У Вернісажі відкрилася персональна виставка Тетяни ХОМЕНКО

Гарний подарунок поціновувачам живопису зробила чернівецька художниця Тетяна Хоменко – у виставковій залі відкрилася вже VIІІ її персональна виставка під назвою «І знову тобі». Не про торгові бренди буде сказано, але так і кортить додати «І знову тобі, справжньому» – вдумливому, чутливому, щирому глядачеві, який не розучився любити життя у найнесподіваніших його проявах та не втомився шукати відповіді на виклики долі – адресований кожен помах пензля талановитої самобутньої майстрині. Її любовний роман із чернівецьким глядачем триває вже понад 15 років, та, здається, від виставки до виставки взаємні почуття між художницею і численними шанувальниками лише посилюються. І, як справжнім закоханим, їм завжди є про що погомоніти між собою й ніколи не буває нудно разом….

Живопис Тетяни Хоменко надто часто називають жіночним – тонким, ліричним, поетичним, чутливим, ніжним і вразливим. А вона щораз відхрещується від таких визначень й цілком справедливо зазначає, що її творчість поза гендерними критеріями. Направду, розподіл між тими, кому близьке її малярство та рештою, полягає десь у геть іншій площині. Вочевидь, гумові чиновницькі фізії (власники яких коли і захоплюються портретами, то переважно зеленкуватого кольору) на виставках художниці не побачиш. Її публіка – інтелігентні люди, котрим як зранку кави для тонусу сьорбнути, просто вкрай необхідно заради поживи душі бувати на виставках, у театрах та на симфонічних концертах. Причому чоловіків серед шанувальників художниці, за її спостереженням, навіть більше, ніж жінок. Бо хоча природою їм визначено бути сильними та мужніми, вони теж можуть бути вразливими, тремтливими, чутливими, та, не менше за слабку стать, потребують любові.

Мова, якою розмовляє художниця зі своїм глядачем, близька і зрозуміла всім, хто в дитинстві бодай раз літав уві сні над рідним містом, милувався добре вимитим лазуровим небом, щедро уквітчаними весняним цвітом дахами й на свої ясні очі бачив, як над кожним чернівецьким комином тріпотять чистими крильцями чи то голуби, а чи то янголи. І до чого тут, спитаю я вас, стать?

Колеги художниці нерідко кажуть, що вона дивиться на світ широко розплющеними очима маленької дитини та зберегла чистий, захоплений погляд на життя. «Я не відчуваю себе дорослою, – зізнається Тетяна, – і у своїх картинах створюю власний всесвіт, в якому немає місця жорстокості й бідності». При тім на її полотнах – не втеча від банальної, вульгарної реальності, не ілюзія чи порожня вигадка, а щира розповідь про нас справжніх, тих, якими ми були, коли ще тільки пробували життя на смак, колір та запах. У ті благословенні часи сніг був солодким, мандарин – неповторно ароматним, мама – гарною і молодою, а весь світ – світлим, добрим і лагідним.

Однак, попри відкритість, чистоту й мажорність світосприйняття, художницю аж ніяк не назвеш наївною. «Зло завжди присутнє в житті, – каже мисткиня, – питання тільки в тім, що переважить саме в тобі. Якщо тобою править кохання, ти будеш зрозумілий усім.» Та лише від тебе залежить, яким буде твій світ. І вся штука в тому, що для кожної людини це буде саме її щира правда про життя…

У Тетяни Хоменко є своєрідна творча візитівка, улюблений сюжет, який мігрує з картини в картину – напівприкрите широкими крисами капелюха, легко впізнаване жіноче обличчя в оточенні квітів, дивовижних птахів, сфер, напівсфер та інших атрибутів емпірей. Очей ніколи не видно, проте завжди присутня загадкова посмішка людини, яка достоту знає життя, але не все про нього розказує. Що відбувається за вінцями цього величезного бриля – насправді таїна, але його чарівна власниця, немов дивовижна Шахерезада, кожен раз готова розповідати нову захоплюючу казку, привідкриваючи завісу таємничості життя.

Спостережлива збирачка найщасливіших його миттєвостей, художниця щедро дарує людям те, що замулений марнотою та прозою буття погляд зазвичай не помічає – тихе тріпотіння, дзюрчання життя у мерехтінні кольорів, легкий смуток вечірнього присмерку, чистоту та акварельну прозорість юного почуття, щебетання малечі зимового вечора, золотавий колір молодого вина, ледь чутне дзеленькотіння польових дзвіночків, перешіптування високих трав, затишок та неповторну чарівність старих дахів, фантазійні обриси рідних Чернівців, звабливість жіночої усмішки. А нагородою за такі щедроти є вдячність глядачів, які не шкодують для художниці добрих слів: «Ваша ніжність огорнула мою душу. Вона зцілила моє зранене серце», «Я чекаю ваших виставок, щоби пити це життя повними жменями», «Ви відкрили мені те, що я раніше не бачив», «Тепер я знову хочу жити».
Такі відгуки дають наснагу для нової роботи, для якої художниця завжди готова. Адже під капелюхом Шахерезади залишилося ще чимало нерозгаданих загадок та нерозказаних казок.