або Колективне звернення до Президента

Як і обіцяли, продовжуємо пролонгований репортаж Медіа-Версій про конфлікт навколо будівництва на місці колишнього гастроному «Берізка». Нагадаємо, чому виник конфлікт. «Берізка» – в буферній зоні ЮНЕСКО, забудовник – без дозволів, а містяни – без відповідей. Саме ця невизначеність ситуації змусила активістів надіслати до Президента України «Колективне звернення про невідкладне втручання держави, негайне зупинення будівельних робіт у буферній зоні об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО та створення Урядової міжвідомчої комісії для перевірки фактів порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини» за підписом понад трьохсот містян.

Уже неодноразово згадувана в наших розповідях небайдужа чернівчанка очільниця Чернівецького відділення ГО «Українське товариство охорони пам’яток і культури» Мирослава Поповецька, оформивши згідно з усіма юридичними нормами лист до гаранта Конституції, направила його спецпоштою.

Ознайомимо читачів з головними положеннями Колективного звернення.

Жителі Чернівецької міської територіальної громади повідомляють, що вони звертаються до Президента у зв’язку з виникненням реальної загрози для збереження історичного середовища Чернівців, об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО та необхідністю забезпечити Україною виконання міжнародних зобов’язань у сфері охорони культурної спадщини.

Автори Звернення наголошують також, що йдеться не про звичайний будівельний конфлікт, а про можливе порушення міжнародних зобов’язань України стосовно охорони об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО та про створення небезпечного прецеденту забудови території, що перебуває під особливим міжнародним захистом.
У листі повідомляється, зокрема, що в самому серці історичних Чернівців, у буферній зоні об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО – Резиденції митрополитів Буковини і Далмації – здійснюються підготовчі та земляні роботи для будівництва багатоквартирного житлового будинку з торгово-офісними приміщеннями та підземним паркінгом близько 7 метрів завглибшки за адресою: м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, 41, хоч зазначена територія є частиною історичного ареалу міста та безпосередньо належить до буферної зони об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО.

Натомість саме міжнародний статус території вимагає особливого державного контролю. Адже 2023 року комплекс Резиденції митрополитів Буковини і Далмації внесений до Списку культурних цінностей, які перебувають під посиленим захистом, відповідно до Другого протоколу до Гаазької конвенції 1954 року. А після надання об’єкту статусу посиленого захисту будь-які дії, що створюють загрозу збереженню самого об’єкта або визначеного історичного оточення, набувають принципово іншого міжнародно-правового значення і можуть стати предметом міжнародної правової оцінки.
Саме тому будь-які рішення стосовно будівництва в буферній зоні ЮНЕСКО повинні прийматися виключно з безумовним дотриманням міжнародного та українського законодавства.

Далі процитуємо текст Колективного звернення:
«Документи свідчать про відсутність необхідних погоджень»
Згідно з офіційною відповіддю Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 09.07.2026 №08/17/122-26:
• інформації про направлення до Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО повідомлення відповідно до пункту 172 Настанов щодо виконання Конвенції ЮНЕСКО не виявлено;
• проєктна документація через Єдину державну електронну систему у сфері будівництва до Міністерства культури не надходила;
• рішення щодо погодження цієї документації Міністерством не приймалося.
Таким чином, офіційна відповідь Міністерства містить відомості, які потребують невідкладної державної перевірки відповідності фактичних будівельних робіт вимогам законодавства України та міжнародним процедурам, установленим Конвенцією ЮНЕСКО.
При цьому забудовник публічно заявляє про наявність усіх необхідних погоджень, що створює очевидну суперечність між офіційною інформацією Міністерства та фактичними обставинами.

Дозвіл на земляні роботи давно втратив чинність
Наявний дозвіл Міністерства культури на проведення земляних робіт був виданий 2021 року. Термін його чинності закінчився 31 грудня 2021 року.
Фактичні масштабні земляні роботи розпочалися лише 2026 року, тобто понад чотири роки по завершенню терміну чинності дозволу.
За таких обставин постає питання законності проведення робіт після втрати чинності відповідного дозволу.

Існує небезпека для історичної забудови міста
Запланований підземний паркінг передбачає влаштування котловану близько 7 метрів завглибшки.
Будівництво ведеться в умовах історичної забудови та складних інженерно-геологічних умов центральної частини Чернівців, де наявні значні перепади висот, старі підземні комунікації та зсувонебезпечні ділянки.
Будь-які помилки під час виконання таких робіт можуть спричинити незворотні наслідки для навколишніх пам’яток архітектури та історичного середовища міста.
За таких обставин продовження будівельних робіт до завершення незалежної державної експертизи створює ризик заподіяння незворотної шкоди історичному середовищу Чернівців.

Обставини, що потребують комплексної державної перевірки
Занепокоєння викликає те, що це не перший випадок забудови, який породжує серйозні питання щодо дотримання вимог законодавства про охорону культурної спадщини.
За інформацією громадськості, після затвердження/підміни нової редакції історико-архітектурного опорного плану міста Чернівців уже було реалізовано забудову за адресами:
• вул. Андрея Шептицького, 6;
• вул. Івана Франка, 24.
У зв’язку з цим просимо перевірити:законність внесення змін/підміни до історико-архітектурного опорного плану міста Чернівців, законність таких дій, а також з’ясувати, чи не стала ця підміна підставою для погодження будівництва в історичному ареалі міста та буферній зоні об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО.

Існує ризик міжнародно-правових наслідків для України
Якщо держава не відреагує на будівництво в буферній зоні об’єкта ЮНЕСКО, це може стати предметом розгляду міжнародних органів, поставити під сумнів виконання Україною своїх зобов’язань за Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини та негативно вплинути на міжнародний авторитет України в умовах, коли наша держава захищає свою культурну спадщину від російської агресії.

Окреме занепокоєння викликають дії органів місцевого самоврядування
Під час реалізації зазначеного проєкту було запроваджено односторонній рух на прилеглих вулицях Кафедральній та Вірменській.
На переконання значної частини мешканців міста, це рішення створює умови для проїзду важкої будівельної техніки (бетономішалок, КАМАЗів, МАЗів, автокранів) центральною історичною частиною Чернівців, що може призвести до руйнування дорожнього покриття та негативно вплинути на історичну забудову.
Попередні звернення результатів не дали
Громадськість неодноразово зверталася до Управління охорони культурної спадщини Чернівецької ОВА, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та інших державних органів.
Однак ефективне реагування не відбулося.
Будівельні роботи тривають.

ПРОСИМО
1. Негайно зупинити будь-які підготовчі, земляні та будівельні роботи за адресою:
м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, 41, до завершення всіх державних перевірок.
2. Створити Урядову міжвідомчу комісію під головуванням Кабінету Міністрів України із залученням представників центральних органів виконавчої влади, незалежних фахівців у сфері охорони культурної спадщини, міжнародних експертів і представників громадськості.
3. Перевірити законність усіх погоджень і дозвільних документів, на підставі яких здійснюються підготовчі, земляні та будівельні роботи.
4. Перевірити обставини внесення змін (чи таки підміни) до історико-архітектурного опорного плану міста Чернівців, законність цього та правомірність рішень, ухвалених на їхній підставі.
5. Надати правову оцінку будівництву на вул. Шептицького, 6 та вул. Івана Франка, 24, якщо воно здійснювалося із використанням нової редакції історико-архітектурного опорного плану.
6. Перевірити законність запровадження одностороннього руху на вулицях Кафедральній та Вірменській, якщо це рішення пов’язане із забезпеченням будівництва.
7. Перевірити дотримання Україною міжнародних зобов’язань перед ЮНЕСКО, у тому числі щодо НЕповідомлення Комітету всесвітньої спадщини про роботи в буферній зоні об’єкта Світової спадщини.
8. До завершення роботи Урядової міжвідомчої комісії заборонити видачу будь-яких нових погоджень, дозволів або внесення змін до дозвільної документації щодо об’єкта будівництва за адресою вул. Ольги Кобилянської, 41.
9. У разі встановлення ознак кримінальних правопорушень забезпечити внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та передачу матеріалів до компетентних правоохоронних органів для надання правової оцінки діям посадових осіб, причетних до погодження, організації та здійснення зазначеного будівництва.
10. Повідомити заявників про результати розгляду цього звернення у строки, визначені Законом України «Про звернення громадян».

Крім того, автори листа підкреслюють, що вони не виступають проти розвитку Чернівців чи залучення інвестицій. Вони просять державу виконати свій конституційний обов’язок щодо охорони культурної спадщини України та забезпечити неухильне дотримання законодавства у сфері охорони пам’яток і міжнародних зобов’язань України перед ЮНЕСКО. І саме тому тільки «після проведення повної, незалежної та відкритої державної перевірки можуть ухвалюватися будь-які рішення щодо подальшої долі території за адресою вул. Ольги Кобилянської, 41 у місті Чернівці».

Авторка цих рядків переконалася, що пані Мирослава – велика патріотка нашого міста. Та попри це вона діє не безпідставно, бо всі її дії мають під собою потужні правові підстави. Жінку обурює юридичне невігластво:
«Україна – правова держава? – риторично запитує вона і продовжує: – Відповідно до статті 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом, а держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність. Ідемо далі. Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», історичні ареали населених місць є територіями зі спеціальним режимом використання, а містобудівна діяльність у їхніх межах здійснюється лише з дотриманням вимог законодавства про охорону культурної спадщини. Так чи ні? Але і це далеко ще не все. Перелічую далі. Відповідно до статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини зобов’язані забезпечувати державний контроль за збереженням пам’яток та історичного середовища. А відповідно до статті 54-1 Земельного кодексу України, використання земель історико-культурного призначення здійснюється з урахуванням установлених законом обмежень. І відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», під час планування та забудови територій обов’язково враховуються вимоги законодавства про охорону культурної спадщини.
Та й чи варто нагадувати, що Україна є державою-учасницею Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, а тому зобов’язана забезпечувати збереження видатної універсальної цінності (Outstanding Universal Value) об’єктів Світової спадщини та їх буферних зон. Саме тому всі містобудівні рішення, які можуть вплинути на історичне середовище Чернівців, повинні проходити незалежну професійну експертну оцінку».
До слова, нагадаємо, що наукове обґрунтування необхідності такого підходу, про яке щойно говорила п.Поповецька, викладене у статті науковиці С. Біленкової «Відкриті роздуми про долю європейської спадщини у Чернівцях у період випробувань війни», опублікованій 8 червня 2026 року на нашому сайті (чит. тут)

Як на думку автора цих рядків, Колективне звернення чернівчан до Президента повністю узгоджується з наведеними у статті п. Біленкової висновками та застереженнями.
Що не кажіть, а українці – розумний народ…))

Людмила Чередарик, Медіа-Версії

Запис «Берізка»: тест для влади, забудовників і громадян вирішуватиме… Київ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

3. Чи вбереже любов чернівчан до Чернівців унікальність міста?..

Влада народу – лише рядок у Конституції?!.

У чернівецьких соціальних мережах почали з’являтися відео та знімки з будівництва на вул. О. Кобилянської та його наслідків. Зокрема бруд на центральній пішохідній вулиці, будівельний пил на підвіконнях і меблях у квартирах, розташованих поруч… Але це ж тільки початок! А соцмережі вже реагують…

Та чи не найобразливіше, точніше, найнебезпечніше, що продемонструвала ситуація довкола «Берізки», – це зневіра громадян. Чимало чернівчан так і казали: тут, мовляв, ідеться про великі гроші; все давно вирішене, що ми можемо зробити тощо. Зустрічалися й такі, що не хотіли сваритися із владою або ж були залежні від неї… Їх теж можна зрозуміти. Однак усе це разом свідчить, що ми живемо не у вельми здоровому суспільстві. Але ж влада народу не обмежується тільки рядком у Конституції! В цьому авторку цих рядків переконали дії пані Мирослави Поповецької. Бізнесвумен, громадська активістка і просто небайдужа людина, яка пожила за двох систем – радянської та незалежної, не тільки усвідомлює свої права громадянина, а й відчуває власну відповідальність перед громадою. Про це – в наступній публікації.

А поки що кілька слів про те, ЧОМУ ЦЯ ДІЛЯНКА ОСОБЛИВА

Мистецтвознавиця, членкиня УНК ІКОМОС Світлана Біленкова звертає увагу на системну проблему: межі та режими використання буферної зони ЮНЕСКО досі не повністю внесені до Державного земельного кадастру як окремі охоронні зони для кожної ділянки. Це створює простір для вільних трактувань, коли забудовник може розглядати історичну територію як звичайну ділянку під забудову. (З її статтею можна ознайомитися тут)
На думку Біленкової, без детального юридичного «паспорта» кожного кварталу та прозорої міжнародної оцінки впливу на об’єкти спадщини (Heritage Impact Assessment) буферна зона ризикує потрапити під «режим ручного управління».

Як уже повідомлялося, восени 2023 року комплекс Резиденції митрополитів Буковини і Далмації був внесений ЮНЕСКО до Списку об’єктів під посиленим захистом. Це означає значно жорсткіший міжнародний режим охорони самого об’єкта та його визначеного оточення.
Саме тому будь-які нові втручання у буферній зоні потребують особливо уважної правової та фахової оцінки. Інакше може настати доволі сувора юридична відповідальність.

Чого варто боятися чернівчанам найбільше

Одне слово, історія навколо «Берізки» перетворилася на тест для влади, забудовників і громадян.

І тому це ще не крапка – треба визначатись. Бажано по совісті. Далі буде.

Людмила Чередарик, Медіа-Версії

Запис Чернівці, історико-архітектурний ареал: війна довкола «Берізки» триває спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Численні репродукції творів художниці, чиї твори зберігаються у багатьох музеях світу та приватних колекціях, можна побачити на сайті електронних версій книг Тетяни Дугаєвої тут

Українська художниця Елаїда Нейман (1926–2003) понад 40 років творчого життя присвятила Буковині. Отримала диплом найстарішого художнього навчального закладу України – Художнього училища імені М. Грекова 1951 року. Жила і працювала в Чернівцях. Професійна активність була змістом її життя в мистецтві.

Елаїда Данилівна упродовж життя із вдячністю й теплими почуттями пригадувала навчання в благодатній прогресивній атмосфері творчості. В її пам’яті залишилися перші альбоми з творами імпресіоністів, із якими викладачі «тихенько» знайомили студентів-греківців. Саме в училищі вона вперше дізналася про імпресіонізм попри заборону цього напряму в умовах соцреалізму. Їй відкрилися незвідані види композиції, кольору та сила його звучання…

Завдяки цьому Елаїду Нейман завжди виокремлювало прагнення творчого зростання і рішуча незалежність від стереотипів, невпинна жага нових вражень і потужний відгук на красу.
Твори раннього (радянського) періоду її творчості помітно вирізняла чітка структура композицій, але що далі тяжіння до імпресіоністичної свободи ставало очевидним і невпинним.
Відтак, на початку 1960-х у період «відлиги» старші колеги у Чернівецькій організації спілки художників поступово стали сприймати розкутість творчого почерку мисткині як допустимий пошук попри настанови офіційної радянської школи та канони суворого соцреалізму.

За приклад наведемо текст проспекту чернівецької виставки творів Е. Нейман 1964 року, автор якого В. Симоненко зауважив, що «художниця щиро любить свою природу, і ця її любов щедро виливається яскравими соковитими барвами на численних полотнах, де вона прагне створити узагальнений образ природи. … Е. Нейман пройшла складний шлях творчого розвитку, а ще складніший чекає її попереду, але тепер ми вже маємо право чекати від художниці творів високого професійного та ідейного рівня, які будуть варті прикрашати побут нашого великого радянського народу, народу-творця».

… Тим часом невпинний рух життя показав, що в образотворчому мистецтві відбувся рішучий відхід від парадності й помпезності на користь переосмислення як тематики, так іестетики кольору та форми тощо…

Відтак, мистецький стиль Елаїди Нейман невпинно розвивався у напрямку незалежності творчого мислення й свіжості образного сприйняття природи. І, як писала мистецтвознавиця Тамара Удіна у проспекті виставки 1970 року, Елаїда Нейман «на Буковині знаходить свою творчу наснагу, поступово вимальовується її індивідуальний почерк». У ранні роки головним компонентом багатьох композицій часто «є суттєві елементи буковинської етнографії («Марічка», «Ми – наречені», «Весілля» тощо).

Пленерний живопис мисткині вирізняли колористична експресивність і гармонія тональних сполучень. Колір є одним з головних інструментів емоційного впливу в її роботах. Утворюючи рельєфну текстуру, художниця за допомоги техніки імпасто (нанесення густих фарб товстим, об’ємним шаром) надавала поверхні твору ефектів випромінювання світла, контрастів тіней, різноманітності рефлексів, що збагачує композиції внутрішньою енергією та гармонією. Цю особливість творчого почерку Елаїди Нейман виділяв доктор мистецтвознавства Григорій Островський, називаючи її «барвопластикою» пейзажу: «…вільно, розкуто лягають на її полотна динамічні, пастозні мазки, в яких виникають то найтонші нюанси, то сміливі декоративні контрасти.
… Динамічність мазка і кольору – це не формальний метод, а риса світовідчуття художниці, яка сприймає природу в невпинному русі та її вічній мінливості».

А письменник і публіцист Леонід Фінкель щиросердно зазначав, що «вивчати фарби й світло на картинах Елаїди Нейман – це насолода».

Мистецтвознавиця Ніна Веліготська 1975 року зауважувала, що творчий шлях буковинської художниці – від ліричних пейзажів до пейзажів-узагальнень, в яких «декоративність розуміється художницею не як контрастні сполучення кольорів, а як певна система образного мислення, як певна структура, куди входять і насичений колір, і своєрідна фактура».

Яскравим прикладом слугує картина «Запрошення (Молодість)» 1971 року, в якій «жанровий сюжет набуває характеру монументально-декоративного узагальнення», а рожеве орнаментально-декоративне тло полотна утворює реальне цвітіння садів.Дійсно, «чого торкаються руки Елаїди Нейман, набуває мистецької цінності, стає мистецьким витвором – артистичним, промовистим, професійним».

1993 року Елаїда Нейман виїхала до США, де від 1990 року жив і працював її син – член Спілки художників України художник Джозеф Мінський (1947–1994).

То було нелегке рішення!..

Художниця оселилася в Новому Орлеані (США), де далі працювала й брала участь у мистецьких виставках. Але нестримно тужила за Буковиною: «… Я бачу засніжені верхівки гір. Я бачу музику, відчуваю, радше почала, а це означає, що поступово повертаюсь до творчості» (з листа від жовтня 1998 року). Але туга за рідною землею не давала спокою:
«Якщо чесно, мені дуже важко. Я відірвана від землі, на якій жила, народила сина, якого немає. …На землі, яку любила й люблю… Я є членом СХ України. Маю новий квиток. Я
радію цьому».

У січні 2001 року Елаїда Данилівна повідомила: «… Я пишу. Багато тем. Багато про що хотіла поговорити кольором на полотні. Багато фантазій…»

Експонувалися твори Елаїди Нейман у приватній галереї Gallery Hanson, в експозиціях якої виставлялись і роботи, створені після переїзду до США, і також її найвідоміші класичні полотна: краєвиди її рідної України (види Чернівців і Карпат), пейзажі південних штатів США (краєвиди Луїзіани та околиці Нового Орлеану).

У Музеї мистецтв Нового Орлеану (NOMA) в січні 2002 року відбулася унікальна змістовна та цікава виставка під назвою «Landscapes of Ukrainian Ellaida Neiman» (Краєвиди українки Елаїди Нейман). Виставка знайомила американського глядача з експресивним і насиченим колоритом буковинських пейзажів відомої української художниці і стала творчим підсумком життя Елаїди Данилівни Нейман.

***
А 100-річчя від дня народження Елаїди Нейман (1926 – 2003) Чернівецький обласний художній музей відзначив виставкою творів мисткині.

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України

Запис «Буковина – батьківщина моєї творчості. І Чернівці, і Буковина – для мене ВСЕ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тестування на вірусні гепатити жителі Буковини можуть пройти безоплатно

Для цього варто лише зввернутися до свого сімейного лікаря або в будь-який заклад охорони здоров’я, ящо надає послуги зі скринінгу на вірусні гепатити.

До Всесвітнього дня боротьби з вірусними гепатитами, який щороку відзначають 28 липня, в Україні триває Всеукраїнський тиждень тестування на вірусні гепатити. Його головна мета — допомогти якомога більшій кількості людей дізнатися свій статус, адже саме своєчасне виявлення захворювання є першим кроком до ефективного лікування.

Цьогоріч Всесвітня організація охорони здоров’я проводить інформаційну кампанію під гаслом «Зруйнуймо бар’єри». Один із найбільших бар’єрів на шляху до здоров’я — не знати про наявність інфекції. Саме тому головний заклик кампанії простий і зрозумілий: «Тест руйнує страх».

Вірусні гепатити В і С часто називають «тихими» захворюваннями. Людина може роками почуватися добре, не мати жодних симптомів і навіть не підозрювати про інфікування. Водночас хвороба поступово уражає печінку, а більшість нових випадків виявляють уже на стадії хронічного перебігу.

За оцінками фахівців, до 5% населення України можуть жити з вірусним гепатитом С, а близько 1,5% — із вірусним гепатитом В. Саме тому медики рекомендують кожній людині хоча б один раз у житті пройти тестування, а людям із підвищеним ризиком інфікування — робити це щороку.

Швидке тестування є простим, безоплатним і займає лише 15–20 хвилин. Для проведення тесту не потрібна спеціальна підготовка, а результат можна отримати вже під час візиту. А пройти тестування можна у свого сімейного лікаря або в закладах охорони здоров’я, які надають послуги зі скринінгу на вірусні гепатити.

Важливо пам’ятати: позитивний результат швидкого тесту ще не означає встановлення діагнозу. Наступним кроком є підтверджувальна діагностика методом ПЛР, після якої лікар визначає подальшу тактику лікування.

Сучасна медицина дозволяє ефективно боротися з вірусними гепатитами. Гепатит С сьогодні є виліковним — курс лікування триває від трьох до шести місяців.
Гепатит В успішно контролюється сучасною терапією, а найефективнішим способом профілактики залишається вакцинація.

В Україні тестування та лікування вірусних гепатитів є безоплатними. Держава забезпечує медичні заклади необхідними тест-системами та лікарськими засобами, щоби кожен, хто цього потребує, міг своєчасно пройти обстеження та отримати лікування.
Фахівці ДУ «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» закликають жителів області не відкладати турботу про власне здоров’я.

Якщо ви хоча б раз у житті проходили стоматологічні, медичні чи косметологічні процедури, маєте татуювання або пірсинг, народилися до 2000 року чи просто ніколи не перевірялися на вірусні гепатити — знайдіть 15 хвилин і зробіть тест.

Адже своєчасне виявлення інфекції дозволяє розпочати лікування, запобігти розвитку тяжких ускладнень та зберегти здоров’я.
Тест руйнує страх – зробіть його вже сьогодні.

Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України

Запис Тест руйнує страх спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під час урочистого відкриття виставки скульптор і художник Іван Салевич дуже влучно зауважив: якщо у XIX столітті живописців приголомшила поява фотографії, то сьогодні перед мистецтвом постав новий виклик — Штучний Інтелект, який намагається витіснити практичне малярство. Та дивлячись на ці полотна, де у рельєфних мазках мерехтить вечірнє світло над Хотинською фортецею, а у сріблясто-зелених перламутрових натюрмортах засинає «Лавандовий сон», розумієш: жоден безликий цифровий алгоритм ніколи не замінить живу іскру людської душі та тактильну магію справжнього пензля.

Пагорби у Білівцях, де повітря стає густим від прохолодного, терпкого аромату, а земля одягає свої найвеличніші шати — безкрає море лілових, ультрамаринових та ніжно-бузкових відтінків. Цей край на два тижні став рідною домівкою та відкритим почуттям для понад двадцяти українських митців. Підсумком їхнього натхненного пленеру стала сьогоднішня виставка у Чернівецькому художньому музеї.

Особливо емоційним став виступ журналістки Людмили Чередарик, яка з великим захопленням говорила і про родину Гуцулів — Івана та Віктора. Саме вони стали головними організаторами цього мистецького свята. Завдяки їхнім зусиллям та бренду «LavandoVA mrija», село Білівці на два тижні перетворилося на затишний мистецький куточок. Вони створили для художників чудові умови, де запах нагрітої сонцем землі та тераси квітучої лаванди надихали на створення справжніх шедеврів.

Кожна з робіт  виставки –  це маніфест рукотворної краси, де колір вібрує залежно від кута зору, а фактура фарби зберігає тепло людських рук.

У музейній залі панував справжній рух. Глядачі не просто розглядали полотна, а довго стояли біля кожної роботи, роздивляючись густі мазки фарби, сперечаючись та ділилися враженнями. Багато хто фотографувався на тлі фіолетових пейзажів, намагаючись зберегти собі на згадку шматочок цього літнього настрою. І просто насолоджувалися моментом і спілкуванням із митцями…

Запис Лавандовий етюд Буковини: тактильна магія справжнього пензля… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Василь ШЕВЧУК, доктор економічних наук, професор, голова Українського товариства охорони природи розмірковує над тим, що стосується кожного землянина.

«І взяв Господь Бог людину,
і в едемському раї вмістив був її,
щоб порала його та його доглядала»
(Книга Буття 2:15)

Нинішня цивілізація перебуває на роздоріжжі. Перед ним два шляхи: один веде до гармонії і сталого розвитку, це шлях гармонії, інший – до хаосу, конфліктів і знищення природних основ життя – і це шлях хаосу. Здавалося б, вибір очевидний, але не все так просто.

Ще зовсім недавно, якихось дванадцять років тому – до 2014-го, світ рухався обраним на переході століть шляхом до сталого розвитку.

Наприкінці XX-го – на початку XXI століття усіма (без винятку!) країнами світу був прийнятий Порядок денний на XXI століття, який визначав шлях цивілізації до гармонії та безпечного сталого розвитку.

Цей шлях передбачав «відданість побудові гуманного, справедливого та дбайливого глобального суспільства, яке визнає необхідність людської гідності для всіх», а також «колективну відповідальність за зміцнення та консолідацію взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих стовпів сталого розвитку – економічного розвитку, соціального розвитку та захисту навколишнього середовища – на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях».

Мені випала честь бути членом делегації України на Всесвітньому саміті вищого рівня зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.), де глави держав і урядів усіх країн світу заявили: «Визнаючи, що людство перебуває на роздоріжжі, ми об’єдналися у спільному бажанні докласти рішучих зусиль, щоби позитивно відповісти на потребу в практичному та видимому плані, який забезпечить людський розвиток і викорінення бідності».

Головними цілями та необхідними умовами сталого розвитку є викорінення бідності, зміна нестійких структур виробництва та споживання, охорона та раціональне використання природних ресурсів з метою підтримання життя.

Змістовному розкриттю такого шляху цивілізації були присвячені дві публікації в Незалежному Медіа Форумі («Головне питання XXI століття» та «Безпека і розвиток у XXI столітті»).

Але світ, як відомо, дуалістичний: добро і зло, світло і темрява, війна і мир, гармонія і хаос, сила права і право сили тощо. Так само і шлях до гармонії та безпечного сталого розвитку має антипода – шлях до хаосу, війни та знищення природних основ життя на Землі.
Тому від вибору подальшого шляху розвитку цивілізації залежить дуже багато, в кінцевому підсумку – яким і чи взагалі буде життя на Землі?

Про основу життя та воєнний екоцид

Проте це не так: наша планета є відносно малою, дуже тендітною та вразливою від людської експлуатації. Наведу лиш одне промовисте порівняння: довжина екватора Землі становить 40 075 кілометрів. А тепер погляньте, будь ласка, на спідометри своїх автомобілів: скільки раз тільки в одному авто (а їх буває кілька за життя) ви об’їхали навколо Землі. Принаймні на спідометрі мого «шукача стежок» – близько 500 тис. км (більше 12 разів навколо Землі!).

При цьому на суходіл припадає лише 29,2 відсотка, все решта (70,8 %) – вода (океани і моря). Людство завершує споживання річного обсягу відтворюваних природних ресурсів у серпні, тобто за 8 місяців з 12-ти ( за 2/3 року). А за індустріальний період розвитку людство спромоглося знищити або докорінно змінити 2/3 природних екосистем планети.

Колись в одній з книг про стародавній Тибет я прочитав таку фразу: «Коли людство заповнить відходами землю і воду, воно візьметься… за повітря!». На жаль, не за розум…

Підтвердженням цієї гіпотези є нинішня Третя світова війна, яка розпочалася 12 років тому з російської війни проти мирної України. Серед цілей багатоцільової (держава, нація, економіка, історія, культура, міста і села тощо) імперіалістичної агресії опинилися і природні екосистеми України, які піддаються воєнному екоциду.

Відповідно до з міжнародного права, воєнний екоцид – це особливо тяжка форма впливу на різні сфери Землі (біосферу, атмосферу, гідросферу, літосферу, техносферу), на космічний простір, порушення екосистем проживання людини в результаті воєнної агресії, яка має протиправну військову і політичну мету, що визначено багатьма резолюціями Генеральної Асамблеї ООН.

Україна посідає 0,5 відсотка суходолу на Землі, має важливе географічне розташування, два теплих моря (Азовське і Чорне), великі ріки (насамперед величний Дніпро), гори, ліси, степи, родючі землі, багаті надра. Загальна територія земельного фонду становить 60,4 млн га. Сільськогосподарськими землями охоплено 71,3 відсотка території країни, з них сільськогосподарських угідь – 69,2 відсотка. Значна площа земельних ресурсів має неперевершені еколого-економічні параметри, включно з унікальними масивами чорноземів, частка яких у складі орних земель сягає 60 відсотків.

Україна належить до провідних мінерально-сировинних держав світу. В її надрах відкрито близько 8 тис. родовищ понад 90 видів корисних копалин, виявлено близько 20 тис. рудопроявів із 200 видами мінеральних ресурсів. За запасами та видобутком залізних, марганцевих, титан-цирконієвих руд і численних видів неметалевої сировини Україна донедавна посідала чільне місце серед провідних держав світу. Це забезпечувало близько 5 відсотків світового видобутку корисних копалин і продуктів їхньої переробки на суму понад 20 млрд. доларів. Понад третину надходжень від експорту Україна отримувала від реалізації мінерально-сировинної продукції.

Від 24 лютого 2022 року – початку повномасштабного воєнного вторгнення – збитки навколишньому природному середовищу станом на 10 липня 2026 року оцінюються у 7 трлн 126 млрд 715 млн грн (за курсом Національного банку України – 142,5 млрд євро).

Завдані атмосфері збитки оцінюються в 1,28 трлн грн (25,6 млрд євро); площа згорілих лісів – 177,0 тис. га; кількість спаленої нафти, нафтопродуктів і газу – 4,2 млн тонн; площа згорілих об’єктів техносфери – 3,8 млн кв. метрів.

Завдані земельним ресурсам збитки оцінюються в 1,78 трлн грн (35,6 млрд євро), площа засмічених земель – 90,8 млн кв. метрів, площа забруднених ґрунтів – 1,5 млн кв. метрів. Не оцінені поки що збитки, завдані земельним та іншим ресурсам сотнями мільйонів снарядів, бомб і ракет, які ранили землю кратерами чорних вирв.

Завдані водним ресурсам збитки оцінюються в 126,8 млрд грн. (2,54 млрд євро), маса забруднювальних речовин, що потрапила у водні об’єкти – 36,2 тис. тонн; засмічення водних об’єктів сторонніми предметами, матеріалами, відходами та/або іншими речовинами – 42,5 млн кг; обсяг самовільно забраної/використаної води – 21,1 млрд кубометрів. Сотні тисяч тонн (точної цифри поки що не існує) нафти, мазуту, нафтопродуктів та інших забруднювальних речових потрапили у морське середовище Чорного та Азовського морів і забруднили їхні прибережні території, завдавши колосальної шкоди усім складовим екосистем (зокрема загинуло 50 000 дельфінів і вони далі гинуть).

Завдані природно-заповідному фонду, рослинному і тваринному світу збитки оцінюються у 3 трлн 939 млрд грн (78,8 млрд. євро), площа пошкодження рослинного світу – 28,5 тис. га; кількість знищених і пошкоджених дерев і рослин – 84,7 млн одиниць; знищення тваринного світу – 75,2 тис. од., забруднення ґрунтів – 10,7 тис. кв. м; засмічення земель – 5,6 тис. кв. м; лісові пожежі – 47,9 тис. га; інші загоряння – 503,2 тис. кв. м.

На тимчасово окупованих територіях здійснюється протиправний видобуток вугілля, щебеню, піску та інших мінерально-сировинних ресурсів без дотримання жодних екологічних норм (рекультивації, озеленення тощо). Обсяги завданої літосфері і природним екосистемам шкоди – а вони сягають сотень мільярдів євро – можна буде встановити й оцінити після деокупації цих територій.

Крім того, завдані внаслідок підриву Каховської ГЕС збитки оцінюються в 146,4 млрд грн (3,0 млрд євро), зокрема втрачено 14,395 куб. км прісної води (цього об’єму води вистачило б на 1,5 року для питних потреб 8-мільярдного людства на планеті); площа підтоплених лісів сягнула 63 447 га; забруднено нафтопродуктами та відходами річку Дніпро і Чорне море; збільшилися викиди парникових газів і зменшилася абсорбція цих газів лісами; зафіксовано масову загибель водних біоресурсів (зокрема риби); величезної, поки що не оціненої шкоди завдано об’єктам природно-заповідного фонду на тимчасово окупованій частині Лівобережжя України (серед них об’єктам Смарагдової мережі Європи) тощо.

Власне, й саме Каховське водосховище площею 218 119 гектарів до війни було визнане Постійним комітетом Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі об’єктом Смарагдової мережі Європи.

Щоденно і щоночі стираються з лиця землі об’єкти техносфери (електростанції, греблі, промислові, житлові та інфраструктурні будівлі і споруди тощо), що, окрім соціально-економічних збитків, негативно впливає на природне середовище; завдані збитки оцінюються сотнями мільярдів євро і дедалі зростають.

Екосистеми України (Карпати, Полісся, Чорне й Азовське моря, басейни Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та інших рік, степи тощо) є складовими Європейської екологічної мережі.

У процесі формування цієї мережі були створені зокрема на тимчасово окупованій нині території Автономної Республіки Крим 183 об’єкти природно-заповідного фонду України, 45 з яких є об’єктами загальнодержавного, європейського і світового значення, вони фінансувалися та охоронялися державою (на жаль, тепер на землях багатьох із них – воєнні полігони з бойовими стрільбами).

Слід враховувати також, що біосферні заповідники та резервати України є складовою частиною природного каркасу Землі, тобто мають ключове значення для збереження єдиної для життя Планети і охороняються згідно з міжнародними конвенціями та договорами.

Глобальну загрозу Європейському континенту і життю на планеті в цілому становить негативний вплив на космічний простір, включно з руйнуванням озонового шару Землі балістичними ракетами, які протиправно застосовуються агресором з неядерними (поки що) конвенційними боєголовками по мирних містах України.

За понад 1600 днів повномасштабної агресії Росія випустила по Україні більше 13 тисяч ракет, зокрема понад тисячу балістичних. Балістичні ракети руйнують озоновий шар викидами шкідливих хімічних речовин безпосередньо в стратосферу, де міститься найбільша концентрація озону. Основні речовини, якими балістичні ракети руйнують озоновий щит Землі – газоподібний хлор, сажа, оксиди азоту тощо.

Існує думка, що 1 кг викидів шкідливих речовин у космосі за своїм негативним впливом дорівнює 1 тонні забруднень на Землі.

Лише одна молекула хлору може знищити тисячі молекул озону. А частинки сажі в рази прискорюють хімічні реакції, які руйнують озон. Під час руху ракет крізь атмосферу, а також при згорянні палива утворюються оксиди азоту, які руйнують шари озоносфери. Крім того, металеві частки та ступені ракет, які згорають при поверненні в атмосферу, також додають руйнівні хімічні речовини. Зі зростанням кількості ракетних ударів Росії по Україні кількість забруднювальних речовин у стратосфері стрімко зростає, що стримує відновлення озонового шару на десятиліття, створює небезпечну загрозу його цілісності, негативно впливає на зміну клімату, що загрожує усій цивілізації, усьому живому на Землі.

Загроза усій цивілізації, усьому живому на Землі – реальна

До відома: Озо́носфера, озоновий шар, озоновий екран – шар атмосфери (стратосфери), в межах якого концентрація молекул озону (О3) у 10 разів вища ніж біля поверхні Землі. Озоновий шар лежить в стратосфері на висоті від 15 до 35 км. Завдяки порівняно високій концентрації озону тут інтенсивно поглинається ультрафіолетова частина сонячної радіації. Тому озоновий шар має виняткове значення для розвитку та збереження життя на Землі, перешкоджаючи потраплянню на поверхню планети короткохвильового ультрафіолетового проміння, згубного для живих організмів.

Запускаючи по Україні тисячі ракет, зокрема балістичних, Російська Федерація фактично щодня порушує багато міжнародних конвенцій, зокрема Віденську конвенцію ООН про захист озонового шару (1985) і Монреальський протокол до цієї конвенції, підписаний у 1987 році. Це одні з перших міжнародних, юридично зобов’язуючих договорів, які отримали загальну ратифікацію усіх 197 країн світу.

Україна є стороною кількох десятків міжнародних конвенцій у сфері охорони навколишнього середовища, підписала двосторонні угоди з багатьма країнами світу, серед іншого з усіма своїми сусідами.

Найбільш відомими міжнародними конвенціями є:

Конвенція ООН про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1978 р.);

Конвенція ООН про захист озонового шару (1985 р.);

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Підписанти: Туреччина, Росія, Румунія, Грузія, Болгарія, Україна, 1992 р.);

Конвенція ООН про охорону біологічного різноманіття (1993 р.);

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (1994 р.) тощо.
Кожна з цих конвенцій має власні провідні органи, які діють в системі ООН, проте єдина міжнародна система відповідальності за руйнування одного зі стовпів сталого розвитку – навколишнього природного середовища – досі не створена. Світ фактично є безпорадним перед воєнними агресіями проти природних екосистем планети Земля, які можуть вчинятися у будь-яких регіонах і на континентах.

Реформа ООН назріла та є необхідною

Так, президент Фінляндії Александер Стубб запропонував назрілу та необхідну в умовах війни реформу системи Організації Об’єднаних Націй, яка зводиться до трьох основних моментів: 1) усі основні континенти мають бути представлені в Раді Безпеки ООН постійно; 2) жодна окрема держава не повинна мати права вето в Раді Безпеки; 3) якщо постійний або тимчасовий член Ради Безпеки порушує Статут ООН, його членство в організації має бути призупинене».

Для посилення відповідальності за руйнування глобального навколишнього середовища ці важливі реформи слід було б доповнити ще кількома: 1) якщо будь-який член ООН порушує міжнародні екологічні конвенції, вчиняючи воєнний екоцид, його членство в організації має бути призупинене; 2) одночасно з призупиненням членства в організації до порушника Статуту ООН запроваджується комплекс адекватних санкцій, включно із забороною або обмеженням на торгівлю, фінансові операції та інші економічні зв’язки з країною-агресором з метою примушення до припинення конфлікту або дотримання міжнародного права (ембарго).

Удосконалення інституційних шляхів та інструментів протидії воєнному екоциду сприятиме об’єднанню цивілізованого людства навколо порятунку і солідарного вирішення спільної проблеми – збереження природного середовища життя на Землі.

А чи існують альтернативи?
Так, але вони невтішні для людства. Якщо, що цілком імовірно, не вийде організувати вирішення зазначених проблем у єдиній системі ООН, розколотий на протиборчі материки (добра і «зла») світ може створити окремішні глобальні організації, про що вже йде (поки що тиха) дискусія, як реакція на причини, виклики та загрози Третьої світової війни.

Зрозуміло, що такий поділ лише відтермінує трагічний кінець.

Інший – гіпотетичний варіант, який може розвиватися паралельно з варіантом «розколотого світу», вбачається у протистоянні людства із штучним інтелектом/розумом. Об’єкт протистояння – біосфера Землі, на природні ресурси якої претендують і людство, і штучний інтелект. Уже зараз ШІ потребує великих обсягів енергії, рідкоземельних металів та інших невідновлюваних ресурсів. Для виготовлення, наприклад, одного ноутбука потрібно добути 35 т первинної руди.

Згідно з сьогоднішнім розумінням, «штучний інтелект» – це спроможність комп’ютеризованих систем виконувати аналогічні людському інтелекту функції, серед яких: аналіз великих обсягів інформації, обробка складних баз даних, виявлення закономірностей, міркування, сприйняття команд, генерування проектів рішень тощо.

У багатьох сферах штучний інтелект вже переважає людину (медицина, освіта, розробка комп’ютерних чипів, мікросхем і програмного забезпечення, розв’язання математичних задач, інтелектуальні спортивні ігри тощо), але наразі ШІ не має свідомості, емоцій, емпатії, думок, власної волі.
Небезпека полягає в тому, що більшість розробників ШІ прагнуть досягти рівня, коли штучний інтелект поводився б як людський розум.

Видатний український вчений і всесвітньо відомий кардіохірург, який торкнувся тисячі людських сердець, врятувавши їх, академік Микола Амосов у книзі «Штучний розум» розглядав питання: чи можливо створити штучний розум і чим йому доведеться бути – помічником чи супротивником людського розуму?

Питання вкрай важливе, адже машинний розум не має жодних обмежень, притаманних людям: у нього відсутня емпатія, відтак рішення й дії ШІ можуть бути жорстокими до людей.

Людство необачно віддало штучному інтелекту не тільки свою мову (подібно тому, як Україна віддала агресору свою ядерну зброю), а й тисячолітні надбання в галузі науки, технологій, інформації тощо. При цьому державне регулювання ШІ відсутнє, а в умовах розколотого світу протиборчі материки застосовуватимуть штучний інтелект, швидше за все, у воєнних цілях.

Силові спроможності нарощуватимуться й на певному етапі протистояння, коли штучний інтелект набуде властивостей штучного розуму (наявність свідомості, емоцій, власних інтересів і волі), може виникнути збройний конфлікт між штучним інтелектом/розумом і людством за ресурси біосфери.

Питання академіка Амосова: «Чи можливо створити штучний розум і чим йому доведеться бути – помічником чи супротивником людського розуму?», поставлене 60 років тому, тривожить і досі.

Один зі ймовірних сценаріїв конфлікту між ШІ і людством передбачає український письменник і футуролог Юрій Щербак, чиї прогнози вже неодноразово справджувалися:
«Позамайбутнє принесе людству неймовірні й неочікувані зміни… Врешті-решт, аби припинити хаос і насильство, владу над світом захопить штучний інтелект, який об’єднає всі комп’ютери та електронні ґаджети під своїм контролем. Проти цієї всюдисущої та безжальної влади спалахне багато повстань, але вони завершаться поразками, бо ступінь контролю з боку штучного інтелекту та різноманітних засобів і програм стеження за людиною забезпечить її надійне поневолення. Новий електронний Інтернаціонал правитиме на Землі».

І це вже не поодинока гіпотеза. Як інформує УНІАН, «президент Дослідницького інституту машинного інтелекту Нейт Соарес (який вважає, що «імовірність вимирання людства через штучний інтелект (ШІ) становить «щонайменше 95%», якщо воно і надалі йтиме нинішнім шляхом), лауреат Нобелівської премії Джеффрі Гінтон, математик Йошуа Бенжіо, а також глави OpenAI, Anthropic і Google DeepMind підписали заяву, у якій ідеться: «Зниження ризику зникнення людства через ШІ має стати глобальним пріоритетом поряд із пандеміями та ядерною загрозою».

На роздоріжжі

Вибір майбутнього шляху людства наразі вирішується в Україні. Перемога міжнародного права, добра і справедливості – єдиний шанс, який не можна змарнувати: історія не пробачить.