Як область ділитимуть на райони по-новому, обговорили днями в Чернівцях.
Для цього зібрали за «круглим столом» експертів, представників органів державної влади обласного і районного рівнів, місцевого самоврядування (обласної ради, районних рад, ОТГ). Казали, що це конче треба обговорювати, адже саме через недостатність спілкування досі не всі ОТГ утворені і подекуди конфлікти тривають по три роки. Натомість захід яскраво продемонстрував, наскільки запрошені експерти (кандидати і доктори наук), як колись і революціонери-декабристи, «страшно далекі від народу», а місцеві представники громад, хоч і практики, та дріб’язкові і не вміють мислити більшими категоріями, ніж інтереси сільради.
Аби не плодити бюрократію і чиновництво
Для початку обгрунтували необхідність нових субрегіональних утворень: у зв’язку з втіленням реформи децентралізації, майже 90% повноважень, які досі мали райони, перебирають на себе ОТГ. Тож оскільки питання економічного потенціалу, економічного розвитку і розпорядження ресурсами тепер розглядатимуться в ОТГ, немає сенсу дублювати їх ще й у районах. Тим залишаться лише питання державних структур на місцях: фіскалів, поліції тощо. Менше функцій – менше працівників – менше субрегіональних утворень. І до цього моменту все логічно. А далі постає питання: ЯК ділити чи об’єднувати території?
А відповідь на нього геть не може бути простою. Тому що з нею пов’язано все: від мережі медзакладів рівнів, наступних після «первинки», так і майбутні місцеві вибори, які, на оптимістичне переконання запрошених експертів, уже мають відбутися відповідно до нового адмінподілу, котрий забезпечать внесенням змін до Конститції.
Отож, теоретично Чернівецьку область можна було би поділити на три округи: умовно східний, умовно центральний і умовно західний. Назви їх не мають значення – так само їх можна було би назвати, наприклад, Хотинським, Чернівецьким і Сторожинецьким (так просто зрозуміліше, де будуть центри округів). Значення має методика. Відповідно до неї чисельність населення району має становити не менше 150 тис. осіб. Центрами нових районів насамперед визначатимуться обласні центри, а також міста з населенням не менше 50 тис. осіб, якщо вони розташовані не ближче 30 кілометрів від межі міста – обласного центру. Зона доступності до центрів нових районів – не більше 60 кілометрів по автомобільних дорогах. На територіях, які поза зоною доступності цих 60 км, райцентрами пропонують визначати населені пункти, де мешкає не менше 10 тис. осіб.
Але тут починаються нестиковки. Область наша, як відомо, має гірську і передгірську території, а там не все так просто як з доступністю, так і з кількістю населення. В інших областях (на щастя, не в нашій) є ще й певні етнографічні нюанси: в одному районі відмовляються бути разом бойки, лемки і гуцули. Окрім цього, раніше децентралізація і поділ на округи передбачали тісну прив’язку до медреформи і поділу на госпітальні округи. Тепер медреформа йде в невідомому напрямку, тож самі експерти тільки й змогли зазначити, що тісної прив’язки вже немає.
Адмінреформа – як гра в «п’ятнашки»
Обговорення за круглим столом, на щастя, не має стати кінцевим рішенням – це лише збір пропозицій, зауважили організатори. І то добре, бо під кінець учасники перейшли до такої жвавої дискусії, що представники районів та ОТГ геть розсварилися у суперечках, що важливіше – Кіцмань чи Заставна, Сокиряни чи Хотин… І як не закликав науковець Анатолій Круглашов «продуктивно і взаємно ввічливо обмінятися позиціями», ситуація загострилася. На щастя, як зауважив ще один місцевий експерт Ігор Бабюк, рішення про укрупнення районів не прийматимуть на місцях – бо тоді в Чернівецькій області так і залишились би всі 11 районів :)
Кандидат економічних наук, асистент кафедри фінансів і кредиту ЧНУ ім. Ю. Федьковича, експерт Малопольської школи публічного адміністрування Роман Жебчук, який сам родом з Путильщини, вболівав за виділення окремого «гірського» району (можливо, навіть з територіями іншої області – адже це вписується в Концепцію розвитку Карпат, прийняту нещодавно урядом): мовляв, вони за межами 60-кілометрової віддаленості від Сторожинця, не відповідають і методиці, і вимогам доступності послуг для населення. Окрім цього, привязка до медицини якщо й не визначена офіційно в документах, та залишається в реальному житті: якщо медпослуги не будуть близько, то й ні про який розвиток туризму не буде мови. Хто сюди поїде, не маючи гарантій на невідкладну медичну допомогу? Махнути рукою на туризм і зосередитися на лісовій і деревопереробній галузі також не вдасться – тенденція до заборони рубок лісів не свідчить про перспективи успіху на цій ниві. Натомість Кіцманщину і Заставнівщину через близьке розташування до обласного центру включити до Чернівецького (центрального) округу. Правда, що тоді робити з великою концентрацією населення тут? Не зовсім зрозуміло.
А завідувач кафедри державного управління історичного факультету ЧНУ Анатолій Круглашов, хоч і не має готових рецептів поділу, та якраз застерігає від таких кардинальних рішень, як руйнування усталених районних меж. Закликає дотримуватися табу на зміни адміністративно-територіальних кордонів раніше існуючих районів, не перекроювати самі райони і комбінувати лише в рамках існуючих. Ще його переконання – дуже обережно підходити до районування з точки зору етнічної. Не допускати ні «гетто», ні навпаки поділу тих людей, які звикли давно жити разом.
Районування – це дещо більше, ніж економіка і соціалка
Єдиний, хто грунтовно (це було видно навіть з побіжного виступу) міркував про новий поділ області на райони, був чернівецький експерт Зіновій Бройде.
Він зупинився і на цілковитій унікальності нашої області порівняно з іншими (прикордонне розташування, понад 400 км протяжність кордону і три басейни річок на території). Нагадав і про Закон про місцеве самоврядування, яким на органи місцевого самоврядування покладаються понад півтори сотні функцій, з яких повноцінно виконати вони можуть ледве третину…І наголосив на критерії нерозривності територій (неприпустимо перекроювати власну область без урахування того, що діятиметься поруч: в гірських районах застосовувати підходи, які діятимуть на сусідній Івано-Франківщині, Кіцманщину і Заставнівщину орієнтувати на взаємодію з Галичиною, населення басейну Дністра – на співпрацю з Поділлям). Більше того, зауважив необхідність поєднання держави з її глобальними схемами функціонування – і громади з територіальними (як-от плани створення транспортного коридору між Балтикою і Чорним морем – питання, яке вже внесене в стратегію регіонального розвитку Румунії, а в нас досі лиш один контрольно-пропускний пункт на кордоні і єдина дорога від Прута до Солотвина…) Закликав переймати досвід Франції, хоча ми більше й схильні до австрійсько-німецької спадщини, і засвідчив, що усі єврорегіони є річковими басейнами, і саме таким мав би бути і в нас принцип створення округів. Адже пан Бройде переконаний, що окрім соціальної і економічної сфери, яку вичерпно окреслили для нових районів попередні експерти, «треба керуватися ще й тим, що маємо від Бога, історії і здорового глузду».
Обговорення заради… обговорення?
Хоч організатори і попередили, що це лише обговорення, а не кінцеве рішення, враження від нього було таке, ніби проводиться воно суто «заради мистецтва». Модератора хвилювало дотримання порядку денного і графіка, не помітила, щоби хтось вів протокол (можливо, помиляюся). А коли експерт родом з Путильщини, наводячи якийсь приклад, неправильно вказав кількість депутатів-мажоритарників від області у Верховній раді, то у відповідь на поправку виправдався: «Я не експерт у політичних питаннях, до політичних партій не належу, тому…» Я звісно не вимагаю від експертів бути фахівцями з усіх питань, але як можна спеціалізуватися на якійсь владній реформі, працювати в ЧНУ і не знати елементарного про свою рідну область? То якої політичної грамотності, поінформованості чи громадської активності ми хочемо від пересічних громадян, якщо серед експертів маємо отаке?
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
