Моделі комунікації білоруської, російської, української, іспанської, латвійської…ІІІ

Частина ІІІ ( завершення)

Початок: https://versii.cv.ua/pohlyad/modeli-komunikatsiyi-bilorus-koyi-rosijs-koyi-ukrayins-koyi-ispans-koyi-latvijs-koyi/16686.html

На пероні у Мінську мене зустрів студент БДУ з табличкою «Конференція», ввічливо доніс мої речі і довіз до готелю «Турист». Ми спустилася у Мінське метро, воно невелике, має всього дві лінії: Московська лінія і Автозаводська лінія. Зупинки у метро оголошують білоруською мовою. Напевно, це єдине місце, де можна впродовж всього часу переїзду чути білоруську мову. І ще в одному місті, у картинній галереї «Галэрея Мистецтва», що на проспекті Незалежності, з художником, мистецтвознавцем, куратором виставки «Дзявочник» Веронікою Юревич-Малащук ми вільно спілкувалися: вона- білоруською, я – українською і чудово порозумілися.

Конференція «Комунікація в соціально-гуманітарному пізнанні, економіці і освіті», проходила в Білоруському державному університеті (29-31 березня 2012 р.) і була організована кафедрою соціальної комунікації і факультетом філософії БДУ. У конференції взяли участь представники таких країн: Білорусь, Росія, Україна, Іспанія, Латвія.

Робота ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції співпала з відкриттям у БДУ спеціальності «Теорія комунікації», яка заснована на широкому міждисциплінарному базисі соціальних, економічних і гуманітарних наук. Структура секцій та «круглих столів» конференції відображала сьогоднішній стан комунікаційної науки і професійної комунікаційної діяльності.

Різноманітні секції: теорія комунікації, масова комунікація, соціальні комунікації, дослідження комунікацій, комунікація в освіті, психологія комунікацій ставили за мету не тільки академічні цілі, а деякі питання були присвячені державному управлінню і місцевому самоврядуванню в умовах побудови інформаційного суспільства і глобалізації, Розглядалися питання особливостей ЗМІ в якості головного каналу соціальних комунікацій, обговорювалися питання сучасних комунікативних і комунікаційних освітніх технологій, аналізувалися комунікаційні технології у сфері культури, розглядалися шляхи ефективного управління підприємствами і організаціями.
Оскільки навіть у темі конференції згадується поняття (від лат. сommunicatio) обміну інформацією між двома або більше особами, а види для спілкування можна умовно поділити на вербальне, невербальне та письмове, і вже наше вербальне спілкування у Мінську відбувалося російською мовою. У 1999 році, коли я була у Сан Жуані (Пуерто-Рико) на конференції теж з телекомунікацій ( The Sixth Annual International Conference of I*EARN), перед початком господарі запропонували визначити іспанську мову другою мовою проведення конференції. Англійська мова ( напевно за замовчуванням) була мовою проведення цієї конференції. У Пуерто-Рико з’їхалися, а точніше прилетіли, представники більше п’ятдесяти країн світу. Питання визначення іспанської мови другою мовою проведення конференції вирішувалося звичайним голосуванням піднятої руки. Я навіть і не очікувала, яке це важливе питання для представників Пуерто-Рико, країн Латинської Америки, але так само, як і зовсім незручне питання для деяких інших країн, які проголосували проти. Порахувавши всі підняті руки, конференція проводилася двома мовами: англійською і іспанською. Майже зразу на сцені з’явилися люди з національними прапорами Пуерто-Рико і його штатів, заграв гімн Пуерто-Рико і весь зал аплодував стоячи. Перевага при голосування не була надмірною. Але тим не менш, на протязі всієї конференції доповіді англійською мовою перекладалися на іспанську. А може це просто тоді, у 1999 році, глобалізація не була такою упевненою, нав’язливою, і не всі прагнули розчинитися в якомусь химерному єдиному просторі?…

Деякі виступи на конференції мені пригадали студентські роки, коли не відриваючись від дошки (але вже списаних крейдою, тобто навіть і декілька дошок) уважно відслідковувався логічний ланцюг доведення якоїсь теореми, коли не міг і не хотів відволіктися на щось другорядне і ця спільна з викладачем невидима ниточка умовиводів була такою привабливою і зрозумілою.
Тому я зупинюся на виступах, які мені запам’яталися особливо.

Виявляється, що дослідження віртуальних спільнот і поведінки індивідуумів онлайн потребують особливої методології. Напевно, в ній буде приділятися більше уваги емоціям та переживанням, а тенета для образів, аватарів, інтерпретаторів імен відійдуть на другий план. Доцент Сивуха С.В. зацікавив ідеєю про ведучу роль ефективного емоційного компоненту, якому немає місця в класичній теорії соціальної ідентичності. Також можливий синтез концептуальних моделей ідентичності, які взяті з соціальної психології, методів вивчення реального і віртуальних світів, запозичених з аналізу соціальних мереж і якісних досліджень.

Крім того, «арсенал формальної логіки обумовлює достатню кількість прийомів, критеріїв для встановлення рамок комунікативного середовища», – майстер-клас доцента Єрмиловича Д.В. продовжувався трохи більше півтори години. Без перерви (але я б записалася ще на один його майстер-клас). Висновки не зовсім втішні. Як на мене. Паспарту мені, вам, нам вже підібрано, визначено, головне не виходити за ці рамки. Ось така свобода у рамках обмеження. Власне, може ця істина все ж таки відносна. І те, що рутинна, механічно-технічна робота призводить до холуйства, це не є відносною істиною. Нажаль. Адже сама практика нашого життя перетворює в критерій таку істину.
А творчим людям потрібно мати свободу для творчості…

Публічний інтелектуал П’єр Бурдьє, якого згадували доповідачі, в одній із своїх праць наголошував: «Будь-яка влада (в широкому та вузькому значенні) тримається не тільки й не стільки на насильстві, скільки на визнанні її легітимною. Влада в тому чи іншому полі здебільшого полягає у можливості нав’язування власної системи значень, ієрархії цінностей, правил гри, які набувають характеру безапеляційних, самоочевидних («символічне насильство»). Оскільки легітимність влади передбачає несвідоме прийняття панівних значень та цінностей, тому йдеться не про свідомий обман, а про структурні примуси».
Механізми містифікації не усвідомлюються самими суб’єктами, адже це не свідомий обман, оскільки обманюються й самі містифікатори. Напевно сучасні містифікатори не так вже і обманюються.
Але не тільки природа боїться пустоти. Від пустоти важко вивести логічні посилки, але вона, пустота, може бути і достовірною.
Хочеться, щоб було достовірним щось інше.
Як достовірним є той факт, що конференція у Мінську була цікавою, корисною всім, хто цікавиться питаннями комунікації.

Моя щира вдячність організаторам конференції, висловлюю особисту подяку доценту Терещенко О.В.

Також я вдячна Чернівецькому ОЦ НТТУМ та Чернівецькій гімназії №2, які сприяли моєму відрядженню до Мінська.

Тетяна Стрільчик,
фото автора,
Чернівці- Київ- Мінськ…