Якби написати про луцький гурт «Фіолет» одним реченням, то, мабуть, так: музика «зворушує», тексти – «чіпляють», фронтмен – харизматичний. Знак оклику і категоричне «авжеж».
Звісно, на колір і смак – товариш не всяк. Тож, якщо вам ще не «фіолетово», – уважно вслухайтеся, тим паче, що музиканти виклали свій творчий доробок на вільне скачування в Інтернеті: дебютний міні-альбом «Трохи тепла» та акустичний EP «Ігри з Датами в Календарі».
Вдивлятися в харизму Сергія «Колоса» Мартинюка, певна річ, найкраще під час клубних чи фестивальних виступів… Проте, якщо ви чомусь проґавили його нещодавні чернівецькі відвідини, – хай вже тоді, вчитуйтесь…
Давай новини і днів картини…
Значущі історії починаються з дитинства. Уявіть собі малюка, який від п’яти років прокидається під музику «Скорпіонс» – ото ж бо й воно!..
– То тато щоранку збирався на роботу під цю музику, – пояснює Сергій, – ще на початку 90-х. Звичайний представник пролетаріату. А я виріс на Земфірі. Ближче до дев’ятого класу почав слухати «System Of A Down», «Linkin Park», «Rammstein», «Limp Bizkit», «Papa Roach»…
Родом я з Дубна, саме тут щороку проходить рок-фестиваль «Тарас Бульба», тож свого часу я не міг не підсісти на «Анну», «Карну» та усю класику української альтернативи. Коли ж 2004-го вступив до Волинського університету (істфак, спеціальність – політологія), на мене «навалилася» гора різної музики… Я вже все почав слухати…
Далі – організаційна діяльність в молодіжній громадській організації «Національний Альянс», де Сергій переймався патріотичним вихованням молоді, зокрема, її культурно-мистецькою діяльністю.
– Від 2006 року займаюсь організацією двох фестивалів – «Форпосту» і «Бандерштата». «Форпост» – умовно клубний фестиваль, майданчик, на якому розвивається луцька музична спільнота, де за 4 роки існування дебютувало з десяток гуртів. Схема організації фесту вже «накатана», я навіть зайве не ворушуся: за місяць-другий підбирається критична маса гуртів, спрацьовує реклама «вКонтакті» (5 000 друзів), потрібна лише афіша… Наприклад, коли нещодавно привозили гурт «Анна», зібрали 400 людей у приміщенні, яке вміщає 200, тобто з аудиторією проблем немає…
З «Бандерштатом» важче. Фестиваль ідейний, з приходом Віктора Федоровича до влади мали з ним проблеми, нам не давали його проводити, місцева влада з фінансуванням підвела, попри те, що фест є своєрідною візитівкою Волині…
Чим цікавий музичний Луцьк? Усі знають про «Тартак», звідсіля частково «Бумбокс» (діджей Валік і гітарист Муха), відзначу також «Outcry»… Проте наші колеги, гурт «Ri.Play» (тривалий час гурт існував під назвою «Копірайт») – «пірвуть» Україну! Якщо візьмуться за голову… Голос вокалістки – це взагалі… щось середнє між Авріл Лаврін і американською джазовою манерою!
Мені не вистачає тепла, мені не вистачає хороших новин…
– За рік ми відіграли півсотні концертів, видали дебютний міні-альбом «Трохи тепла», презентували в інтернеті акустичний…
Складові успіху? По-перше, я вважаю, що «Фіолет» серед багатьох українських гуртів виділяється змістовністю текстів. Принаймні, так вважають і наші шанувальники. По-друге, ми не втискуємо себе в рамки одного стилю. У гурті зібралися чудові музиканти: барабанщик устиг пограти джаз у Європі, трубач – у Лондоні, клавішник – один з найкращих на Волині, а гітариста в Луцьку настільки талановитим вважають!.. Для кожного «Фіолет», окрім усього іншого, – це одна з пріоритетних тем життя. Усі – з музичною освітою.
Коли ми пісні пишемо, я одразу придумую текст: в голові – мелодія, приходжу, наспівую – і хлопці підбирають усе на інструментах…
Вже той факт, що, не зважаючи на поганенькі ще тоді демо-записи, нас почали запрошувати на всеукраїнські фестивалі, клубні виступи та усе інше, причому – на повноцінні клубні виступи, коли ми ще програму заледве на 30 хвилин мали – усе це свідчило, що якісний чи не якісний, але матеріал у нас – цікавий.
Я вірю, що ми прорвемося: ми не будемо тупцювати на місці, адже починали ми з акустики, я читав речитативом, потім шукали діджея, в гурті з’явилися живі музиканти, щось таке а-ля «Бумбокс», «Тартак», під Сашка Положинського, зрештою почалися експерименти із джазом, реггі, босса-новою, диско, і так далі. Усе це змішується, причому, ця каша – і це усі відзначають – настільки спресовано і монолітно виглядає… У кожній пісні, які б не були вони різні, відчувається «Фіолет».
Вже в лютому починаємо записувати повноцінний альбом, там буде десь до 15-ти речей, думаю, до кінця року його запрезентуємо і будемо «кататися» Україною…
І скільки відтінків сірого кольору, макіяжу, масок, пафосу й гонору!..
– Український шоу-біз – дуже серйозна помийна яма, де кожний хоче долізти до корита, вламати побільше грошей і все інше… Причому, забуває про музику. А я вже знаю, що таке дорога «Фіолету» до шоу-бізнесу.
Вже спілкувався з деякими продюсерами українськими, один з яких дуже відомий (не називатиму імен) – дзвонив, цікавився «Фіолетом», нашою розкруткою…
То до чого дійшло: викидаємо трубу з нашої творчості, бо це не радіоформатний інструмент, викидаємо трьох людей – вони не фотогенічні, не підходять до картинки, викидаємо патріотичні пісні… Я йому відразу сказав: «Вибачайте, нас така співпраця не цікавить…», «Ну-ну, посмотрім…»
В Україні «Фіолет» хоче представляти, як утопічно це не виглядає, таку штуку, яку в Європі називають «незалежна музика». Дуже багато, до речі, відомих гуртів британських, які грають інді-рок, бріт-поп, прогресив-рок, «зробили себе» в Інтернеті – і тепер телебачення, ЗМІ самі запрошують їх на контакт. Колись і в нас таке треба починати?!.
Мій вибір – це сонце над головою, мій вибір – це жити і бути собою…
Сергій – прихильник сонячної погоди: «…мені для повноти творчого розвитку і взагалі – щоб успішно в житті велося, треба, щоби сонце світило…»
Коли випадає вільна хвилина, записує шматки текстів у блокнотику, адже «не буває такого дня, щоб я щось не писав, як мінімум дешеву поезію якусь собі «в шухляду». Хочеться якийсь кавер гарний зробити… Є час – пишу нову пісню». А ще він пише книгу. Щось на зразок Стівена Кінга і Чака Паланіка, його улюблених авторів.
– У мене вже є кілька оповідань, показав їх хорошим людям з деяких видавництв – зацінили, сказали – готуй… Працюю ночами, коли маю час… Книга буде за рік-два. Його цікавить, чим живе українська література, чим дихають сучасні автори.
– Я люблю читати книжки поміж рядками, – каже Сергій «Колос» Мартинюк. – Мені кохана подарувала електронну книжку, я туди скинув кілька тисяч книжок, читаю…
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
