Микола ЛАНДЯК, професійний фотограф і поціновувач фотографії
З Миколою Ландяком познайомилася випадково. Ми зустрілися на семінарі професора Сильвії де Сваан, фотографа зі США, у рамках фотопроекту «Пізнаючи історію крізь об’єктив фотокамери». І навіть згодом брали участь у спільній фотовиставці.
А цього разу ми зустрілися віртуально на весняному тюльпановому полі.
– Розкажи, як фотографія стала твоєю візитівкою… Як саме ти захопився фотографією?
– Я – самоук. До захоплення фотографією спонукало бажання мати знімки навколишнього світу, цікавих людей, незвичних моментів, знятих власноруч. У буденному житті знаходив певні дрібниці, на які ми зазвичай не звертаємо уваги, фіксував їх у знімках. Усе моє студентство пройшло з камерою в руках. Від 2008-го серйозно зацікавився фотографією, яка поступово виходила на перший план серед моїх захоплень. Читав відповідну літературу, дивився майстер-класи, уроки композиції кадру та правил знімкування. Почав викладати свої роботи на різних фотосайтах. Потім пішло-поїхало: новий фотоапарат, аксесуари, штативи, фотоспалахи, світлоформувальні насадки, нові проекти… Багато практики й спілкування на фоторесурсах давали свої наслідки. Невдовзі фото перетворилося із захоплення на роботу. Із кожним натисканням на «спуск» моя цікавість переростала на захоплення, а згодом – в роботу. Тобто зараз я поєдную корисне з приємним в одне ціле.
– З яких камер ти починав? Чи залишив щось на пам’ять, може, маєш якусь колекцію раритетів?
– Почну з того, що фотографую я вже давно, близько 10 років. Починав з «Polaroid». Пам’ятаєте: достатньо просто натиснути на кнопку – і миттєво отримуєш кольоровий знімок. Пізніше користувався стандартним плівковим фотоапаратом. На зміну плівці прийшла ера цифри й фотошопу… 2004-го мені подарували першу цифрову камеру «Olympus Camedia C-370 Zoom», це лише 3,2 МП. Але він у мене й до сьогодні у гарному робочому стані. Нині в моєму арсеналі доволі серйозна фототехніка, яка допомагає мені рухатися вперед, самовдосконалюватися й позиціонувати себе як фотографа.
– Чому порівняння живопису із дзеркалом – позитивна оцінка, а з фотографією – негативна?
– ФОТОГРАФІЯ – результат творчого процесу, який складається з пошуку композиції, світла й самого моменту отримання фото на підсвідомому рівні. А ЖИВОПИС – це віддзеркалення уяви художника. Фотографія спонукає до роздумів над ситуацією, моментом життя, над тим, на що людина зазвичай не звертає уваги у повсякденності. Фотографія ніби зупиняє мить, щоби поміркувати над нею.
– Яку роль у розвитку мистецтва фотографії відіграють фотографи-любителі? Якою бачиш її ти?
– Почну з того, що я не можу віднести себе ні до категорії фотолюбителів, ні до професійних фотографів. Я, швидше за все, «поціновувач» фотографії. Тобто я роблю те, що мені цікаве та приємне. А ще це – моя робота за покликанням. Тож рівень моєї професійності визначають ті, хто хоче зі мною працювати.
У слові «ФОТОЛЮБИТЕЛЬ» немає нічого образливого. Фотолюбителем може бути навіть самий топовий фотограф, адже «любитель фотографії» – це і є «фотолюбитель». Фотолюбителі теж вносять і розвивають нові напрямки, нові ідеї. І, як результат, покращується і сама фотографія як явище.
– Чи є місця або об’єкти, які ти не наважуєш знімати? Фотографії, яких ти боїшся?
– «Справа майстра боїться». Ще не було такого, щоб я не мав бажання зробити якийсь знімок чи повторити його на свій лад. Намагаюся знімкувати все, що мене цікавить або що я хотів би зафіксувати й мати у своїх архівах. Фотографії боятися не слід! Звичайно є, так би мовити, естетичні межі, за які або можна виходити при виборі того чи іншого об’єкту зйомки, або не варто. У кожного автора є своє бачення мистецтва. Для себе можна фотографувати практично будь-що, та чи буде воно цікавим і потрібним глядачеві… Була в мене ситуація, коли мене попросили видалити всі фотографії, які я зробив на приватній території. А я просто бачив, що на тому місці надзвичайно вигідно зафіксувати правильний кадр заходу сонця.
– У чому особливість твого стилю? Як можеш його визначити?
– Загальна особливість моїх робіт – максимальна правдивість. Хоча стилів зйомки у мене декілька, залежить від того, що саме я фотографую у конкретний момент. Люблю фотографувати цікавих людей. Мені подобається також робити різного роду панорамні фотознімки міста чи цікавої місцевості.
– Де більше любиш знімати – в студії чи поза нею? Чим приваблює тебе весільна зйомка?
– Цікаво фотографувати різні предмети, елементи. Цікаво експериментувати з освітленням. Але працювати з людьми набагато приємніше. Людина звикла бачити себе у природі з єдиним джерелом освітлення – сонцем. І тіні, що утворюються від цього одного джерела, відрізняються від студійних. Фотографія цікава саме грою «світло-тінь» на об’єктах. Тож студійні зйомки дуже цікаві, оскільки в студії можна використовувати кілька джерел світла, розташованих в різних місцях і під різними кутами. Але студія, навіть найбільша, не порівнювана із можливістю зйомки на природі чи на тлі архітектури міста. Більше знімаю портрети людей, роблю фотосесії, репортажі цікавих подій, здійснюю різноманітні фотопроекти. Весільна зйомка приваблює мене своїм настроєм, святковими емоціями, спілкуванням з людьми. Більша частина весільної зйомки – креативна постановочна фотосесія. Кожне весілля неповторне, тож нові емоції та враження – цілий день! Але перевагу все ж таки віддаю портретам.
– Чи впливають на тебе події, що відбуваються сьогодні в Україні? Чи комфортно тобі жити лише у своєму власному світі?
– Звичайно, те, що відбувається в країні, не минає непоміченим ні для кого. І те, що робиться на вулицях міст чи в гарячих точках України, набагато важливіше за будь-які інші наші справи, адже нам з вами жити в цій майбутній домівці. Тому я морально підтримую всіх, хто бореться за справедливість, за правду, за мирне вирішення конфліктів. І ті події, що зараз відбуваються в Україні, без сліз дивитися чи слухати практично неможливо. Я, як свідомий, вільний громадянин України, не в захваті від похмурого сьогодення. Дуже хочеться, щоби мої діти та онуки могли лише прочитати це в історії, а не переживати ці драматичні події, як ми. А наш український гімн – це ті рядки, які нам зараз треба пам’ятати!
– Дякую, Миколо, за нашу розмову, за відвертість, за твої роботи, які, завдяки спілкуванню, змогла побачити. Адже фото дуже багато говорить і про того, хто знімає. Тематика, колір, композиція, формат, сюжет… Фотограф фокусує на знімку все це через своє особисте світосприйняття. Може, наші світогляди і не в усьому збігаються, але твої фотороботи створюють настрій, асоціації, певний контекст. І , врешті-решт, кожний бачить те, що хоче бачити. Я пам’ятаю, як торік на семінарі фотохудожник Сильвія де Сваан попереджала, що успішного результату можна досягти, коли відзняти не десять, не сто, а навіть тисячі, а може, й десятки тисяч кадрів. Бажаю тобі нових ідей, вражень і задоволення. І на cтотисячному кадрі мати бажання робити сто тисяч перший…
Тетяна СТРІЛЬЧИК, «Версії»,
фото з архіву М. Ландяка
