«СПРАВА ЛІКАРІВ»: ТЕОРІЯ ПРАКТИКА БРЕХНІ

Нарешті сталося! Гучна «справа лікарів»: 13 липня 2012 року прес-служба прокуратури Чернівецької області повідомила ЗМІ, що напередодні «прокуратура Першотравневого району м.Чернівців порушила кримінальну справу відносно заступника головного лікаря та завідувача хірургічним відділенням Чернівецького обласного госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.368 (одержання хабаря) КК України. 
Лікарі, діючи умисно, з корисливих мотивів, вимагали від буковинця К. по 300 євро за дозвіл і влаштування бабусі на стаціонарне лікування у госпіталь без направлення з районної лікарні. Під час отримання валюти – відповідно 200 і 300 євро вони були затримані і в порядку ст.115 КПК України поміщені в ізолятор тимчасового тримання. Досудове слідство у справі триває».

З огляду на положення Конституції України, визнати особу винною і застосувати до неї заходи кримінального покарання може лише суд. Журналісти, що пишуть на теми криміналу, зазвичай уникають до рішення суду називати прізвища обвинувачених.

У повідомленні ж прокуратури прізвища не зазначені, але в найменшому обласному центрі достатньо вказати посаду, аби конкретній особі заочно було винесено вирок. Так сталося і в цьому випадку.

Один з обвинувачених – лікар-хірург, який понад 30 років обіймав посаду завідувача відділення і не мав жодної догани.

Буковинці люблять пожартувати про  обмеженість людського розуму. Та й народна мудрість стверджує: «дай дурному ніж – то він заріжеться» або «скажи дурному Богу молитися – то чоло розіб’є». Йдеться у спробах доведення вини хірурга Воронюка лише про недалекість слідчих чи про зумисні фальсифікації, поєднані з упевненістю у вседозволеності і безкарності, – наразі невідомо. Краще б це була глупота, а не підлість.

А поки на кричущі невідповідності й відверто протизаконні дії правоохоронців вказують родина і адвокати обвинуваченого.  Цього не чує прокуратура – тільки журналісти. Тож саме журналісти спробують розібратися в ситуації.

Дух і буква закону

Отже, хабар. Чи був він?

Насамперед – як його виявили. Як і належиться, до правоохоронців завчасно звернувся той, у кого начебто вимагали хабар, йому були надані гроші – спеціально позначені купюри. Купюри були знайдені під час огляду кабінету обвинуваченого, що підтвердили поняті. Ніби все правильно – але це якщо без подробиць. А «диявол ховається в деталях». У матеріалах справи фігурують три часові помітки. За матеріалами справи, о 13 годині «хабарного дня» поняті лише прийшли до міліції, аби в їхній присутності купюри були оброблені люмінісцентною фарбою.  В тій же справі зазначено, що купюри видавалися для вручення майбутнього хабаря об 11.30(?).  За тими ж матеріалами, вже о 10.30 хабародавець дав хабаря лікарю!

Ну, це ще півбіди. Плутанину свідків в часі можна списати на неуважність. Зрештою, як і те, що в матеріалах справи існує три варіанти прізвища того, хто нібито давав хабар, і два варіанти прізвища того, хто його нібито брав. Але як бути з тим, що  в документах справи не збігається сума так званого «хабаря»? Понятим представляли сотню євро – дві п’ятдесятки, а в документах звідкись узялися 300… Та хабар – це ж не депозит, та ще й під такий високий процент!

Дивовижно також, що й сам «хабар» не був знайдений під час так званого огляду лікарського кабінету (який насправді був повноцінним обшуком, до того ж – без будь-яких на те підтверджувальних документів). Задля знайдення «хабаря» був вчинений «дообшук»: вже після закінчення обшуку і від’їзду всіх учасників події до Першотравневої прокуратури слідчі раптом повернули всіх з півдороги знову до кабінету і знову почали шукати! Адвокати обвинуваченого стверджують, що записане відео «огляду і дообшуку» дозволяє побачити момент підкидання слідчим тих двох «євро-п’ятдесяток».

А найдивовижніше – що бабуся, яку начебто за винагороду влаштовували на лікування в госпіталь, на час вручення хабаря вже 8 днів спокійно собі лікувалася і ні сном ні духом не відала про такі події навколо власної скромної персони. На відео, знятому журналістами наступного після скандалу дня, пацієнтка госпіталю щиро вражена цією інформацією.

Мабуть, така обставина, що «потерпіла», попри сподівання слідства, не перебуває в маразмі, дещо підпсував і без того неструнку версію «злочину». Тож у процесі судового розгляду прокуратура навіть змінила потерпілу особу! Нею тепер став якийсь начебто родич бабусі, який насправді родичем не є. Зате плутається в часі і в сумах, коли оповідає про своє «героїчне» «вручення хабаря».

Та й «злочин» довелося перекваліфікувати. Замість «вимагання і отримання хабаря» (за що передбачається позбавлення волі від 5 до 10 років з конфіскацією майна) – на «шахрайство» (штраф, виправні роботи до 2 років або позбавлення волі до 3 років). Та чи не надто дорога ціна за те, реальність чого настільки сумнівна?

Окрім очевидних нестиковок матеріалів справи з реальністю і здоровим глуздом, є й безліч дрібних на погляд обивателя, але важливих для тих, хто шанує закон. Це і ненадання понятим для підпису конвертів, у які поміщаються речові докази (що дає можливість підтасовки), і відсутність ксерокопій грошових купюр, переданих для використання як хабаря (що викликає сумнів у їхній наявності на момент складання протоколу про передачу), і кількахвилинні відлучення понятих з місця події – без фіксування цього в протоколах, і багато іншого…

 Альтернативне розслідування

Якщо державні органи, покликані наглядати за законністю, неспроможні захистити громадян від беззаконня, громадяни шукають альтернативного захисту і звертаються до ЗМІ.

У ситуації, яка півтора роки тому склалася з нібито викриттям лікаря-хабарника у чернівецькому Госпіталі інвалідів війни, влада наразі пасивна у захисті громадян від хибних звинувачень. Надія лише на суд, який ще триває. Але «вихідні дані» справи залишають мало шансів для правосуддя. Так виглядає, що орган, покликаний здійснювати нагляд за точним виконанням законів, законності й існує для притягнення до суду правопорушника – прокуратура – взяв на себе функцію самостійно, до суду, без доведення вини призначати порушників і потерпілих. Тож редакція задля відновлення справедливості пропонує читачам власне журналістське розслідування голосної справи. І можливо, винесений нами громадський осуд нагадає кожному представникові влади про його обов’язки.

Трохи емоцій

Чернівецькі адвокати не надто охоче беруться захищати тих, чию справу «зліпила» прокуратура, та ще й так неретельно, що звідусіль видно білі нитки, якими шито – ігноруючи перший з основних принципів адвокатської етики – незалежність (свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в діяльність адвоката, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів). На щастя, є іногородні адвокатські контори, які можуть дозволити собі бути незалежними.

Для дружини обвинуваченого, попри абсурдність усієї ситуації, найжахливішим був момент, коли оперативники брали змиви з рук хірурга на наявність люмінісцентного препарату. Коли мили пересушені спеціальними дезінфікуючими розчинами руки хірурга, які він тисячі разів ретельно мив  перед операціями…

Хоча ні, було й страшніше. Коли користуючись владою, брутально принижували і чавили людську гідність. За словами дружини обвинуваченого – письменниці, головного редактора обласної газети, заслуженої діячки мистецтв України, один з оперативників під час обшуку нахабно заявив обвинуваченому: «Я Ринжука брав! А з тобою, очкарік, взагалі швидко розберуся. Будеш у мене першою «дівчинкою» на зоні!» Коли дружина обвинуваченого спробувала поставити хама на місце запитанням «Що ви собі дозволяєте?», оперативник, який їй у сини годиться, цинічно й спокійно наказав: «А ти, б…ь, взагалі мовчи!»

Висновок

Ми розповіли про те, що ховалося за скупими рядками повідомлення прес-служби прокуратури. У підготовці розслідування використали дані, здобуті судом і отримані зі слів самого підсудного та його дружини, яка була допитана як свідок у справі. На сьогодні справа особи, яка «одержала хабаря», слухається в суді за ст. 190 ч.1 (шахрайство – заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою), а не за фактом вимагання і отримання хабаря, який прокуратура називала доведеним. Тому ми сподіваємося на справедливе рішення Феміди, адже без установлення постраждалого (а його в справі немає!) неможливо робити висновки про якусь заподіяну шкоду!

Ми наполягаємо на тому, що в Україні діє презумпція невинуватості – правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Ми наполягаємо, що доведення вини – це не фальсифікування доказів.

Тому ми пропонуємо оголосити громадський осуд діям прокуратури, яка не зважає на вказівки на порушення, на скарги, а на всі звернення (від адвокатських до 25-ти звернень народних депутатів з різних фракцій, які також намагаються повернути процес у русло закону) дає відписки на кшталт «кримінальна справа була порушена у відповідності до вимог Кримінально-процесуального кодексу України, її розслідування проводиться неупереджено і об’єктивно…».

Ми вимагаємо верховенства права, а не прокуратури. Ми звертаємо на це увагу суду. Ми чекаємо справедливого вироку. Ми сподіваємося, що правосуддя восторжествує. Сподіваємося, що мізерна статистика щодо виправдувальних вироків в Україні (0,2% станом на листопад минулого року) нарешті, як і очікували експерти у зв’язку з набуттям чинності новим КПК, зросте. 

Маріанна АНТОНЮК, «ВЕРСІЇ» 

Від редакції. Ми готові надати слово стороні обвинувачення. Але по суті, а не просто для загальних фраз про об’єктивність і неупередженість.