Олександр СИМЧИШИН – один із дуже успішних українських міських голів, обраних від ВО «Свобода», до того ж – уже на другий термін, та ще й з найвищим показником серед обласних центрів – 86,83% голосів. Мабуть, таку високу довіру хмельничан він здобув саме через те, що упродовж першої каденції суттєво змінював місто. Щоправда, як сам зауважує, змінював не стільки метражем прокладених доріг чи труб, скільки досягненням комфорту для мешканців. Мабуть, саме тому в довоєнному (до 24 лютого 2022-го) Хмельницькому фіксувалося не лише переважання народжуваності над смертністю, а й найвищий індекс конкурентоспроможності, лідируючі позиції за кількістю зданих в експлуатацію квадратних метрів житла (це ще й одне з найдешевших міст України щодо вартості квадратного метра новозбудованих житлових площ: у 2020-21 роках – по 6200-6700 за кв. метр), за зростанням робочих місць, і як наслідок – за приростом населення 18+: дорослі люди хотіли сюди переїхати, і переїжджали!
Чим вимірює мер успішність свого міста сьогодні, які проєкти поставлені на паузу, а які – в пріоритеті, чи вдалося виховати хмельницьких чиновників і що тут роблять, щоби школярі мали змогу вчитися під час повітряних тривог – пряма мова Хмельницького міського голови Олександра Симчишина.
Не «сортувальні лінії», а сміттєпереробний комплекс
«Ми планку тільки піднімали вгору і вгору, у нас було дуже багато крутих амбіційних проєктів – хоча чому «було», вони і є, лише трошечки на паузі. Ми по суті були вже на фініші, завершували будівництво дуже крутого спортивного об’єкту, найбільшого за роки незалежності в області, ну і одного з найбільших в Україні. Звісно, є в нього конкурент – Донбас-Арена, але там приватна інвестиція, а тут міське будівництво. Це великий палац спорту на понад 3 тисячі посадкових місць… Ну і багато інших об’єктів. Маємо класний проєкт по сміттєпереробці. Також у нас була задача – у 2022 фінішувати, але не вдалося. Тож маємо будівництво сміттєпереробного комплексу і приведення діючого сміттєзвалища до європейських стандартів. Нашому сміттєзвалищу вже 65 років, і ми не йшли шляхом сортувальних ліній, ми втілюємо комплексний якісний проєкт, отримали на нього грант Європейського Союзу 6,5 млн євро, і взяли під нього кредит 27,5 млн євро. На жаль, цей проєкт на паузі, його будемо реалізовувати вже після нашої перемоги.
Запустили індустріальний парк, в минулому році він у нас «висів», але цього року вирішили впроваджувати його, незважаючи на обставини. Робимо там дорогу, водопостачання, каналізацію, газопостачання, електрифікацію… Об’єкт, який забезпечить нам 5 тисяч робочих місць, інноваційний. Також планували в 2023р. запустити…
Багато є дрібних проєктів, з ними також чекаємо перемоги.
Упевнений, що після Перемоги будемо будувати нову Україну. Дуже мені не подобається термін «відбудова», який дуже часто вживають. Бо він у мене асоціюється з «відбудовою народного хазяйства» з 45-го по 50-ті роки минулого століття, тобто відбудовою радянського устрою. Я б хотів, щоб ми ніщо не «відбудовували», а щоб збудували нову країну, нову Україну в пам’ять про наших Героїв і заради наших нащадків. Такий шанс, який ми матимемо після Перемоги, буває раз на сотні років і ми його не можемо змарнувати.
Допомагати військовим місто почало ще від 2016 року
Від 24 лютого 2022-го життя громади змінилося повністю, ми всі пережили шок тієї ночі. Хоча я, чесно кажучи, як кандидат історичних наук, знав, що рано чи пізно цей момент настане. І війна ж насправді почалася в 2014 році, але нас завжди дивували заяви типу «я устал от войни» чи «какая разніца». Ми трошки інших цінностей насправді. І від 2016 року, з часу нашої каденції, ми активно допомагали нашим військовим – тоді, коли багато хто ще казав «ви займаєтеся подвійним фінансуванням» і що військо фінансує держава. Ми від 2016 року також фінансували через програму шефської допомоги усі військові частини, які базуються на території Хмельницької громади. Тому що ми розуміли, що якщо не годуєш свою армію, то будеш годувати чужу. Це істина, без альтернативи.
Фото з фейсбук-сторінки Олександра Симчишина. Мер повідомив, що “вчергове передали антидронові комплекси для наших Воїнів. Цього разу 5 антидронових рушниць Kvertus KVS G6+ для нашої бригади територіальної оборони та батальйону територіальної оборони ЗСУ. Вартість пʼяти комплексів з додатковими батареями майже 2,5 млн грн. Дякую платникам податків!”
Але бачачи запевнення нашого керівництва про те, що все буде добре, ми десь також наївно в те вірили. Хоча і готувалися. Ми почали тестувати системи оповіщення ще з листопада. Хоча насправді тестування дуже відрізняється від реальності. Як можна протестувати? Біля кожного гучномовця поставили по працівнику, увімкнули сирену на дві хвилини – все ніби працює. А чи чує цю сирену людина, в якої металопластикові вікна зачинені і виходять на іншу сторону, при тому, що в кімнаті увімкнений телевізор – то перевірити було неможливо. Тому ця система, як і у всіх, була не такою, як би нам хотілося. Довелося робити мобільні додатки – це ноу-хау наших айтішників, доставляти сирени, міняти напрямок, придумувати інші способи оповіщення – через телеграм-канали, вайбер і т.ін. Фактично від грудня 2021-го відстежували й інспектували всі наші укриття. Але знову ж таки – певною мірою дехто формально до цього ставився. Тож за звітами всі сховища були готові приймати людей. Трохи «совок». І 24 лютого всі побачили, де і що не так і що треба було суттєво доопрацьовувати.
Розуміли, що ворог буде бити по критичній інфраструктурі. Тому пробували диверсифікувати ті системи енергопостачання, за які ми відповідаємо. Не відповідаємо за електрику і за газ (обленерго у нас державне, облгаз приватний), але ми відповідаємо за тепло, воду, вивіз сміття, і були впевнені, що тепло забезпечимо за будь-яких умов, і так і було – навіть тоді, коли до нас жорстко прилітало і ми залишалися без електроенергії. Працювали в автономному режимі, забезпечували себе генераторами, сформували запас пального.
24 лютого о 6 ранку прийшов на роботу, і до честі колективу, 98% також були на місці. Дуже мало людей передали заяву на відпустки на невизначений термін – виїхали за кордон. Розуміння «що робити» тоді не було, ситуація змінювалася дуже швидко. Будували блок-пости, фортифікації, працювали зі школами,
«Ми дуже мілітаризоване місто»
Ми дуже мілітаризоване місто насправді. Всі наші військові одразу були не «тут», а «там». А вже за тиждень – 10 днів ситуація прояснилася.
Патріотичне фоє Хмельницької міської ради
Ми зрозуміли, що потрібен буде надійний тил. Що ракети сюди прилітатимуть у будь-якому випадку, оскільки ми мілітаризоване місто – у нас є багато військових частин. Тому треба сформувати надійний тил, приймати у себе людей, які тікають від окупації російською нечистю. Весна в цьому плані для нас була дуже складною. Ми мали вже досвід прийняття людей – з Криму, з Донеччини 2014-2015 років, але то був зовсім інший досвід. Тоді це було 800-1000 людей, а в березні 2022-го були дні, коли до нас за добу приїжджало 6,5 тисяч людей. І дати їм раду було дуже складно. До того ж ми приймали «транзитних» людей – які через нас їхали далі на захід або за кордон. Зараз тут, за нашими оцінками, живе приблизно 18-20 тисяч українців з тих інших областей, які потерпають від воєнних дій. Багато було з Києва і Київської області, Харкова і області, зараз повернулися додому. Зараз переважно живуть ті, яким нікуди повертатися: це Маріуполь, Донеччина, окупована Херсонщина, окуповані землі Запоріжжя… Багато з них воюють, у нас майже два десятки загиблих похованих у Хмельницькому на Алеї Слави – донеччани, луганчани, херсонці, миколаївці, які привозили сюди родини, а самі йшли воювати.
У нас був хлопець 2004 року народження, який разом з батьком привезли маму в Хмельницький, а самі обидва пішли воювати за рідну Донеччину. Хлопець загинув, мав 19 років і 1 місяць… Тож це дурнувате російське ІПСО – що, мовляв, «переселенці не воюють». На це багато хто купився. А насправді – воюють! Як і всі.
Я багато їздив по регіонах, до наших військових, ми взяли, до речі, під патронат Ізюм, багато туди допомагаємо. Наші бригади ремонтників працювали в Чернігові, на Запоріжжі, будували фортифікації, зараз бригада працює на Херсонщині – відбудовує… Ми на власні очі бачили жахи русского міра.
«Нехай релоковані підприємства платять податки у свої міста – там ці кошти потрібніші»
У нас більше 20 релокованих підприємств, дуже активно процес релокації відбувався навесні 2022-го, потім він стих, дехто повернувся додому, і ми за них дуже раді. Я, до слова, тоді виступав з ініціативою на Кабміні, щоб релоковане підприємство, навіть якщо воно змінює юридичну адресу, продовжувало платити податки за місцем попередньої реєстрації. Тоді почалися дещо нехороші процеси, коли західні міста пробували конкурувати за те, щоб до них якомога більше підприємств переїжджали – робили все, аби лиш ті переїхали і платили на новому місці податки. Я казав, що це нечесно, бо позбавляє фінансового ресурсу ті міста, з яких до нас їдуть. Приїхали до нас за безпекою, забрали з собою працівників, дали місцевим людям робочі місця – наразі цього достатньо. А ПДФО, єдиний податок і все, що йде в місцевий бюджет, нехай платять за місцем попередньої реєстрації, щоб ті міста залишили за собою ресурс, тому що ступінь пошкоджень у них не менший, а набагато більший…
Тим не менш, ми усіляко сприяли їм, я мав кілька зустрічей з релокованим бізнесом. Ті проблеми, які ми могли вирішувати на місцевому рівні – вирішували. Коли до нас приїжджали, наприклад, машинобудівники – їм було важко знайти тут робочу силу, тому що ми кваліфіковану інженерію втратили ще в 90-х. Але ми запустили навчальні курси по перекваліфікації, щоб можна було змінити професію і знайти місце роботи.
Жодних проблем по ВПО не було – садочки, школи, лікарні, бізнес, працевлаштування – усе ми вирішували і вирішуємо.
Зараз серед найскладніших викликів – готовність до зими 2023-24. Але минулої зими отримали величезний досвід. Маємо забезпечити роботу всіх медичних закладів, роботу більше 20 точок (це садочки, школи), які можуть розміщати в себе людей на період довшого часу також за умови відсутності газу, води, електроенергії – на твердопаливних котельнях, на генераторах. Навіть якщо електроенергії в нас не буде місяць – тепло ми зможемо давати за умови, що буде газ. Якщо не буде газу – забезпечимо з мінімальним температурним режимом, аби системи не позамерзали.
Зима однозначно буде непростою. 1900 об’єктів усіх форм власності на території нашої громади пошкоджено. Дуже важкий теракт був 13 травня, більше тисячі вікон поміняли фактично за тиждень після цього прильоту по багатоквартирному і індивідуальному житловому фонду. Резервний фонд, який ми сформували в 22-му році, збільшивши його фактично десь удесятеро, ми роздали за два дні: шифер, металочерепицю, деревина, металопрофіль, скло і тд.
Навіть у мене в кабінеті тальк посипався. Вибух був дуже далеко, але хвиля була сильна. Дякувати Богу, не було жодного загиблого від цього прильоту, тільки поранені – більше 30. Єдина загибла цивільна – 31 грудня, за кілька годин до Нового року. Дівчина 22 роки, з нареченим, друзями в автомобілі їхали з закупленими до свята цитрусовими, овочами… Найстрашніший Новий рік, який тільки можна було уявити.
«Головний пріоритет для нас – це військо»
По першому півріччю маємо виконання бюджету на 4,7 млрд грн, ця сума буде скоригована до кінця року. Ми базовий бюджет ухвалювали 4 млрд. 25 лютого я зібрав усіх наших великих розпорядників коштів на нараду, ми запровадили режим жорсткої економії. Тому що прогнозували набагато гіршу ситуацію, ніж сталася, прогнозували падіння по всіх показниках. Але в минулому році ситуація була абсолютно задовільна, ми виконали бюджет 2022, причому якщо хтось вважає, що це тільки за рахунок військового ПДФО – то це не так. Ми виконали більшість статей надходжень – і земля, і оренда, і єдиний податок, і акцизи, тільки по деяких мали невеликі «просідання», але не критичні. За 2023 рік бюджет виконується, і за перше півріччя перевиконаний. Бачимо хорошу динаміку і по липню, тому сподіваємося, що в другому півріччі буде перевиконання. Бізнес податки платить, і це дуже добре.
Прапор у фоє Хмельницької міськради: перший синьо-жовтий, який був офіційно піднятий 9 березня 1991 року на місці встановлення пам’ятника Т.Г.Шевченкові
Головний пріоритет податків – це військо. Я вже казав, що ми це робимо з 2016 року, саме тоді були ухвалені програми шефської допомоги військовим частинам, які базуються на території нашої громади, ми щороку їм виділяли кошти. Звичайно, тоді суми були зовсім інші, але й потреби були зовсім інші. У цьому році ми вже 405 млн віддали живими коштами, пільгою на землю, а також живими коштами на інші програми підтримки військовослужбовців: ми виплачуємо одноразову матеріальну допомогу пораненим, забезпечуємо безкоштовне харчування в дитячих садочках для всіх дітей УБД, оздоровлення, рекреація для цих дітей безкоштовні, вже 405 – вчора ще сім додали. Плюс 500 млн ми віддали на Міністерство оборони на військові облігації. Це дуже класний механізм, я радив би його використовувати всім громадам – всі громади мають тимчасово вільні кошти. Специфіка виконання робіт і придбань така, що ти все одно маєш тимчасово вільні кошти. Навіть купуючи генератор, ти оголошуєш тендер, оскарження, поставка… і тільки тоді віддаєш гроші. Маєш місяць-два. Коли виконуєш роботи – коректуєш, проходиш експертизу, тендер, аванс, роботи… Ми тимчасово вільними коштами оперуємо, називається це оперативне управління фінансами, з 2016 року ми кожен рік це робимо. 2018 року здійснили таких 386 операцій за рік. Зняли – поклали – забрали – додали… В четвер поклали 100 млн – у вівторок зняли 100 млн. А за п’ятницю-суботу-неділю-понеділок ти заробляєш непогані гроші. Ми заробляли за рік 25-30 млн додатково. Зараз купуючи військові облігації на 500 млн, ми їх дали Міністерству оборони. Воно ними розпоряджалося, а ми додатково до бюджету заробили 32 млн грн. Ці кошти ми спрямували на підтримку військових. Тобто по суті 405 плюс 500 на облігації, на друге півріччя плануємо ще додавати трохи ресурс, на вересень буде уточнятися, плануємо ще 102 млн грн додати нашим військовим. Даємо їм гроші – вони купують самі те, що вважають за потрібне.
Мета хайпу навколо закупівель для військових – відібрати «військовий ПДФО» від громад
Зараз спробуємо – вчора виділили 7 млн на дрони – купити самі. Але в тому є велика складність. Бо «ми» – це обов’язково тендер, а військові купують по спрощенці і швидше. Ну і «ми» – це однозначно кримінальне провадження. Зараз просто дурдом відбувається з силовиками. Вони рахують усе: кількість блоків, які ти виставив на блок-посту, кількість піску, який є в мішках на блок-посту, і якщо ми зараз будемо купувати дрони – вони знайдуть, що ти їх купив за 18500, а десь хтось їх виставив по 18200, і ти їх купуєш тисячу штук – то будеш мати по-любому зараз провадження, і то б нічого, бо провадження всі закриваються. А хайп у телеграм-каналах про те, що «собаки, вкрали на дронах!» – буде однозначно… Тому ми досі й не купували нічого. Військові пишуть – ми їм даємо кошти, вони купують. Їм ніхто нічого не закине, і ми не маємо до купівлі стосунку. А зважаючи на те, що зараз у суспільстві цей хайп уже створили, вже й ми будемо змушені купувати, розуміючи, що потім до нас прийдуть «добрі люди в погонах» і скажуть, хто скільки «вкрав» на закупівлі.
Звичайно, що військовий ПДФО відіграє дуже важливу роль і дав нам величезний плюс. І оцей весь хайп проти місцевих громад на основі кількох прикладів має одну мету: забрати від нас цей військовий ПДФО. Щоб потім яйця по 17 грн купувати. Це чисто російське ІПСО, помножене нашими деякими діячами з метою «лайки» назбирати.
Тому не треба на це вестися, а варто зберегти за громадами їхній ресурс. Бо громади використовують його набагато раціональніше. А децентралізація – насправді одна з найуспішніших реформ, після неї громади набагато краще розвиваються, тому що контроль набагато кращий за місцевими бюджетами.
Ми от зараз жодного капітального ремонту дороги не зробили. У нас на дорогах перші ями з’явилися за 8 років. У нас такого ніколи не було! Зараз ми тільки аварійні ремонти робимо. Ми жодного дитячого майданчика не збудувати, жодного спортивного, ми завершуємо один стадіон – і вже навколо нього пішов хайп. А це стадіон дитячо-юнацької спортивної школи, розпочатий у 2021 році. На 2022 рік залишилися гори щебеню і арматури, яка стирчить. Там займається тисяча дітей, і покриття на стадіоні травмонебезпечне. Дітки в 10-12 років, займаючись півтори години на цьому стадіоні, через 3-4 роки всі матимуть проблеми з менісками. Як людина, яка футболом займалася, я знаю, що таке у футбольному взутті побігати на бетоні півтори години. В 15-16 років вони всі матимуть меніск, голіностоп, спину і т.ін. От це ми ремонтуємо, бо це для тисячі дітей! Але ж пишуть не про це, а про те, що «собаки, за 22 млн будують стадіон замість того, щоб дрони на них купити».
Інформаційна війна триває, і в ній багато що залежить від вас. Якщо ми програємо інформаційну війну – нам гаплик.
«До кінця року збудуємо укриття для кількох шкіл і садочків»
У нас є в місті заклади навчальні, які не мають укриттів. Є один садочок узагалі без укриття і є школа така ж. В минулому році вони були на «дистанційці». Першокласників забрали в інші навчальні заклади, і забезпечили їм можливість навчатися там – бо для першачків дистанційне навчання це пародія. Для них ми навіть під час ковідних карантинів боролися до кінця і намагалися працювати очно. Бо коли в класі по 36-40 дітей, вчителька в класі не може їм дати раду, вони ще шнурки не вміють зав’язувати, ручку в руки правильно взяти…
Для того, щоб у нас усі 100% закладів були забезпечені укриттями, там де їх немає чи там, де вони маленькі (наприклад, учнів у школі 1200, а укриття є лише на 200), вони вчаться у 2-3 зміни, або 2 тижні очно – два дистанційно, місяць на місяць…
Також почали проєктувати будівництво нових укриттів. Але це проблема, і велика. Спочатку вивчали досвід встановлення модульних укриттів. Бачимо, що цим шляхом уже пішли Харків, Дніпро, Житомир… Ми не хочемо цього робити. Тому що всі ці модульні укриття не відповідають державним будівельним нормам, і ми боїмося, що якщо поставимо таке модульне укриття, створимо ілюзію безпеки, туди підуть люди (наприклад, на зупинці) – а це укриття не рятує від прямого влучання, та і від непрямого також, то щоб ми не зробили в такий спосіб братську могилу. Можливо, краще буде, якщо людина просто піде, ніж буде сидіти в цій бетонній будці, яка не відповідає безпечним умовам.
В одній школі з нуля і ще в трьох школах, де маленькі укриття, будуємо нові укриття, і ще в трьох садочках. Проблема виникла в тому, що немає сучасного ДБНу на укриття. ДБНи старі, і вони не враховують сучасних реалій сучасної війни. Вони не враховують можливі прильоти «Кинжалів», «Калібрів» і тд. Мінрегіон уже півтора року нам обіцяє новий ДБН, але його так і нема, тому нам важко.
У грудні ми виділили 100 млн, зараз додали ще 30 млн і проєктанти мучаться. Вже завершили проєктування нових укриттів, віддали на державну експертизу – експерти також мучаться. Бо всі розуміють, що ці об’єкти складні, дуже дорогі – по 30, 50 млн на 300-400 дітей, і у них треба враховувати абсолютно все: не тільки ступінь захисту, а вентиляцію, наявність душу, туалету, кількість входів-виходів, протипожежної системи тощо… Чекаємо до 15 серпня державної експертизи, кошти виділені, будемо восени будувати. Плануємо до кінця року в усіх цих садочках і школах збудувати нові укриття. Повністю нові. Дасть Бог – збудуємо, покажемо.
Також відвели дві земельні ділянки у дворах великої багатоповерхової житлової забудови, спробуємо побудувати укриття для людей, які там живуть. Тобто дбаємо не тільки про садочки і школи, а й загалом про цивільне населення.
В одне укриття буквально вчора передали майно. Це великий діючий спортивний майданчик, під ним немає ніяких мереж – ми хочемо там побудувати укриття для цивільного населення, і зверху майданчик відновити. Зробити такий багатофункціональний об’єкт.
Війна нова, і ні в кого не спитаєш «як?» Інструкцій немає, алгоритмів немає. Тому насправді дуже важко. Тому навіть проєктант, який проєктує це укриття, він сто разів думає, переживає, боїться – бо в це укриття, яке він спроєктує, піде 300 дітей. Чи 500 дітей.
«Війна – нова, і нікого не спитаєш про те, як правильно її вести»
У місті є загалом більше 700 простих укриттів. Маємо бомбосховища, протирадіаційні укриття, і маємо прості укриття – це звичайні підвали в багатоповерхових житлових будинках. Вони всі функціонуючі, нефункціонуючі ми позабирали з інтерактивних карт. В навчальних закладах відремонтували, збільшили, доробили, почистили, поремонтували, зробили туалети, в деяких – душові, подекуди навіть створили можливість продовження навчального процесу, тобто навіть якщо тривоги – діти спускаються туди і мають можливість далі навчатися. Це укриття хорошої якості. Під час навчального процесу тут можуть бути тільки учні і вихованці дитячих садочків – з огляду саме на їхню безпеку. В позанавчальний час туди може заходити і цивільне населення. Підвали в багатоповерхівках усі функціонуючі. В частині з них були зроблені ремонти, під час останньої сесії виділили ще 6 млн грн на їх поточне утримання (десь каналізація потекла, десь щось побили-розікрали, десь хтось замочка свого вчепив і вирішив, що можна картопельку зберігати…) Це постійна робота компаній-управителів, ОСББ з тим, щоби укриття були принадні і відкриті. З відкритістю проблема була і буде: вранці ходимо зриваємо замки – увечері вони знову висять. Питання власності. Мешканці кажуть: «ми власники квартир і співвласники підвалу, і це наш підвал, ми не хочемо, щоб там хтось спав, їв, пив, ламав. Ми чіпляємо замок, призначаємо старшого з ключем. Хмельницький має перевагу в тому, що від моменту пуску до моменту прильоту маємо час в запасі – тому після сигналу тривоги старший відкриє замок і всі встигнуть в укриття. Проблем немає». Сусіди можуть їх «інспектувати», тоді виникають скандали. Важливо ще, щоб старший від ключа нікуди не поїхав разом з ключем… Буває. Всі живемо в цих умовах і шукаємо правильні шляхи, вивчаємо досвіди…Хоча насправді кількість людей, які ходять в укриття, насправді дуже мізерна.
Наприклад, маємо комунальний заклад – позаміський табір «Чайка». Минулоріч вони не проводили оздоровлення дітей, а цього року працюють, оздоровлюють більше 1000 дітей. Зробили класне укриття, з туалетом, з душами, ігровими кімнатами… З весни там дітки оздоровлюються. Перша зміна поїхала – через тиждень 12 дітей покинули табір. Мами забрали. Тому що під час нічних повітряних тривог вдома мами дітей не будять, а тут щоночі їх будять і ведуть в укриття. Діти в стресі, мами забирають.
«Створити місто для людей»
Чим ми відрізняємося від інших. Від 2016 року, від початку нашої першої каденції головне завдання, яке ми для себе ставили, це було створювати місто для людей. Не для туристів, щоб у тебе було дві класні центральні вулиці і всі казали на них «вау», а за 200 метрів вбік було невивезене сміття і щурі, які по ньому бігають (в нас є такі міста). А місто, комфортне для його мешканців – незалежно, чи живе людина десь у віддаленому мікрорайоні, чи в багатоповерхівці, чи в центрі – щоб вона користувалася звичними людськими благами. Щоб у неї стабільно було водопостачання (і в Хмельницькому так є – ми, до речі, беремо воду з артезіанської скважини на глибині 80 м , у нас дуже класна вода – можливо, навіть найкраща в Україні), стабільна робота каналізаційного господарства, теплопостачання (у нас наявна гаряча вода і влітку в тому числі), нормальна робота транспорту, дитячих садочків, шкіл, позашкілля, нормальна медицина. Об’єктивно ми цим і приваблювали і до нас приїжджали. Бо до нас могла приїхати молода сім’я, віддати дитину в хороший дитсадок чи школу, мати можливість віддати дитину на спортивну секцію чи гурток, отримати нормальну медичну послугу, вийти на зупинку і через 5 хвилин сісти в транспортний засіб (до речі, ми почали зараз замінювати малий габарит на великий, і хмельничани не дуже задоволені. Бо великий габарит їздить по графіку на відміну від малого. А хмельничани не хочуть по графіку – вони хочуть вийти і сісти зразу в перше, що їде, і приїхати туди, куди вони собі хочуть). Отакі наші переваги. Ну і ми місто зробили живим – це об’єктивно. «Розбудили» Хмельницький. Знаючи, що в нас немає привабливих туристичних об’єктів, середньовічних замків, фортець – ми маємо привабити іншим. Тому пішли шляхом «подієвого туризму». 52 вікенди є в році – і у нас на кожен вікенд була передбачена якась «двіжуха». Звичайно, що це було до 24.02.22… Але дасть Бог – ще буде.
Зміни – вони ж насправді не в прокладених 10-ти метрах асфальту чи труб. Це не зміни, це латання. А зміни – вони в голові. Тому моїм першим завданням, коли я став міським головою, було змінити свідомість хмельничан, спонукати їх полюбити своє місто. Згідно з опитуваннями 2019 року тільки 40% хмельничан відповідали, що пишаються своїм містом. У 2021 році, під час опитування, уже 85% містян казали, що пишаються Хмельницьким. А в цьому році – уже 92%. А 85% заявили, що нікуди не хочуть звідси їхати. Це – показник. І за таких умов наше місто приречене на успіх.
А другим завданням було змінити чиновників. Більшість чиновників – це дуже розумні люди. Але у них засів постсовок і совок – це відсутність ініціативи, бажання просто прийти на роботу від 8 до 17.15 і використати свої знання і вміння для того, щоб не вирішити проблему. А треба було так їх спрямувати, щоб на поставлене завдання знаходилося 2-3 варіанти рішення. І багато в чому це вдалося. І ініціатива почала в людей проявлятися, і відповідальність почали брати на себе. І оце є насправді фактором змін, а не квадратні метри покладеної бруківки.
Маріанна АНТОНЮК, Чернівці-Хмельницький-Чернівці,
фото авторки
