У першій половині ХХ століття величезна кількість українців з різних причин – економічних чи політичних – змушена була залишити свою землю. За межами Буковини опинилися значні діячі культури та мистецтва, імена і творчість яких згодом стали відомі в багатьох країнах. Після десятиліть забуття відновлюємо пам’ять про знакові постаті української діаспори. Вітчизняні науковці дізнаються про них лише нині, після набуття Україною Незалежності. Знаковими в цьому сенсі явищем стали збірник статей Галини Стельмащук «Українські митці у світі» (Львів, 2013), а також публікації Світлани Герегової, Олександра Федорука, Валерія Белінського тощо.
…Восени 1991 року до Чернівців завітав один з яскравих представників буковинської діаспори художник Петро Дем’янович МЕГИК. Він побував у рідних місцях та побачився з родичами. У Чернівецькому художньому музеї відбулася його виставка, під час якої він подарував музею своє полотно «Ванда біля вікна». Радо зустрічали художника також у Львові та Києві.
Розпочав навчання на стипендію від уряду УНР
Мала батьківщина Петра Мегика – Бочківці на Хотинщині. Митець прожив 93 роки (24.06.1899 – 26.08.1992, Філадельфія, США). Як художник, він відбувся поза межами України. Та все його життя і творчість пройшли під знаком служіння Україні та українській духовності.
Після початкової школи у Бочківцях та гімназії в Кам’янці-Подільському 21-річний Петро Мегик виїхав на навчання до Польщі, де вступив до Варшавській Академії мистецтв на стипендію від уряду УНР. Це окреслило моральний обов’язок Петра Мегика служити Україні: «Я дістав стипендію в сумі 300 карбованців від української держави. Держава перестала існувати, тому цей борг я буду сплачувати працею над культурою свого народу до кінця мого життя».
Вже у студентські роки Мегик уперше взяв участь у виставці у Львові. Закінчивши 1928 року Академію, він залишився у Варшаві. Замолоду у Петра Мегика проявилися й чималі організаторські здібності: він створив та очолив українське мистецьке товариство «Спокій», яке видавало каталоги та альбоми й проводило мистецькі виставки. Художники «Спокою» виставлялися у Львові, Берліні та Празі. В ілюстрованому польсько-українському щорічнику (№23,1938 р) читаємо, що члени товариства «вибрали свою мистецьку дорогу, яка веде до істотного розуміння змісту та форми життя українського народу». Зазначено також, що керівник «Спокою» Петро Мегик у своїй власній творчості «поєднує характер давнього українського мистецтва із його сучасними проявами». Збереглися каталоги й путівник по виставках товариства. В них та в ілюстрованому «Польсько-українському бюлетені» знаходимо інформацію про твори Мегика за 1928 та 1930 роки. У Варшаві Петро Мегик мешкав і під час війни.
Творив навіть у таборах
1944 року митця примусово вивезли до Німеччини. Він змушений був працювати на фабриці військового промислу в Ротенбурзі, далі п’ять років перебував у таборах для переміщених осіб. Але творчості митець не полишав. Петро Мегик брав участь у табірних виставках, співпрацював із часописом «Українське мистецтво», експонувався у багатьох європейських містах. Нагадаємо, що через табори в Німеччині пройшли також чернівчани Євзебій Ліпецький та його учень-іконописець, отець Микола Антохій (1905-1983), випускник теологічного відділення Чернівецького університету. Тоді ж український скульптор, автор славнозвісної «Абетки з історії України» буковинець Ярослав Паладій (1910-1977) перебував у таборі для переселенців у Австрії. Всі вони не закидали мистецької праці в числі сотень художників, які пройшли через такі табори. У Німеччині їх згуртовувала Українська спілка образотворчих мистецтв (УСОМ), заснована в січні 1947 р. Серед її членів були буковинці П. Мегик, Є. Ліпецький, а також Іван Кейван з сусідньої Снятинщини. Водночас художники-буковинці Василь Курилик та Микола Бідняк були членами УСОМ в Канаді.
З особистого життя Петра Мегика відомо дуже мало. Хіба що збереглися спогади багаторічного друг Петра Мегика художника Петра Андрусіва, який писав: «Про рідні околиці і про свої хлоп’ячі роки там пережиті, він згадував з любовною ностальгією. Центральною постаттю спогадів є його батько Дем’ян. Був поважною, релігійною людиною, старшим церковним братом і статечним членом громади. Всі його шанували за великі прикмети його чеснот. Не курив і не пив горілчаних напоїв. І одного й другого не дозволяв нікому робити в своїй хаті».
Оскільки Петро Мегик був родом з мальовничого буковинського села Бочківці, що на Буковині, то його пізніше часом так і називали: «маестро Мегик-буковинець».
Народився він у селянській родині. Початкову школу закінчив у Бочківцях. А в середній школі навчався у с. Сороки, куди бочківців виселили як мешканців прифронтової зони під час Першої світової війни. Свідоцтво про середню освіту отримав вже у Кам’янці-Подільському, де тяжко перехворів на тиф.
Пізніше, працюючи у Варшаві, 1928 року Петро Мегик одружився з Дарією Майковською, яка походила з відомої родини священика з Галичини. Дітей вони не мали.
На рідній землі Петра Мегика й досі живуть його родичі. 1991 року на відкритті виставки Петра Мегика у Художньому музеї в Чернівцях була присутня внучка Петра Мегика вчителька з села Бочківці Віра Кирилівна Бабинчук. Її бабуся по материнській лінії була рідною сестрою П. Мегика. Вона розповідала, що лише тепер побачилася з дідусем вперше, хоча протягом років вони листувалися, і вона добре знає, про його життя в еміграції.
Організував Першу виставку українського мистецтва в Америці
Згодом Петро Мегик, отець Микола Антохій і Ярослав Паладій отримали дозвіл на переїзд до США. Новий період життя й творчості Петра Мегика розпочався 1949 року в м. Філадельфія. Попри очевидні негаразди та труднощі, емігранське життя митця вирізняється надзвичайно цікавими подіями, творчими досягненнями й організаційними звершеннями. В еміграції він розгорнув активну діяльність зі збереження та подальшої підтримки українського мистецтва. Як зазначав його колега Степан Рожок, Петро Дем’янович робив «велику муравлину справу». Й справді, по приїзді до США Петро Мегик ініціював проведення першої виставки українського мистецтва в Америці (1951 р.). Авторами творів були члени «Студії мистецтва» у Філадельфії, якою керував П. Мегик разом з П. Андрусевим. Студія-школа існувала понад тридцять років і випустила понад 450 митців різних галузей образотворчого мистецтва. Він став головою філадельфійського відділу Об’єднання митців-українців в Америці (ОМУА). Важливою й результативною були ініциативи Мегика у видавничій галузі. Його альбом «Рисунки» (1962 р.) став першим в історії української діаспори мистецьким виданням навчально-методичного характеру. Про Газета «Свобода» писала про це у вересні 1963 року: «Мегик має свою власну систему рисунку, свою візію, яка виводиться з мистецьких традицій української іконографії». Художник є й автором «Книги творчості українських митців поза Батьківщиною», яку опублікував 1981 року.
«Нотатки з мистецтва» – журнал про художників діаспори
Видання щорічника «Нотатки з мистецтва» Петро Мегик розпочав 1963 року. Останнє, тридцяте число надруковане 1990-го. Сьогодні це – унікальне джерело для дослідження української діаспори із репутацією засадничого документу. У «Нотатках» знаходимо рідкісні у своїй достовірності матеріали про художників діаспори, в тому числі й буковинської. Митець не забував про своїх земляків, розкиданих по діаспорах різних країн. Як редактор, він слідкував, щоби періодично повідомлялося про здобутки таких художників, як Євзебій Ліпецький, Пантелеймон Видинівський, Темістокль Вірста, Василь Курилик, о. Микола Антохій, Ярослав Паладій, а також чернівецького митця – емігранта новітньої доби Петра Грицика. Важливими та інформативними є хроніка й численні чорно-білі та кольорові репродукції робіт митців-українців. Періодично в «Нотатках» відтворювалися також живописні, графічні та різьбярські твори різних років самого Петра Мегика, над створенням яких він незмінно працював.
«Нотатки з мистецтва» чудово доповнює рідкісне за повнотою дослідження творчості живописця та графіка «Петро Мегик. Монографія мистця й альбом праць» за редакцією С. Гординського. Книга побачила світ у Філадельфії 1992 року накладом лише 500 примірників. Це видання подарувало нам унікальні відомості про уродженця Буковини, його твори, а також його фотографії різних років. Завдячуючи С. Гординському, який опублікував кілька десятків репродукцій творів Мегика, ми можемо скласти повне уявлення про етапи творчості художника та про особливості його мистецької манери.
Українськість – це не «гопакування»
У доробку майстра були пейзажі й численні натюрморти. Настроєві зображення природи у Мегика не переобтяжені деталями та вирізняються імпресіоністичною легкістю. З особливим творчим натхненням художник працював у жанрі портрета, поєднуючи реалістичний підхід до зображення, увагу до портретної подібності із майстерною стилізацією та узагальненням, коли автор уникав деталізації. Водночас він загострював увагу на характері людини та її індивідуальності. Як у живописних композиціях, так і у графічних творах художник виявляв найбільш характерні особливості силуету, іноді найбільш виразні ділянки фігури увиразнював контурною лінією, особливу увагу звертав на прорисовку рук та бганок. «Нічого зайвого, нічого випадкового, нічого дратуючого, навіть сильних кольорових контрастів уникає мистець. Все в міру: зрівноважена міцна композиційна побудова твору, добрий рисунок, гармонійно зі смаком підібрана кольорова гама, добре розроблені пляни у краєвидах, їхня перспектива», – так характеризував творчий метод Мегика літературознавець Володимир Жила в газеті української громади в Америці «Свобода» (1992, ч. 225). Сучасники підкреслювали, що митець переконливо виступав проти вузькості світогляду, «гопакування», проти поверхового сприйняття українськості. Важливо наголосити, що Петро Мегик гідно зберігав національну суть своєї творчості в загальному руслі світового мистецтва.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, Член Національної Спілки художників України
Щиро дякую Галині та Миколі Кульковим за допомогу та сприяння в підготовці матеріалів для публікації). Микола, мій і мого чоловіка однокласник, та його чарівна дружина допомогли відшукати у Львові раритетне видання про Мегика, видане у Філадельфії 1992 року і сканували репродукції творів художника.
Від редакції:
Подані твори Петра Мегика мало хто бачив, зокрема на Буковині. У Мистецькому альбомі «Версій» подаємо фотографії П. Мегика 1920-1991 років та репродукції його творів 1930-х-1980-х років. Джерела: каталоги виставок мистецького гуртка «Спокій», журнал «Нотатки з мистецтва», С. Гординський «Петро Мегик. Монографія мистця й альбом праць», Г. Стельмащук «Українські митці у світі».
