Ех, дороги! або Чи можна звільнити окреме українське місто від корупції

ІІІ. Продовжуємо говорити про життя чернівчан. А воно не просте, бо дуже важко жити в державі, де хороші закони існують лише на папері, а чиновницька еліта їх ігнорує. На жаль, щоденне життя українців це підтверджує.

Такий сумний висновок зробила не з особистих спостережень і відчуттів, хоча й їх вистачає, а з висновків солідних світових експертів та інституцій. Навіть сьогодні, під час війни, і далі існують «договорняки», про які все частіше повідомляють незалежні політичні оглядачі.

Чи ж не тому будь-які дії влади й породжують у громадян… підозру. Скажімо, радіти б і радіти чернівчанам від того, що почали нарешті ремонтувати вулиці обласного центру. До того ж і роботи виконуються непогано. Та ж ні, починають гуляти містом різні чутки, які ще й розжарюються опонентами нинішньої міської влади. Але, як сказав на своїй черговій пресконференції міський голова Клічук, відсутність інформації тільки сприяє непорозумінню. Саме тому й хотілося почути його відповіді на окремі закиди «дружніх» до нього ЗМІ.

Щоправда, почнімо з іншого. Чернівчани подейкують, що в міському бюджеті з’явилися кошти на ремонт доріг завдяки поверненню до нього податків, які сплачувалися раніше до бюджету… села Вікно, себто Вікнянської ОТГ.

Роман Клічук пояснив  це так. Майже від початку 2021 року і до кінця серпня 2022-го надходження з ПДФО, себто податку на доходи фізичних осіб, виключно військових, спрямовувалися не за місцем реєстрації, а до Вікнянської об’єднаної територіальної громади, головою якої був батько одного із заступників попереднього голови ОВА (обласної військової адміністрації).  Зацікавили силовиків чи просто змусили – невідомо, бо на папері таке не зафіксоване. Зрештою, ніхто за це не відповість, бо законом подібні «фінти» не заборонені, хоча з морально-етичного боку, на думку чернівецького міського голови, тут далеко не все гаразд.

А тепер спробуємо розібратися з коштами, які виділяються на ремонт окремих вулиць.

Приміром, 150 метрів бруківки на вул. Бандери переклали за 1 млн гривень, 150 м вул. Кафедральної – вже за 2 млн, а на бруківку трьохсот метрів вул. Гагаріна виділили аж 19 млн грн.

Роман Клічук одразу ж зауважив, що таке порівняння є некоректним, бо кожний знає, яка нині інфляція. За словами мера, вул. Бандери перекладали 4 місяці тому – і це була одна вартість. До того ж, перестелили ту ж саму бруківку. А вже для вул. Гагаріна, яку роблять зараз, бруківку закуповували. І такі приклади та розрахунки мер навів стосовно кожної вулиці.

Я свідома того, що в процесі ремонту доріг можна «закопати» будь-які кошти. Розібратися з цим складно навіть професійним аудиторам, а не те, щоби журналістам – «поверхах-хапайкам», освіта яких не дає змоги копати глибоко. Це за кордоном кожний журналіст має спершу певний фах, а вже потім його навчають цікаво викладати думки. В Україні такої професійної підготовки поки що, на жаль, немає. Тому, підсумовуючи, зауважу, що дуже хочеться мати владу, яка опікується першочергово членами громади, а вже потім дбає за себе. Та, – і це, мабуть, найголовніше – риба гниє з голови. А вся наша держава просякнута корупцією.

Чи є вихід? Безперечно. Щоби вирватися з обіймів цього «корупційного спрута», потрібна одна-єдина умова – небайдужість самих громадян. Як на мене, не вистачає громадських організацій, які уміло й фахово контролювали б дії місцевої влади. Адже не забуваймо аксіому, що чиновник – це найнятий громадою менеджер, який має постійно звітувати цій-таки громаді та дослухатися до її потреб. А якщо він працює аби як – його повинні звільнити. І процедура цього звільнення має бути простою та легкою.

Сподіваюсь, що після війни наша держава саме так і функціонуватиме. І тільки українці вирішуватимуть свою долю.

Людмила Чередарик

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *