«На гостини до Івана» – вшанування пам’яті Івана Миколайчука

До програми, яка відзначає 70-літній ювілей Івана Миколайчука, увійшло багато заходів:
відкриття фотовиставки Михайла Михалатюка «Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша», фестиваль молодіжного кіно «KINOETNIKA», вистава „Небилиці про Івана…” за однойменним сценарієм Івана Миколайчука у постановці Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, презентація пам’ятного знаку, присвяченого творчості відомого кіномитця, Всеукраїнська виставка образотворчого мистецтва у центрі культури «Вернісаж», вистава-хроніка про Івана Миколайчука “Тисяча снопів вітру” у постановці Чернівецького театру ім. О.Кобилянської, урочистості в рідному селі Івана Миколайчука Чорториї , етно-фестиваль “На гостини до Івана”.

Звісно, перше бажання – потрапити і на виставки, і на вистави, і на фестивалі… Тепер ці події зафіксовані на світлинах і в пам’яті, але поки – окремими епізодами, кадрами, фрагментами.

І ще пригадуються рядки з вірша «Незнятий кадр незіграної ролі» Ліни Костенко, який вона написала під час зйомки «Вавилон ХХ» на Київщині.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.

Але не тільки екран був домівкою Івана Миколайчука…

– А що це за свято, чому барвистими буковинськими килимами вбрані брами, стіни біля торговельного центру та деяких майданчиках у Лужанах, в Мамаївцях, Шипинцях, Дубівцях, Зеленева, Глиниці?
– Це Україна вшановує Івана Миколайчука.

– Хіба тільки Україна? Весь світ вшановує.

Таку розмову я чула у ранішньому автобусі Чернівці-Вижниця, коли їхала в Чорторию 15 червня.

В гостях у Наталі Іллічни Качало

Спершу з Ольгою Усик, вчителем Вашківецької школи, ми завітали до Наталі Іллічни Качало. Я перепитала Ольгу Усик:
– А може Іллівна?
– Ні, у нас всі кличуть – Наталя Іллічна

Н.І. Качало і О.Г. Усик пригадують роки навчання і вчителювання

Наталі Іллічні, вчительці української мови і літератури Брусницької школи, у березні цього року виповнилося 84 роки. Наталя Іллічна розказала нам про свої роки вчителювання. Про кожного учня вона має що згадати. І, звичайно, мова зайшла про Івана Миколайчука. Наталя Іллічна вчила всіх дітей родини Миколайчуків. А загалом у сім’ї Миколайчуків було десятеро дітей. А мама Наталі Іллічни, Катерина Миколаївна, була першою вчителькою Івана Миколайчука. Наталя Іллічна також прочитала нам деякі свої вірші.

«Людям завжди дуже подобається лаяти владу, а владі дуже не подобається, коли її лають. Цій не подобається, і тоді не подобалося, жодній владі не подобається», – сказав у своїй промові в Чорториї поет Іван Драч. Я не думаю, що людям це подобається. Якби влада подобалась, для чого її лаяти? А Наталя Качало просто пише вірші, і про владу також. Дуже дотепно і саме такі, на які наша влада заслуговує.
Чому пригадалися ці слова, бо, як тільки ми вийшли зі школи, де живе Наталя Качало, підійшли мешканці Чорториї і переповіли свою стурбованість стосовно дамби, яку побудували, але не завершили. Люди налякані, що дамба, яка зараз є, не витримає сильних дощів і може прорватись, якщо станеться повінь.
Шкода, що на саме святкування у село, до хати Миколайчука, Наталя Іллічна з нами не пішла, здоров’я не дозволило.

Вздовж дороги від церкви до родинного обійстя Миколайчуків усе буяло зеленню, радістю, в сонячних променях красувалися розгорнуті вишивані рушники. На майданчику неподалік від садиби встановили палатки з вишиванками, виробами майстрів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів, із гостинними частуваннями. На сцені у цей час виступали народні фольклорні колективи, грали музики.

Дорогою до рідної хати Івана Миколайчука

Катерина Продан, яка вчилась разом із Іваном Миколайчуком

Іван Миколайчук (другий справа) з однокласниками на світлині, яку представила К. Продан

Вул. ім. І. Миколайчука, 40

Фотовиставка «Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша»