або Чому не мають існувати притулки
Цей пост мав би бути написаний ще рік тому, та протягом оцього року в приватних бесідах із чиновниками я не раз розповідала про проблему і сподівалася, що бодай щось там таки зрушиться з місця. Та рік минає, а притулок надалі існує з усіма його проблемами, найперша з яких – люди, які не повинні там працювати.
Бродяче життя краще за притулок
Мій син тікав з притулку три, може, чотири рази, поки не змирився, що «знайдуть і все одно туди відвезуть», бо навіть бродяче життя видавалося йому кращим, ніж існування в цій установі.
Моя донька навіть після року життя в родині не носить сукні, бо «я товста, в мене великі ляжки, негарні руки» – ще щось там, залежно від ситуації. Бо так вважали у притулку. Вона не розуміє, навіщо потрібно вчитися: «мені не подобається жоден предмет, бо я не можу нічого засвоїти, бо я тупа і дурна. Так мені постійно казали в притулку».
Мої діти досі дуже важко розуміють, що таке власні речі і порядок, бо нічого власного у притулку немає, а те, що є, завжди поламане і розкидане по підлозі, і це норм. Мої діти досі при нагоді спішать щось «заникати» під матрац, бо «як не урвеш, то не поїси, не дадуть, та ще й вилають, що ти це взяв». Моя донька навідріз відмовляється йти до сімейного лікаря і до лікаря взагалі, лише тому, що той – чоловік. Мої діти страшенно матюкаються, бо з ними розмовляли саме так. Сама чула, як на прогулянці вихователька пояснювала дитині, що та її вже заї*ла. Моя донька при нагоді обов’язково зачіпає інших дітей, бо вона так звикла. «Бо закон такий у притулку: якщо ти не б’єш, б’ють тебе», – пояснили мені діти.
Торік ми навідували дітей кілька місяців, поки не отримали рішення про всиновлення. У притулку саме був карантин через вітрянку. Літо, спека, діти з температурою і… немає питної води. Після скандалу з начальством привезли кулер з водою і поклали біля нього… один пластиковий стаканчик на всіх.
«Чогось той карантин у нас ніяк не закінчується», – скаржилися працівниці.
«Мам, я краще з крана поп’ю», – сказав мій син. Про те, що хворі й здорові жили всі разом, я вже й не згадую.
Одного дня застала малу, яка сильно кашляла і мала температуру, в спеку на вулиці. Бо «поки у тебе нема температури 38, ти здоровий і мусиш гуляти». Ліків дитині не давали. Пішла й купила сама від кашлю, від температури. Розшукала медсестру і веліла дати дитині. Ліків ніхто не дав.
Наступного дня телефонує син і каже, що вже інша медсестра (трапилася совісна) наказала зателефонувати мамі, щоб купила антибіотики, бо в малої мінімум бронхіт. Принесла ліки. Аж раптом «прилітає» директорка притулку зі словами:
– У нас іще ніхто не вмер! Заберіть ліки або оформляйте їх як гуманітарку для притулку. Та поки лікар не прийшов, я нічого дитині не даватиму.
– А коли прийде лікар?
– На днях, бо він з поліклініки й тут не щодня буває.
І вже наступного дня син повідомив, що мала, його сестра, в лікарні з пневмонією, їй було вкрай погано, «швидка щось колола, але в дитини від того йшла кров носом».
За тиждень у лікарні, де окрім моєї малої було ще троє таких самих, з притулку не прийшов ніхто. І не телефонували. І діти не мали навіть у що перевдягтися. І взагалі, як я потім зрозуміла, діти були раді, що потрапили в лікарню, бо «там хоч можна не гуляти, коли хворий: лежиш і ніхто тебе не чіпає».
Далі до лікарні потрапив син – і історія повторилася.
Медичні карти дітей я взагалі досі не отримала, лише ксерокс із записами на кшталт: «поїв, покакав, появилися синці, соплі, кашель».
Упродовж двох тижнів в одних плавках і шкарпетках
Епізод наступний. Під час відвідин я помітила, що донька ходить постійно у брудному одязі, а син узагалі в чомусь, що важко назвати одягом для майже 14-річного хлопця. З’ясувалося, що одяг дітям міняють ОДИН раз на 2 тижні. Включно з трусами та шкарпетками. Моя дочка досі боїться місячних, бо «то дуже смердить»: спати ж у притулку в одній кімнаті з дівчатами, які з місячними ходили 2 тижні в одних плавках, як ви розумієте, нереально.
Прокладок, як розповідали вже інші вихованки, теж катастрофічно не вистачає. А що на світі існують ще й тампони, що їх використовувати можуть не лише ті, хто вже мав секс, взагалі нема поняття.
Ми з чоловіком, бачачи цю ситуацію, купили дітям трохи одягу і дали, щоб ті мали у що перевдягтися. На моє здивування, прийшовши через тиждень, побачила футболку доньки на іншій дівчинці. Запитала, чому так. «Бо ж міняли одяг! Випрали, а потім роздали кому що, тут ні в кого своїх речей немає».
«А яка різниця, хто в чому? Усе ж випране», – заявила мені вихователька, до якої я прийшла з претензією.
«То поміняйтеся ото зараз одягом з колегою, ви ж вдома усе перете», – запропонувала я їм. Назвали мене «неадекватною».
Дітей з притулку ми забирали у шортах, майці, тих самих одних трусах і гумових шльопанцях. Більше вони не мали нічого, навіть того одягу, що ми їм купили. Найцікавіше: на вході постійно висить оголошення, що притулок у речах потреби не має.
Про сяке-таке навчання, відсутність грошей на рахунках дітей та інші неподобства
Про навчання мова окрема. Зранку одна вихователька збирала усіх дітей від 1 до 9 класу і вела до школи. Коли у малих закінчувалися 4 чи 5 уроків, приходила і забирала всіх, навіть старшокласників, щоби двічі не ходити. Відтак 6-ий та 7-ий уроки діти просто не відвідували. Книжок у моєї доньки не було. Тому що вона потрапила в перший рік програми НУШ і в кого були батьки, тим книги купили.
«А у нас тоді не було, то й купити не було кому», пояснили мені діти.
І це при тому, що гроші мої діти мали б отримувати. Хоча б тому, що вони ВПО. Але жодному працівникові притулку це не спало на думку. Попри те, що там наявний навіть цілий юрисконсульт. Але в дітей не було навіть довідок ВПО, не те, що виплат. Проте були відкриті рахунки в Ощадбанку, які виявилися порожніми. Винних у тому, що гроші цих дітей не знати де поділися, як ви розумієте, досі «немає».
І кримінал
А цьогоріч ми почали частіше спілкуватися з батьками інших дітей з цього ж притулку і на світ повилазили взагалі дикі речі. На зразок того, що в присутності дітей працівники закладаються на тисячу гривень, що «тебе твої нові батьки за місяць повернуть назад». Або, що 24-річний медбрат систематично, півтора року поспіль, пише на цей сьогодні вже 13-річній дівчинці, що «вона йому має відробляти натурою». На запитання, як це, відповідає: «Смоктати моє мороженко» або ще якусь гидоту.
(До слова, проти цього «медбрата» порушена кримінальна справа, яку хотіли «поховати», ؘ– «Версії»)
Насамкінець – класика: порятунок потопельника – справа рук потопельника
«Що ви хочете? Ви знаєте, які у нас зарплати? Знайти охочих тут працювати – проблема, – сказала мені директорка притулку після чергового конфлікту. – Як нас не буде, куди цим дітям дітися?”.
Відтак я вирішила для себе, що робитиму все можливе, аби якомога менше дітей бачили оце жахіття. Тому й хочу взяти до нашої родини ще діток звідти. Та, на жаль, не можу, бо наш дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) досі – майже пів року вже – без будинку. Бо поки будинки були, ніхто – ні ССД, ні юридичний відділ міськради, ні фінансовий, ні мер із його заступниками – не хотів брати на себе відповідальність за купівлю будинку, який… або на 10 метрів не дотягує до нормативу, або ж трохи дорожчий, ніж за наявною бюрократичною нормою.. І ніхто не хотів шукати інші джерела фінансування. А на мою скаргу до Чернівецької міської ради досі нічого не відповіли.
А учора будинки раптово «закінчилися» і сьогодні ціла комісія, яка працює, щоби «все було прозоро і без корупції», шукатиме щось, уже й сама не знаю, що…
Те, що в інших містах вирішується, у Чернівцях і далі залишається проблемою…
Лєра Ясницька, ФБ
Від «Версій»
На кожне слово і твердження в пані Лєри є або папірець (скріншоти переписок тощо), або документ. Тож не варто у коментах на фейсбуці на чорне казати біле: чорне без сліду не відбілюється!
Довідково:
У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів від 28 січня 2004 року №87 «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей» йдеться: «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей (далі – центр) – заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до
18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги».
Щодо Чернівецького обласного дитячого психологічно-реабілітаційного центру, то він розташований на вулиці Головній, 169 і є структурним підрозділом Служби у справах дітей Чернівецької ОДА. І цитата: «Його основна мета – надання комплексної підтримки дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах, та сприяння їхньому поверненню до активного та повноцінного життя. Діти можуть перебувати у центрі як на стаціонарному, так і на денному перебуванні, термін перебування може тривати до 9 місяців у стаціонарі та до 12 місяців при денному перебуванні».
Так би мовити, без коментарів…
