На фестивалях і конкурсах зазвичай не буває номінацій на кшталт «Найбільше розчарування». Але так сталося, що третій день «Золотих оплесків» приніс низку розчарувань: акторам, глядачам, журі…
Спершу розчарувалися актори і режисер Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру, які мали виступити на фестивалі з виставою «Слава Героям» за п’єсою Павла Ар’є. Але актор, на якому, так би мовити, зав’язана уся вистава, несподівано мав виїхати… аж до Китаю.
Аби не пропав фестивальний день, прикарпатці привезли іншу виставу, «За дверима бажань» за п’єсою А.Іванова, перекладеною в самому театрі українською.
Чернівецький глядач опісля минулорічної героїчної, динамічної та сучасної «Енеїди», поставленої художнім керівником театру Ростиславом Держипільським, цілком природно очікував на не менше задоволення. Коли ж дізналися про заміну вистави, дехто з глядачів навіть поздавав квитки. Ну, це право глядача.
Чесно кажучи, була спокуса написати такий собі спокійненький відгук типу «Чернівецькі глядачі три години не втримували сміху», але це було б нечесно перед моїм читачем. Пишу, як вийшло.
«За дверима бажань» – п’єса так звана «вікова»: поставлена й музично оформлена режисером Андрієм Кирильчуком для кількох акторів старшої вікової категорії. Програмку страшно читати: три народних і два заслужених у ролях. Здавалося б, мені, як людині не надто молодій, мали би бути цікавими і перипетії дійства, і ліричні переживання героїв. Однак вже за десять хвилин відчула, що мені відверто нудно. Вистава видалася якоюсь… затягнутою. Ситуація із залицяннями найманих женихів (йдеться про звернення до шлюбного агентства) здавалася притягнутої за вуха. Звісно, кожна життєва колізія – а відтак і вистава – знаходять свого глядача, тож дехто інколи сміявся, і навіть аплодували в ході дії. Але ці лічені смішки дісталися на адресу іронічних реплік н.а. України Терези Перети та її незграбного партнера-сантехніка (н.а.України Олександр Шиманський). І точний малюнок ролі Шелеста Тамбовського у виконання з.а. України Віктора Вітушинського так само виглядав якось… окремішно.
І лише на Форумі на канапі дізналися, що в рідному театрі вистава йде на малій сцені. Тобто розтягнута на велику сцену у просторі, вистава закономірно розтягнулася і в часі. Ну не можуть персонажі в солідному віці метушитися по сцені, аби зберегти часові проміжки між репліками та рухами!
І велика шана акторам за те, що вони приїхали й виручили свій театр і організаторів фестивалю. Мабуть, і театри, і організатори в подальшому будуть якось враховувати цей досвід при відборі на конкурс.
Оскільки ж глядачі на «Форумі на канапі» не вимовили жодного слова, професійну розмову журі з акторами та режисером залишу якось «За дверима бажань».
Особисто мені найбільше запам’ятався сантехнік…
Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач «Версій»
