Учора в Чернівцях намагалися демонтувати панно, знайдене під час знесення «Берізки» на розі вулиць Ольги Кобилянської та Вірменської. На жаль, врятувати вдалося лише окремі його фрагменти…
Анатолій Житарюк, художник, скульптор і альтруїст
За словами художника і скульптора, члена Національної спілки художників України Анатолія Житарюка, який з доброї волі й безоплатно взявся за порятунок пам’ятки, панно виявилося надзвичайно крихким. Його структура була не цільною, а пошаровою: приблизно, як торт «Наполеон».
До того ж витвір був виконаний із гіпсу й накладений на металеву сітку, прибиту цвяхами. А під усім цим ще й проходила електропроводка.
Через таку конструкцію декоративний рельєф фактично не тримався купи: він розсипався просто в руках за усіх намагань обережно його зняти. Тож зняти панно цілком і неушкодженим було практично неможливо. Для цього знадобилося б спеціальне обладнання, а відтак – і чималі кошти.
«Радянщина» чи високохудожній твір?
Натомість позавчорашній, себто у четвер, вихід представників управління охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради та Чернівецького відділення Національної спілки художників України на місце, де ще було панно і де ламали списи, з одного боку, власники майбутнього будівництва, яких підтримувала влада, а з іншого – громадськість, яка виступала проти знесення стіни з рельєфним панно, схоже, так і не дав конкретної відповіді на головне запитання: чи становить цей твір мистецьку та культурну цінність?
Думки, як з’ясувалося, розділилися.
Чиновниця управління Вікторія Діденко стверджувала на камеру, що панно — «чиста радянщина».
Натомість відомий скульптор Святослав Вірста висловив цілком протилежну думку:
«Панно радянських часів без ідеологічного наповнення та з елементами модерну?! Це однозначно високохудожній твір, який треба зберегти».
І саме він запропонував зняти з панно гіпсову форму, щоби зберегти його для подальшого дослідження та відтворення.
Коли ж авторка цих рядків поцікавилася думкою голови Спілки художників Юрія Гушкевича, то почула у відповідь:
«А ви як думаєте?»
Панно вже немає
На жаль, цього панно вже не існує. Стіну із ним знесено трактором.
У підсумку фрагменти панно вирізали квадратами.
Фрагмент з головою гуцулки Анатолій Житарюк заніс до Краєзнавчого музею і передав директорці. А фрагмент з головою гуцула — до одного з департаментів Чернівецької міської ради.
Квітку ж узяла на пам’ять про витрачений час і з’їдені нерви Мирослава Поповецька, голова ГО «Українське товариство охорони пам’яток і культури».
Одне слово, проблема вирішилася дивним чином: без необхідних у таких випадках архівних пошуків, мистецтвознавчих досліджень та фахової оцінки твору.
Щоправда, «Медіа-Версії» вже мають оцінки колишньої директорки Чернівецького художнього музею, дипломованої мистецтвознавиці Тетяни Дугаєвої, а також мистецтвознавиці Світлани Біленкової. Найближчим часом ознайомимо з ними наших читачів.
Минуле нікому не потрібне?
Сумно. Бо ця історія оголила проблему, з якою Чернівці стикаються дедалі частіше: своє минуле у нас, схоже, нІкому – саме з наголосом на «і» – вивчати й захищати.
Хоч принаймні поки що воно ще стоїть у нас «під боком».
А от те, що за кордоном – зовсім інакша справа.
Показово, що саме 28 серпня, у день, коли трактор розвалив стіну із залишками знайденого панно, Міністерство культури офіційно розпочало процес створення першого повного та достовірного переліку українських культурних цінностей, які перебувають за кордоном.
Головна мета цього проєкту – знайти, зафіксувати й систематизувати українські артефакти, які в різні історичні періоди опинилися за межами країни, щоб у майбутньому мати юридичну основу для їхнього повернення в Україну.
І тут мимоволі постає запитання:
А навіщо вони Україні, якщо культурну спадщину, яка залишилася тут, у себе вдома, ми часом не здатні просто зберегти?
Адже панно можна було хоча б спробувати дослідити, зафіксувати, професійно оцінити. Зрештою – зберегти.
Тепер маємо кілька фрагментів.
І фотографії.
А головне — ще одну історію про те, як легко в Чернівцях разом зі старою стіною може зникнути шматочок нашого минулого.
Людмила Чередарик, Медіа-Версії
