«Якщо зірки запалюють, значить, це комусь потрібне…»
Ні, офіційно такого закладу в Чернівцях уже немає. Та поки що є люди, які пам’ятають і події, і свою участь у них чи присутність на виставах Народного театру оперети при Будинку вчителя у Чернівцях. Про події 50-річної давності та протягом цих півстоліття згадує наша читачка, пенсіонерка і колишня вчителька Світлана КРОВЯКОВА. До слова, її мати свого часу співала в народній опереті.
Дні й роки чернівецької оперети
Люди старшого покоління пам’ятають ті часи, коли зі сцен Будинку вчителя та Палацу «Академічний» лунала музика з оперет Й.Штрауса, І.Кальмана, Ф.Легара…
У радянські часи термін «оперета» не надто заохочувався. Саме тому, коли 1968 року при обласному Будинку вчителя була створена студія, її назвали студією музичної комедії. Першим її керівником був Р.Стариков, випускник одного з московських театральних навчальних закладів. Починалася чернівецька народна оперета з твору Ю.Мілютіна «Трембіта». Ядро колективу склали обдаровані вчителі М. Вольський, Є. Гордейчик, В.Фесенко, О.Грицишин тощо.
Життя тривало, творчий склад студії змінювався. Вже 1970-го студію очолила режисер Г.Богданова. Під її керівництвом колектив з високою майстерністю поставив оперету Ф.Лоу за мотивами «Пігмаліона» Б.Шоу – «Моя чарівна Леді» й виборов право називатися самодіяльним театром оперети. А вже 1980 року, коли в творчому доробку театру було понад десяток постановок, йому присвоїли звання «Народний колектив». «Сільва», «Маріца», «Принцеса цирку», «Весела вдова», «Циганський барон», інші перлини світової опереткової класики рік за роком вливалися в репертуар чернівецького театру. За майже тридцять років активного існування колективом керували різні режисери: О.Попенко, В.Агеєв, народна артистка України О.Ільїна, А.Касьяненко. Режисери-ентузіасти здійснювали постановки оперет з аматорським колективом, який складався не лише з педагогів, а й людей інших професій. Усіх їх об’єднувала закоханість в оперету, яка потребує від виконавців і сценічного перевтілення, і вправного володіння хореографією, не кажучи вже про вокальну майстерність.
За високу культуру аматорів нагороджували грамотами, цінними подарунками. Вони завоювали повагу й любов буковинців. Дехто з тих, що пройшли через народний театр оперети, стали відомими акторами, співаками чи режисерами. Учасники самодіяльного театру Іван Дерда і Ольга Добрянська-Маланчук отримали звання народних артистів України.
Безхатня оперета
З установленням незалежної України були не лише набутки, але й втрати. Приміщення Будинку вчителя передали, на відновлення історичної справедливості, Українському народному дому. Немає доступу й до Палацу «Академічний» через відсутність фінансової підтримки. Серед друзок, які летіли, коли рубали «радянський ліс», опинилася й народна оперета. На жаль, ні в нової влади, ні в активістів новітніх громадських організацій не вистачило ані мудрості, ані фінансів для збереження колективу, який об’єднував чернівчанам навколо мистецтва. Хіба завадило б Українському народному дому мати у своїй структурі народний театр? Тим більше, що жанр оперети присутній у доробку й українських композиторів-класиків.
Та залишалися талановиті люди, однодумці, сповнені творчого горіння й прагнення дарувати естетичне задоволення глядачам.
Театр – це люди
Мабуть, газетної площі не вистачить, якщо тільки списком перелічити всіх учасників і всі постановки народної оперети. Корифеї народного театру – Людмила Поліщук та Іван Ковач (на даль цього року він відійшов у кращі світи) – 45 років поспіль поєднували педагогічну роботу із виступами у виставах оперети. Понад 20 років обличчями театру були Валентина Чолкан, Юрій Журавльов, Петро Вольський, концертмейстер Ольга Березовська. Звісно, колектив з роками змінювався, до нього долучилися Олена Гончар, Григорій Максимюк, Віктор Марущак, Наталія Сініцина, Дарія Зайцева, Яна Токарюк. 36 років організаційній роботі віддала колишній директор будинку вчителя Ольга Павлівна Рузинська. Нині вона очолює громадську організацію «Центр культури, творчості та дозвілля вчителів», який розташований у невеличкому приміщенні без опалення і сцени. Мабуть, заклопотаному реформами керівництву освіти не потрібні ні культура, ні творчість, ні освіта вчителів.
А музика звучить…
Сама в цьому приміщенні нещодавно виступили аматори з концертною програмою, яка складалася зі сцен та фрагментів з відомих оперет.
Безмежним мелодійним багатством всіх укотре зачарував вальс Й.Штрауса «Весняні голоси» у виконанні Дарії Зайцевої. Просто, щиро й оперетково легко зіграли й проспівали Олена Гончар, Наталя Сініцина, Григорій Максимюк та Віктор Марущак сценку з оперети Й.Штрауса «Летюча миша». А молода й талановита Яна Токарюк чистим, ніжним голосом проспівала куплети Аделі з цієї ж оперети. Приємний Баритон Юрія Журавльова справив велике враження на слухачів арією з мюзиклу Дж.Керна «Роберта».
До сонячної Одеси переніс присутніх дует Яші й Лариси з оперети І. Дунаєвського «Біла акація» у виконанні Наталії Сініциної та Григорія Максимюка. Голоси та акторська гра Олени Гончар і Петра Вольського гармонійно злилися в дуеті Рози й Соломона з оперети Р.Гаджієва «Перехрестя» (у чернівецькій постановці – «Перехрестя в старому Баку»).
Не чужа артистам-аматорам і комедійна жилка: майстерно й темпераментно пройшли сценка й дует Уляни та Стецька з оперети К. Стеценка «Сватання на Гончарівці».
Персонажі й сценки змінювали одне одним. Незабутній гоголівський «Сорочинський ярмарок» повернувся сценкою Хавронії Никифорівни та Афанасія Івановича з оперети А.Рябова: сухенька фігурка дяка Афанасія (Петро Вольський) особливо комічно виглядала у парі зі здоровезною Хіврею…
Чи допоможуть Чернівецькій народній опереті сучасні проекти?
Зауважимо, що сценічні костюми та реквізит актори-аматори виготовляли практично власноруч. І ще одне узагальнення: навіть наймолодшим з них уже далеко не 20. Та їхньому запалу, відданості улюбленій справі можуть позаздрити й молоді. І після концерту ні в кого не залишалося сумнівів у тому, що опереткова спадщина живе і в наш час. А мистецькі традиції, закладені старими майстрами, не втратили свого значення й сьогодні.
Глядачами ювілейного концерту були учасники проекту «Покращення якості життя членів цільової групи, розширення їхнього життєвого простору, подолання суспільної ізольованості, створення умов для діалогу з молоддю»(керівник проекту – О.Д.Клевчук). Проект успішно реалізується ГО Міжнародний фонд «Взаєморозуміння і толерантність» у рамках Програми підтримки німецького федерального фонду EVZ «Місце зустрічі діалог». В Україні цю програму організовує Всеукраїнська благодійна організація «Турбота про літніх в Україні». Поки що невідомо, які саме колективи вирішать підтримати німецькі благодійники.
