Мій постскриптум фестивалю…

29 жовтня.  Закритя VIIІ регіонального фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини». Оголошення переможців фестивалю.

Київський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представив водевіль «ЖОНА Є ЖОНА» за А. П. Чеховим.

Ось з інтерв’ю В. Козьменко-Делінде повністю про задум: “В основу вистави «Жона є жона» лягли сім ранніх оповідань Антона Чехова, а восьмим стала маленька пікантна замальовка письменника, яка називається «Необхідна передмова» (вона буде епіграфом або інтродукцією до дії). Років 25 тому я читав чеховські оповідання на прохання дирекції Нью-Йоркського університету, поставивши завдання допомогти американським студентам глибше зрозуміти творчість російського класика й об’єднати «Систему Станіславського» з драматургією Антона Павловича. Тоді я це робив жартома. Потім час минув, і коли подумав поставити Чехова сьогодні, то зрозумів, що може вийти свіжий погляд на нетрадиційну для сцени спадщину письменника. Складаючи драматургічну композицію, не чекав, що «вискочать» внутрішні зв’язки між оповіданнями й персонажами, які сплітаються в гармонійний сюжет. У цьому бачу гоголівську фантасмагоричність. Для себе я сформулював реалізм Гоголя, коли працював над його «Вієм», а тепер ці глибини відкриваю в оповіданнях Чехова. Для мене поняття «фантастичний реалізм» — здатність бачити реальний прояв божественного…”
Газета “День”, №17, 2 лютого 2012.

Важливо, що театр викликає емоції, а головне – що вони різні.
У театрі ( я про будь-який Театр) ставлять Гоголя, Чехова, Старицького…, у театрі ставлять Софокла…
Яка вона, атмосфера давніх Фів? Я цього точно не знаю.
І не знаю, яким був цар Едіп. Театр мені пропонує свою версію, але вони теж достеменно цього не знають. Автора я можу прочитати у книзі. В театр я йду – на Театр.
Театр не повинен засліпити автора, чи навпаки… Це різні вершини.
А театр Франка представив нам подорож у часі героїв Чехова, може і самого Чехова, театр показав простір стосунків чоловіка і жінки крізь час з Вершиніним, з трьма сестрами, Прозоровим, з монологом до Шафи (Шкафа)…
«Он и она полюбили друг друга, женились и были несчастливы…», – так мав починатися ненаписаний роман Антона Чехова…
А після вистави, вже вдома, мені захотілося перечитати переписку Ліки Мізінової і Антона Чехова. Що я і зробила…

«Ехать с женой в Париж все равно, что ехать в Тулу со своим самоваром».
(А. Чехов)

«Что же такое театр, где эта могущественная драма облекается с головы до ног в новое могущество, где она вступает в союз со всеми искусствами, призывает их на свою помощь и берет у них все средства, все оружия, из коих каждое, отдельно взятое, слишком сильно для того, чтобы вырвать вас из тесного мира сует и ринуть в безбрежный мир высокого и прекрасного? Что же такое, спрашиваю вас, этот театр?.. О, это истинный храм искусства, при входе в который вы мгновенно отделяетесь от земли, освобождаетесь от житейских отношений! Эти звуки настраиваемых в оркестре инструментов томят вашу душу ожиданием чего-то чудесного, сжимают ваше сердце предчувствием какого-то неизъяснимо сладостного блаженства; этот народ, наполняющий огромный амфитеатр, разделяет ваше нетерпеливое ожидание, вы сливаетесь с ним в одном чувстве; этот роскошный и великолепный занавес, это море огней намекают вам о чудесах и дивах, рассеянных по прекрасному божию творению и сосредоточенных на тесном пространстве сцены!»…

Вот такая элегия в прозе В. Г. Белинского.

«Театр!.. Любите ли вы театр так, как я люблю его, то есть всеми силами души вашей, со всем энтузиазмом, со всем исступлением, к которому только способна пылкая молодость, жадная и страстная до впечатлений изящного?»

Нет, я не люблю театр, как любил его Белинский.
Но я тоже люблю театр.
На сегодняшний, последний спектакль в заключительный день фестиваля, мне тоже удалось купить билет.
Я простой зритель.
Который любит театр.
Будь-то спектакль в школьном  театре, который поставила Лариса Викторовна, или в Киеве, или в Москве, или в Нижнем Новгороде, Тернополе, Львове, Черновцах… В театре, в дворике Ратуши, на городской площади в Дрогобыче…
Я люблю театр.
И не  люблю критиков театра. Я ведь зритель. Поэтому могу себе такое позволить.

И, как зритель, могу себе позволить  вручить также и свой диплом Николаевскому академическому художественному русскому драматическому  театру за постановку по произведениям А. П. Чехова «Руководство для желающих жениться»
и
Винницкому областному украинскому академическому музыкально-драматическому театру  имени М. К. Садовского за комедию Н. Гоголя «Ревизор».

Киевский театр имени  Ивана Франка сегодня показал своего Чехова. Который понравился и критикам, и зрителям.
Всем?
А даже если и не всем?
Всем никогда нельзя понравиться…

За эти дни было столько и русской классики, что невольно перешла на русский…

СПАСИБО ВСЕМ ТЕАТРАМ И ВСЕМ АКТЕРАМ!

Враження про дні фестивалю –
Театральне щастя третього дня фестивалю:
https://versii.cv.ua/pohlyad/teatral-ne-shhastya-tret-ogo-dnya-festivalyu/19268.html  – третій;
Із шаленою ніччю Ботошанського театру:
https://versii.cv.ua/pohlyad/z-shalenoyu-nichchyu-botoshans-kogo-teatru/19308.html  – четвертий;
І вечірній дзвін разом із Вінницьким театром… :
https://versii.cv.ua/pohlyad/i-vechirnij-dzvin-razom-iz-vinnits-kim-teatrom/19332.html  – п’ятий;
Опереточний день фестивалю…  :
https://versii.cv.ua/pohlyad/operetochnij-den-festivalyu/19358.html  – шостий;
«Шельменко-денщик» у кураж недільного вибору…   :
https://versii.cv.ua/pohlyad/shel-menko-denshhik-v-kurazh-nedil-nogo-viboru/19394.html  – сьомий.

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора