Коло часу Митця…

Олег Любківський – художник і графік, автор концептуальних творів, які концентрують образ Чернівців у контексті загальноєвропейської культури.
Член Національної спілки художників України з 1988 року.

Перша виставка, «Романтичні краєвиди», експонувалася у Національному художньому музеї України, «Осінь минулого століття» – у Києво-Могилянській академії, а виставка «DIE GOLDENE BIRNE», «Золота груша» – в австрійському мистецькому центрі.

Учасник Міжнародної виставки сучасної європейської гравюри «Від Венеції до Гельсинки» в Брюсселі та численних мистецьких імпрез в Україні, Австрії, Румуні, Бельгії, Німеччині, Канадії.

Автор книги «Die Dankbare Bukowina»(«Вдячна Буковина», 2004), автор каталогів «Романтичні краєвиди та композиції», «Осінь минулого століття», «Золота груша», «Сучасне образотворче мистецтво Буковини», художник видання «Anthropologia urbana- XX- homo chernoviciensis» («Міська антропологія-ХХ, людина чернівецька»), часопису «Ї» №56, «Blicke auf Czernowitz – Bilder von Oleg Ljubkiwskyj» («Види Чернівців – ілюстрації Олега Любківського»), художник і співавтор книги «Literaturstadt Czernowitz» («Літературне місто Чернівці»).

Вівторок – «попутний вітер» для успіху. Астрологічний закон. Не вірите? Дочекайтесь середи, бо це день особистої користі. Знову не вірите? Хоча б прислухайтесь, бо астрологічний закон завжди справджується. Але я розумію й тих, хто швидше буде чекати четверга, адже тоді все таємне стає явним.

Протягом двох минулих місяців, зранку, і в четвер, і в середу, на розі двох невеличких чернівецьких вулиць мешканці й випадкові перехожі, і люди в автівках могли спостерігати за роботою художника. Без сумніву, опинитися в імпровізованій, вуличній, відкритій майстерні митця – чудова можливість торкнутися поглядом таємниці. Це бентежить. Цікавить. Приваблює. Хтось упізнавав художника і просто мовчки спостерігав, хтось розпитував – а чому він вибрав саме ці ворота, хтось навіть докоряв сюжету, але байдужих не було.

І важко назвати збігом обставин, що саме у вівторок, 29 червня, у музеї Г. Дроздовського друзі, митці, колеги вітали художника-графіка Олега Любківського з ювілейним днем народження і 25-річчям творчої біографії.
27 червня 1950 року (це теж вівторок) Олег Любківський народився у Чернівцях, у місті «напівміфі, напівлегенді», як визначає сам художник. І будемо вважати, що Марс, покровитель вівторка, не є міфом.
Олег Любківський – інтелектуальний і вишуканий митець, без жодного перебільшення. Успішний, незалежний, беззаперечний.

Фрагмент №1

Якщо почитати літературні тексти художника з каталогу персональної виставки «Романтичні краєвиди та композиції» у Національному художньому музеї України (16.03 – 2.04 2000) у Києві: «Через багато років я роблю для себе відкриття у непривабливих, на перший погляд, звичайних для міста речах, і намагаюся зрозуміти, в чому їх містична сила…», стає зрозумілим його надзвичайно особисте, емоційне, особливе ставлення до Міста.

Дозволю собі повернутися до обідраної стіни, важкої, збитої та розбитої брами, із засохлими слідами фарби різних часів, із самотньою всохлою липовою гілочкою до свят у дощаних аркових прогонах із іржавими цвяхами та двома латками блакитного та жовтого кольорів… (див. «Портал»).

Червень видався досить спекотним. Художник приходив о дев’ятій годині ранку. Мав із собою планшет, фарби, туристський складний стільчик, і, напевно, захопливий, але ще усамітнений задум. Чи комфортно художнику у такій вуличній майстерні? Не знаю. Але уявний сюжет, здається, іноді перетворюється на конфіденційний діалог між художником, сучасним і минулим. Успішний! І перехожі мовчки спостерігають, тихенько за спиною художника коментують фрагменти дивовижної зміни, продовжуючи дивуватися, чому саме ця брама викликала цікавість майстра.

Складний стільчик, коли художник відійшов за водою для фарб, хтось «позичив» назавжди. Чи, може, на сувенір. Стільчик замінили на звичайний табурет, який щоранку в сусідньому дворі чекав на прихід Майстра.
Картина ця вже завершена. І автор назавжди залишив вхідну браму колись розкішного та затишного будинку на прямокутному білому паперовому просторі під патетичною назвою «ПОРТАЛ». І ще сталося трохи несподіване перевтілення. Декілька днів потому одна частина воріт перехилилася і впала з петель підмуру.

Оце, зрештою, і все. З життя однієї чернівецької брами.

Фрагмент №2

А ще пригадується осінь 2000 року. Потяг «Чернівці-Київ». Треба було терміново перевезти для виставки картини у столицю. Найбільші за розміром були обережно завантажені на верхню багажну полицю купе, в якому я їхала у чергове відрядження на конференцію. Наш чернівецький поїзд приїжджав до Києва і тоді десь о восьмій. А мої колеги з Харкова, Донецька, Фастова, Черкас, які прибули до Києва ще раніше, очікували мене з дорогоцінним вантажем на пероні.

У той день «Міський краєвид з ратушею», «Справжнє і фальшиве вікно», «Sinagogengasse, 21», «Міський краєвид з резиденцією митрополита», «Доживання» ночували в готелі на Одеській площі. І вже наступного дня ті ж колеги пізно ввечері (треба було, щоб минула година пік) гордо заходили у метро з великими плоскими пакунками. Досить важкими, бо картини були в рамах зі склом. Не знаю, чи вдалося б зараз так спокійно пронести картини у метро, але ми без перешкод вийшли на площі Незалежності і потім вісімнадцятим тролейбусом доїхали до Львівської площі. І вже в Будинку художника нас чекали Олег разом із дружиною Валентиною, які приїхали цього дня зранку. Картини везли й вони, і тепер уся виставкова колекція була на місці.

Фрагмент №3

А одна з гравюр, «Романтичний краєвид», пам’ятає й заокеанську подорож.

Липень 1999 рік. У Сан-Хуані, столиці Пуерто-Ріко, проходила конференція з телекомунікаційних технологій. Звичайно, наша делегація везла різноманітні українські сувеніри, значки, книжки, листівки. І саме «Романтичний краєвид» зараз прикрашає один з залів муніципалітету Аресібо.

Замість заключного слова

Секунда – це 1/ 31 556 925,9747 тривалості тропічного року для 0 січня 1900 року о 12 годині часу ефемерид… Ми мимохідь, спонтанно, не умисно іноді крокуємо бруківкою ілюзорності. А талант? Він поза часом, і він не музейний експонат, він – відлуння епохи, іноді причетний і до перевизначення еталону часу Як і ці чорно-білі плити-квадрати з якоїсь фантастичної шахової партії…А може це проекція життя?..

Олег Любківський – блискучий і талановитий митець. І це не тільки за астрологічним законом…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора