклористом із яскраво вираженим відчуттям зразка. Звичайно, її пізніші роботи після 1945 року яскравіші, більш формальні та розслаблюючі. Але в її попередніх творах є набагато сильніший прихований відтінок. Бо Примаченко стала художницею у десятиліття, коли Сталін знищував українське селянство. Сільське населення гинуло мільйонами від голоду, який він свідомо заподіяний у Радянській Україні з 1932 по 1933 роки.
Спочатку поставки продовольства були невдалими через раптову безжальну спробу «колективізувати» сільське господарство. Селянам більше не дозволялося займатися власним господарством, вони змушені були приєднатися до колективів у драконівській політиці, яка мала на меті забезпечити продовольством новий міський пролетаріат. Україна була і є великою зерновою країною, але шок від колективізації кинув сільське господарство в хаос. Голодомор, як зараз називають цей терор-голод, широко сприймається як геноцид: Сталін знав, що відбувається, і все ж подвоїв, відмовляючись від допомоги, арештовуючи селян, якщо вони жебракували в містах або шукали державної допомоги. У жахливому передвісті власної логіки та аргументів Путіна, ця жорстокість була викликана смішним уявленням про те, що голодні насправді були українськими націоналістами, які намагалися підірвати радянську владу.
«Здається розумним, — пише історик Тімоті Снайдер у своїй книзі Bloodlands, — запропонувати цифру приблизно 3,3 мільйона смертей від голоду й хвороб, пов’язаних із голодом, у Радянській Україні в 1932–1933 роках». Це були жахливі смерті, і вони відбувалися навколо Примаченко в її селі Болотня. Деякі люди були доведені перед смертю до канібалізму. Трупи голодуючих у свою чергу ставали їжею.
Народившись у 1908 році, Примаченко мала 20 років, коли стала свідком цього пекла на Землі – і пережила його, щоб стати художницею. Але жах не закінчився з голодом. Так само, коли її роботу 1937 року відправили до Парижа, лютував сталінський Великий терор. Його часто уявляють як різанину міської інтелігенції та політиків, але він прийшов і в українське село.
Тож тільки дуже байдуже око не побачить тривожну сторону раннього мистецтва Примаченко. Птах у роті батьків, павич годує звіра. Можливо, в таких образах дивних і невірно народжених створінь, загублених у природі,є і почуття провини вцілілих… Один із її фантастичних звірів виявляється сліпим, його зубастий рот розкритий у сумному голосінні, коли він йде садом на чотирьох заціпенілих лапах. Змія і багатоголова гідра також з’являються серед квітів, як оманливо красиві, але вбивчі зловмисники в Едемі. На іншій із цих робіт середини 1930-х років славний птах від страху відкидається назад, коли менший сідає на його груди з відкритим дзьобом.
Немає нічого декоративного чи заспокійливого в зображеннях, на які звернула увагу ця хоробра художниця. Далека від того, щоб невинно оживити традиційне народне мистецтво, її самотні чи вбивчі монстри існують в отруєній насильством природі. І все ж їй це зійшло з рук – і навіть була офіційно просунута прямо в розпал сталінського терору, коли мільйони вбивали лише за підозри в незалежності. Можливо, це було тому, що навіть параноїдальні сталіністи не вважали, що пересічна селянка становить загрозу.
Мітинг за мир у Сан-Франциско, відтворення твору Марії Примаченко під назвою «Голубка розправила крила та просить миру». Фото: John G Mabanglo/EPA.
Примаченко згадала, що в дитинстві одного дня доглядала за тваринами, коли «почала малювати паличкою на піску справжні й уявні квіти». Це образ, який повторюється в народній творчості – так починав і великий середньовічний художник Джотто. Але саме вміння вишивати, якого навчала її мама, привело її до участі в художній виставці в Києві. Радянська система покровительськи зарахувала її до селянських художників. «Інтелектуал», який створював такі роботи, міг потрапити в ГУЛАГ або ще гірше.
Та щоби побачити суцільне диво її досягнень, ви повинні також поставити Примаченко в її час, а також на її місце. Радянський Союз у 1930-х роках невпинно знищував творче мислення, а Сталін нав’язував абсолютне підпорядкування усталеним правилам. Український письменник Михайло Булгаков не зміг опублікувати свої сюрреалістичні фантазії, хоча Сталін з тиранічної примхи прочитав їх сам і пощадив життя письменника. А сільська наївність творчості Примаченко дозволила їй створити таємниче, підступно жахливе мистецтво, яке мало більше спільного з сюрреалізмом, ніж із соцреалізмом.
Життя в Україні стало ще неймовірно гіршим. Примаченко створила образи, щоби відповісти на голод, але вона мовчала під час Другої світової війни, коли вторгнення Гітлера до Радянського Союзу поставило Україну на одне з перших місць у масовому вбивства євреїв. У вересні 1941 року 33 771 київських євреїв були розстріляні, а їхні тіла кинуті до яру за містом. Примаченко працювала тоді у колгоспі і не мала чим малювати.
У 1960-х роках вона була об’єктом визвольного відродження, її мистецькі образи сприяли відродженню нової української свідомості. Це з розумінням сприйняла молодь, яка прагла відновити зв’язок зі своєю українською ідентичністю.
У країні є й інші художники, якими можна пишатися. І не в останню чергу це Казимир Малевич, титан авангарду. Відомий “Чорним квадратом”, коли вперше картина нічого не зображувала. Але ви розумієте, чому Примаченко так люблять.
Її мистецтво, з його сільським корінням, виражає надію та гордість нації. Але минуле, яке вона викликає, — це не невинна епоха щасливої сільської гармонії.
Що б вона створила з приводу терору Путіна, можна тільки здогадуватися і жахатися.
Джонатан Джонс, The Gardian, 18 березня 2022 року
