Костел Воздвиження Святого Хреста, який ніколи за час 200-літнього служіння вірянам різних конфесій не зачиняв дверей, відзначив свій ювілей. Святкову Літургію очолив глава Римо-католицької церкви в Україні, архієпископ Мечислав Мокшицький (у минулому – особистий секретар Блаженного Папи Івана Павла II та Папи Бенедикта XVI). У святі взяли участь високий гість з Ватикану, архієпископ П’єро Маріні – з 1987-го обер-церемоніймейстер папських літургійних церемоній, людина, яка з’являлася при Папі на кожному святкуванні, а також іноземні делегації з Польщі та Франції. А зводився храм як частина великого проекту «Буковина» австрійської імператриці Марії-Терезії…
Костел як елемент проекту «Буковина»
Міфи зазвичай мають коріння в реальності. Тож міф про буковинську толерантність базується на цілком реальних речах.
«Коли Австрія по суті окупувала частину Буковини, населення з острахом очікувало на те, що буде. Буковинці не просто завмерли, а вважали, що прийшов один з найважчих періодів у їхньому житті, – зазначила у своїй доповіді на науково-практичній конференції з нагоди ювілею храму кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича Ганна Скорейко. – Імператриці Марії-Терезії ця територія була потрібна хіба що як розмінна монета. Бо її економічний стан залишав бажати кращого і було зрозуміло, що зробити її економічно блискучою не вдасться. Тож імператриця запропонувала новий шлях розвитку для Буковини. І розпочала з релігії та культури».
Буковина перейшла до складу Австрії з Молдавського князівства і залишалася православною, – зазначає історик Ганна Скорейко. Спочатку Марія-Терезія, а пізніше Йосиф ІІ спробували реалізувати Буковину як культурний проект. Не перешкоджаючи розвитку місцевого населення, разом з тим залучити його до «єдиного німецького культурного світу». Сюди почали прибувати переселенці з сусідніх прикордонних територій, освоювати чиновницькі посади. За дуже короткий час Буковина перетворилася з малозаселеної і відсталої території на «казан, що вирував».
І якщо 1786-го р. у краї налічувалося лише 228 католиків, до яких належали прибулі чиновники – освічені й урбанізовані, представлені переважно німцями і поляками, то в середині ХІХ ст. їх було вже понад 42 тисячі, а це 12% населення.
Імператриця була фанатично віддана католицькій церкві, але це не стало перепоною для мирного співіснування всіх конфесій. І саме її політика, а в подальшому – Йосифа ІІ, сприяла тому, що на початку XX століття три верховних глави різних конфесій Буковини – православний митрополит Репта, католицький прелат Шмідт та головний рабин д-р Розенфельд – уклали особисту угоду під символічно назвою «Листок конюшини» («трилистик»), що мало слугувати для всіх зразком толерантності та віротерпимості. Знаменита Угода листка конюшини дала змогу Буковині зберегти релігійну толерантність, за якої людина стає вищою за свої емоції і готова сприймати інших. І саме наслідком цієї політики є прагнення буковинців слідувати сьогоднішнім словам ватіканського архієпископа П’єро Маріні: «Католицька церква в Україні передусім має бути КАТОЛИЦЬКОЮ (від грецьк. katholikós — загальний, уселенський – авт.), що значить – відкритою для всіх. Незважаючи на їхнє походження, мову чи національність».
Осередок молитви, культури й толерантності
Окрім того, що будівництво костелу Воздвиження Святого Хреста, однієї з перших мурованих будівель Чернівців, було тривалим, він ще й не одразу планувався як храм. Спочатку 12 жовтня 1877р. звели дерев’яне приміщення, призначене для принесення присяги дворянством і духовенством Буковини. Вже після цієї події було вирішено перетворити будівлю на церкву, тож створили дерев’яну військову каплицю. Перша служба в ній відбулася на саме Різдво, 25 грудня 1778-го. І лише згодом цісар Йосиф ІІ, відвідавши Чернівці, дав вказівку звести мурований храм. Як зазначив під час науково-практичної конференції з нагоди ювілею костелу історик, кандидат історичних наук Олександр Масан, цьому є матеріальне підтвердження: написаний власноруч цісарем лист, датований 6 серпня 1786 року, в якому чорним по білому написано, де саме необхідно звести католицьку церкву: «На тому місці, де стоїть аптека». А легенди кажуть, що цісар особисто це місце оглядав. Демократичний був монарх. Хоч і абсолютний.
За 27 років будівництва траплялося різне. Двічі падала вежа. Одного разу храм пережив пожежу. Ознакою неабиякого культурного поступу Чернівців стало встановлення на вежі костелу годинника з боєм. Втратою стало те, що згодом годинник розбився, і на встановлення нового збирали гроші упродовж кількох років. А тим часом на одній зі стін костелу розташували сонячний годинник –як кажуть, подарований храму одним із австрійських монастирів. Сонячний часомірі сьогоднівказує на віденський час іє найстарішим діючим сонячним годинником Західної України.
Частина вітражів у храмі – виробництва польської фірми Зеленських, – виготовлена у 20-30-х роках минулого століття.На вітражах біля головного вівтаря зберігаються написи –прізвища благодійників, які пожертвували на них гроші. Прізвища доброчинців, які мають бажання зробити такі пожертви сьогодні, також можуть бути увіковічнені у вітражах: фірма Зеленських працює і нині, тож готова виконати такі замовлення.
Роль імператорів у історії католицького храму була не меншою, ніж роль самої громади вірян. Цісар Йосиф ІІ ініціював і фінансував будівництво, а цісар Франц І (перший імператор, який молився вже в новій парафіяльній церкві 1817 р.) залишив детальний її опис. І саме він відзначив, що у церкві є три вівтарі: католицький, греко-католицький і вірмено-католицький. Адже костел під своїм дахом давав можливість здійснювати богослужіння і братнім конфесіям. Коли 1823-го Франц І знову відвідав Чернівці з нагоди зустрічі з російським імператором Олександром І, то зазначив, що греко-католицького вівтаря вже немає: на той час греко-католики вже збудували свою церкву. Сьогодні у розширеному після першого століття існування храмі – сім вівтарів. Молився у цих стінах кілька років тому і син останнього імператора Австро-Угорщини Отто фон Габсбург…
Коли благоговійне і сакральне є живим
Історики кажуть, що чернівецький костел засвідчує ще одну цінну рису старожитніх римсько-католицьких святинь – наявність у межах одного храму кількох вівтарів. Головний вівтар Воздвиження Всечесного Хреста – у пресвітерії. Обабіч нього ще від австрійського періоду збереглися крісла-трони – для монарших осіб та ієрархів церкви. У лівому куті храму – вівтар Матері Божої Ченстоховської, у правому – Матері Божої Болісної, або ж Пієти. У середній частині храму – ще два вівтарі: Матері Божої Неустанної Помочі та Матері Божої Розарію. По обидва боки центральної частини храму – вівтар Святого Антонія з Дитятком Ісусом та вівтар Святого Йосифа.
Від 1866 року в храмі звучить орган, визнаний ще в середині 19-го століття найкращим за тембром органом у всій Європі. І хоча зараз йому б також не завадила рука майстра, він і далі тішить слух вірян і туристів.
Остання реконструкція будівлі проводилася 1910 року, коли шпилястий дах було замінено на куполоподібний, і відтодіхрам вже не змінював свого вигляду. Упродовж століття його внутрішні розписи також не зазнавали реставрації. Та до ювілею реставрація таки відбулася: інтер’єр костелу відновлений у первісному вигляді. Фрескові розписи на стінах і стелі заповнені стилізованими квітковими мотивами, які символізують дерево життя. В усіх головних фресках на стінах зображується саме хрест.
І під час ювілейних урочистостей було оголошено про надання парафіяльному костелу Воздвиження Святого Хреста у Чернівцях титулу Малої Базиліки. Відповідний декрет оголосив Голова Папського Комітету Міжнародних Євхаристійних Конгресів архиєпископ П’єро Маріні. Титул Малої Базиліки має латинська катедра у Львові та три греко-католицькі храми: монастирські василянські церкви в Улашківцях Чортківського району Тернопільської області й у Гошеві Долинського району Івано-Франківської області, а також Горянська ротонда в Ужгороді на Закарпатті.
Архиєпископ П’єро Маріні пояснив: «Титул базиліки надається храмові, який відзначається активністю вірних та духовенства, тобто, є живою церквою. Цей титул не надається, скажімо, лише з огляду на монументальність споруди, але надається тому, що при існуючій архітектурній пам’ятці існує жива спільнота вірних. В цьому і полягає суть базиліки». Він пояснивтакожзв’язок титулу малої базиліки з так званими великим базиліками Риму, який вказує на єдність з Церквою Риму та Наступником святого Петра.
«Називати свою святиню Малою Базилікою – це не лише честь, але і зобов’язання», – зазначив у своїй проводі архиєпископ-митрополит Львівський Мечислав Мокшицький.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
