Наприкінці року в Україні вже водинадцяте постає питання: знімуть чи не знімуть мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Цього року 20 грудня Верховна Рада продовжила його ще на рік. Що означає це для Чернівецької області? Пропонуємо читачам дослідження в рамках Проекту «Аналіз та оцінка стану земельного фонду Чернівецької області в контексті формування ринку землі в Україні», здійсненого за підтримки Чернівецької ОДА.
Для кого це питання є надважливим ?
У першу чергу для селян. Україна – індустріально-аграрна держава, в якій третина населення проживає в сільській місцевості. Чернівецька область у цьому сенсі є унікальною, де чисельність сільського населення більша від міського, відповідно 516 тисяч та 390 тисяч, у відсотковому співвідношенні 57% і 43%.
За щільністю сільського населення – 64 особи на 1 кв км – Чернівецька область посідає перше місце в Європі.
І в нашій області, і в Україні загалом три чверті сільгоспземель перебувають у приватній власності селян. Крім виробництва товарної продукції, селянські господарства формують переважно або суттєво продовольчий баланс до двох третин українських сімей.
Створення ринку сільгоспземель, метою якого є залучення інвестицій в аграрну сферу й перехід земель до ефективних власників, насправді призведе до перерозподілу земель і концентрації їх у руках великих землевласників. Можливо, ви вже навіть знаєте прізвища декого з них. Адже сьогодні в Україні вже працюють агрокомпанії із земельним фондом у сотні тисяч гектарів, що є співставним із земельним фондом цілої Чернівецької області.
Чи можливо регулювати ринок землі в Україні
Автори моделей ринку землі обіцяють регулювати процес, але насправді ці регулятори є політичними і моральними спадкоємцями тих регуляторів, які провели розпаювання основних засобів у 90-ті роки під гаслом «Надія, народжена власністю». Як наслідок, ці основні засоби зосереджені в руках кількох десятків власників.
Марні сподівання на владу, як регулятора, після того, що вона коїть на митному кордоні (регулює). Останній одіозний приклад: регулювання тимчасового ввезення автомобілів на митну територію України. Це при тому, що митники цілодобово охороняють митний кордон держави.
Як працює сильна держава
У Френсіса Фукуями головна думка книги «Сильна держава» полягає в тому, що сильна держава бере на себе певні функції й ефективно їх виконує. До прикладу, США так розвивають свої збройні сили й виконують оборонну функцію. Уряд Японії під час революції Мейдзі в 70-і роки ХІХ століття, руйнуючи владу великих землевласників, за два роки видав селянам 106 млн (!!!) правоустановчих документів на землю.
В Україні майже за 20 років реформування земельних відносин на третину земель не виготовлені правоустановчі документи. Сьогодні площа державних земель 10 мільйонів гектарів, з них тільки 1,4 млн га офіційно передано в оренду. А що з 8.6 млн га? З цієї площі фактичні користувачі нічого не сплачують державі, бо не мають для цього правових підстав і бажання.
Тільки така «багата» держава як Україна може не брати плату за використання 14% своїх земель. І потім у перемовинах з МВФ наш уряд, на вимогу збалансувати доходи та видатки, пропонує відкрити ринок землі або – що іще легше – підняти ціну на газ. Адже створення сприятливого інвестиційного клімату для внутрішніх і зовнішніх інвестицій потребує відповідальної та цілеспрямованої роботи уряду.
А кому потрібний цей суспільний стрес?
Читач добре обізнаний, хто заробляє на таких стресах. У першу чергу, це різні посередники: політики – і ті , хто за, і ті, хто проти, – експерти, консультанти , фінансисти, землевпорядники, теперішні та майбутні лендлорди, правоохоронці, спекулянти.
Тому й підігріваються пристрасті довкола української землі. Створюються міфи. Це така коректна назва для брехні про те, що в Україні немає ринку землі.
Насправді, він є! Якщо взяти до уваги зміну не тільки права власності, а прав оренди, то тільки за останні два роки в Україні здійснено 3,6 млн транзакцій стосовно землі, тобто 15-20% ділянок змінили власника чи користувача. При цьому 89,5% цих операцій стосуються аграрних земель, з них 76% – оренда, 18% – спадщина, 1,6% – міна або дарування, 3,7% – купівля-продаж, 0,8% – емфітевзис. Останній, незвичний, термін означає купівлю-продаж або успадкування права користування землею без часових обмежень.
Таким чином, завдання ринку землі зараз в Україні вирішуються. Та процес відбувається в спосіб, який не цікавить апологетів такого ринку, бо не дає можливості їм оперувати сотнями мільярдів, а то й трильйонами гривень.
Ярослав Кирпушко, виконавчий директор Буковинського центру реконструкції і розвитку, кандидат географічних наук
